ЄСПЛ: Для втручання у право на приватне життя потрібні відповідні і достатні підстави

14 січня Європейський суд з прав людини опублікував перше у 2021 рішення щодо розгляду справ проти України по суті. Першою цьогоріч стала справа «Дедеш проти України» (CASE OF DEDESH v. UKRAINE). Заявник – Олександр Дедеш – звернувся до ЄСПЛ, стверджуючи, що його незаконно позбавили волі у рамках кримінального провадження щодо нього.

Обставини справи

Наприкінці липня 2010 року правоохоронці відкрили кримінальне провадження щодо Олександра Дедеша за підозрою у вимаганні та хуліганстві із використанням зброї, вчинених раніше того місяця. 21 січня 2011 року Скадовський районний суд визнав заявника винним у обох злочинах. В якості покарання він призначив 3 роки позбавлення волі. Також суд зобов’язав Дедеша не виїжджати з міста, допоки вирок не набере законної сили – тоді і починався термін відбування покарання. Заявник визнав вину у цих вчинках і не подавав апеляцію. 10 травня 2011 року розпочалося 3-річне ув’язнення, яке відповідно мало закінчитися 10 травня 2014 року.

 До того – ще у грудні 2008 року – щодо заявника відкрили інше провадження за підозрою у незаконному зберіганні наркотиків. Тоді під час обшуку у його будинку знайшли марихуану. З 6 грудня до 16 березня 2010 року заявник перебував під вартою. За словами заявника, це було запобіжним заходом у рамках цього провадження, за словами уряду – у рамках іншого, невстановленого провадження. Із наданих матеріалів Суду не вдалося встановити, яка із версій відповідає дійсності.

24 січня 2013 року Каланчацький районний суд визнав Олександра Дедеша винним у незаконному придбанні та зберіганні наркотиків з метою продажу. В якості покарання суд призначив рік позбавлення волі, який увійшов до 3-річного терміну ув’язнення, призначеного Скадовським судом у 2011 році. До терміну відбування 3-річного ув’язнення суд включив досудове перебування під вартою з 6 грудня 2008 року до 16 березня 2010, а також відбуту частину ув’язнення з 10 травня 2011 року до 24 січня 2013 (день ухвалення вироку).

Заявник вважав, зважаючи на те, що врахований термін перевищував три роки, що його мали звільнити не пізніше 28 січня 2013 року, а тому апеляцію не подавав. Втім, 28 січня Каланчацький суд доповнив резолютивну частину рішення від 24 січня, зазначивши, що заявник має перебувати під вартою, допоки вирок не набере законної сили. Слухання проходило із прокурором, але за відсутністю адвоката.

1 лютого – знову без адвоката – суд знову вніс зміни до резолютивної частини вироку від 24 січня. Цього разу із вироку було виключено згадку про врахування перебування заявника під вартою з грудня 2008 до березня 2010 року у частині про обчислення терміну позбавлення волі. У документі не було зазначено, чи можна його оскаржити. 9 лютого 2013 року вирок набрав законної сили у такій редакції.

 12 лютого заявника повідомили про зміни від 28 січня, а 13 лютого – про зміни від 1 лютого, які він у подальшому не оскаржував. У травні 2013 року Каланчацький суд видав роз’яснення, що таким чином Олександр Дедеш мав відбувати покарання до 10 травня 2014 року.

8 липня 2013 року Оріхівський суд дозволив умовно-дострокове звільнення заявника. Втім, у зв’язку з тим, що чоловіка ув’язнили за зберігання наркотиків, він помістив його під адміністративний нагляд на один рік. Протягом року на заявника було покладено наступні обов’язки:

• Заборона залишати помешкання з 9 вечора до 5 ранку;
• Заборона відвідувати ресторани, готелі, хостели, вокзали, ринки, кафе, бари та кіоски з метою купівлі алкоголю, а також відвідувати лікеро-горілчані магазини;
• Заборона залишати місто в особистих справах без дозволу міліції та обов’язок повідомляти про робочі поїздки;
• Відмічатися у міліції 4 рази на місяць;
• З’являтися для надання усних та письмових пояснень з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
• Повідомляти про зміну місця проживання чи роботи;
• Ставати на облік у відповідному відділку міліції у разі від’їзду до іншого місця в особистих справах.

Таким чином, 16 липня 2013 року заявника звільнили по УДЗ, і до 16 липня наступного року він перебував під адміністративним наглядом.

Розгляд ЄСПЛ

На думку заявника, його позбавлення волі з 24 січня 2013 року до дострокового звільнення 16 липня того ж року було протиправним і, таким чином, порушувало його право на позбавлення волі лише у законний спосіб, передбачене § 1 статті 5 Конвенції. Також пан Дедеш скаржився, що він не мав правової санкції за неправомірне ув’язнення, що порушувало § 5 статті 5 Конвенції.

Порушення § 1 статті 5 Конвенції

Уряд наполягав на тому, що Олександр не вичерпав національні заходи правового захисту – якщо він вважав, що у фінальній редакції вирок від 24 січня 2013 року не відповідав закону, то він мав подати апеляційну скаргу. На думку уряду, позбавлення волі заявника було правомірним, а засудження відбулося компетентним судом.

Пан Дедеш наполягав, що він був згоден із першою редакцією вироку. У свою чергу зміни, внесені 28 січня та 1 лютого він вважав такими, що призвели до свавільного продовження тривалості ув’язнення. Також заявник зазначав, що апеляційна скарга могла призвести до направлення його справи на повторний розгляд, що мало б на увазі продовження його ув’язнення, допоки вирок не набере законної сили.

ЄСПЛ щодо цього зазначив наступне: «Суд нагадує, що відповідно до § 1 статті 35 він може розглядати справи лише після вичерпання національних засобів правового захисту. Держави звільнені від відповідальності перед міжнародними органами за свої дії до того, як вони мали можливість пропустити відповідне питання через власну правову систему, а тому ті, хто бажає застосувати наглядову юрисдикцію Суду, таким чином зобов’язані спершу використати засоби правового захисту, надані національною правовою системою».

Втім, понад те, наявні національні засоби захисту мають бути достатніми не лише теоретично, але й практично. Тобто, бути доступними та ефективними – давати можливість перегляду стану справ та передбачати достатню імовірність успіху.

У цій справі незрозуміло, чи мав заявник можливість оскаржити безпосередньо рішення про внесення змін до вироку від 28 січня та 1 лютого. Втім, оскаржити вирок від 24 січня в цілому можливість безперечно була – зокрема, можливість оскаржити його лише у частині, що стосувалася внесених змін до першої редакції вироку. У разі наявності порушення процедурного законодавства апеляційний суд мав змогу скасувати внесення змін.

«Втім, заявник вирішив підняти питання про таке серйозне стверджуване порушення кримінально-процесуального законодавства одразу перед Судом, не надавши можливості розглянути проблему національним судам та виправити її», – підсумували судді. У зв’язку з цим ЄСПЛ відхилив скарги заявника про порушення § 1 статті 5 Конвенції.

Порушення § 5 статті 5 Конвенції

Уряд не погоджувався із твердженням про відсутність можливості отримати компенсацію за неправомірне позбавлення волі. Втім, у цих обставинах вона не могла бути застосована, адже заявник не оскаржував правомірність його ув’язнення.

Суд же зазначив, що для дотримання § 5 статті 5 необхідно забезпечити можливість отримати компенсацію в обставинах, що порушують §1-4 статті 5. Отже, право на компенсацію з’являється там, де національні суди чи ЄСПЛ встановив порушення цих параграфів. Таким чином, зважаючи на те, що скаргу Олександра щодо порушення § 1 статті 5 Суд визнав неприйнятною, судді відхили також і скаргу про порушення 5-го параграфа.

Порушення § 1 статті 6

Крім того, заявник підіймав питання про порушення його права на справедливий суд через проведення слухань 28 січня та 1 лютого 2013 року за відсутності його адвоката. Уряд знову наполягав на тому, що заявник не вичерпав національні заходи через те, що не подавав апеляційних скарг. Заявник же зазначав, що не мав причин оскаржувати вирок від 24 січня 2013 року у первинному вигляді, а оскаржити ухвалу від 28 січня та 1 лютого він не мав змоги.

«Суд неодноразово зазначав, що відповідність вимогам справедливого суду має розглядатися у кожній справі, виходячи із розвитку провадження в цілому, а не на основі ізольованого розгляду окремого аспекту чи окремого інциденту… Суд постановив, що звичайна апеляційна скарга або оскарження на підставі неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права в Україні є ефективним заходом правового захисту у скаргах щодо різних аспектів справедливості кримінальних проваджень, гарантованих статтею 6 Конвенції», – зазначили судді і так само відхили скарги заявника за цією статтею.

Порушення статті 8

Заявник скаржився, що встановлення адміністративного нагляду після його звільнення становило втручання у його приватне життя. На диво, у цьому аспекті уряд не підіймав питання про невичерпання національних засобів, хоча можливість оскарження відповідного рішення була. Суд же постановив, що ця скарга є прийнятною.

Олександр Дедеш стверджував, що застосування адміністративного нагляду становило порушення його права, адже це втручання ані переслідувало легітимну мету, ані було необхідним у демократичному суспільстві. Так, суд не зазначив, чому саме такий захід був необхідний. А сам заявник стверджував, що не було підстав вважати, що він вчинить повторний злочин.

Уряд погодився із фактом втручання, але вважав його правомірним: адміннагляд був застосований відповідно до закону, переслідував законну мету запобігання злочинам, а також це втручання не було надмірним, зважаючи на те, що строк нагляду перевищував термін позбавлення волі лише на 2 місяці.

«Для визначення, чи було втручання “необхідним у демократичному суспільстві”, Суд оцінить, чи було воно пропорційними переслідуваній легітимній меті та чи були відповідними та достатніми доводи, наведені національними державними органи для виправдання [цього втручання]».

Суд прийшов до висновку, що накладені на заявника обмеження – зокрема, заборона відвідувати певні місця – не можуть бути ефективними заходами для боротьби із наркотрафіком. Більше того, державні органи не надали обґрунтування потреби застосувати адміннагляд, крім засудження заявника за злочини, пов’язані із наркотрафіком.

«Відповідно, втручання у право заявника на повагу до його приватного життя не можна розглядати як таке, що засноване на відповідних та достатніх доводах. Таким чином, його не можна розглядати як “необхідне у демократичному суспільстві”. З цього випливає, що мало місце порушення статті 8 Конвенції».

Компенсація

Заявник просив призначити справедливу компенсацію у розмірі 50 тисяч євро за порушення його прав. Втім, Суд постановив призначити Олександрові лише 1200 євро компенсації моральної шкоди за втручання у його приватне життя.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, які скарги України проти РФ про порушення прав людини у Криму ЄСПЛ визнав прийнятними.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.