Хто посяде крiсла членiв Вищої ради правосуддя та суддi КСУ: досьє на кандидатів

14:40, 9 марта 2021
Газета: 1 (484)
Досьє на кандидатів до Вищої ради правосуддя та судді КСУ
Хто посяде крiсла членiв Вищої ради правосуддя та суддi КСУ: досьє на кандидатів

Кандидати до Вищої ради правосуддя

Бойко Олександр Юрійович, суддя Орджонікідзевського районного суду Запоріжжя

Освіта та шлях до посади

Київський інститут внутрішніх справ (2001). До вересня 2004 року був на службі в Управлінні Держдепартаменту з питань виконання покарань у Рівненській області. 2005 року закінчив Інститут підготовки професійних суддів при Одеській національній юракадемії та у тому ж році отримав рекомендацію на обрання суддею.

Займався індивідуальною юридичною практикою. До 2012 року брав участь у всіх конкурсах на посаду судді. З 2005 року перебував в реєстрі на зайняття посади судді. Двічі оскаржував рішення територіальної комісії та двічі скарги були задоволені ВККС. Потім у 2008 році, за його словами, отримав рекомендацію на заміщення вакансії судді, але вона виконана не була.

В 2011 році взяв участь у доборі суддів за новою процедурою. 28.08.2012 року був призначений на посаду судді Орджонікідзевського районного суду Запоріжжя.

Третя спроба

У 2018 році О. Бойко прагнув стати членом ВРП за квотою з’їзду суддів, однак невдало. Також він намагався взяти участь у конкурсі на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, але не був допущений до стадії іспиту. В 2019 році спробував висунути свою кандидатуру до ВРП за квотою Президента.

Відсторонення та підозра

26 червня 2018 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення «Про тимчасове, строком на 6 місяців відсторонення судді Орджонікідзевського районного суду Запоріжжя Бойка О. Ю. від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді». Підставою для ухвалення такого рішення стала скарга прокурора Запорізької області Валерія Романова. «Враховуючи чітке законодавче врегулювання порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування та визначення переліку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, Третя дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя Бойко О. Ю. не мав правових підстав для незастосування вказаних норм та прийняття судових рішень всупереч встановленим ними приписам з посиланням на загальні засади кримінального провадження відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України та практику Європейського суду з прав людини», — зазначено у рішенні палати, яке залишене в силі ВРП.

18 серпня 2017 року О. Бойко було також повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення). Як зазначало у своїй публікації від 22.08.2017 «Громадське ТБ Запоріжжя», «суддю підозрюють у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 375 КК — постановленні завідомо неправосудного рішення. До зали суду прийшли близько 20 адвокатів, які стали на захист підозрюваного. За словами захисників, суддя приймає рішення на підставі фактів і внутрішнього уявлення, проте наведена стаття означає, що внутрішнє переконання прокурора відрізняється від переконання судді. Сам пан Бойко розповів, що його звинувачують у прийнятті трьох рішень. Зокрема, за його словами, 3 березня 2017 р. було ухвалено рішення закрити кримінальне провадження з огляду на те, що обвинувачений знаходився під слідством близько 6 років, а жодних слідчих дій щодо нього не здійснювалося.

Як зазначав О. Бойко, суд повернув обвинувальний акт щодо нього прокуророві. Дії останнього суддя розцінив як тиск на себе та звернувся з відповідним повідомленням до ВРП, однак Рада не знайшла підстав для вжиття заходів реагування.

Мотивація

Вважає, що Президент не повинен мати жодного стосунку до відправлення правосуддя, окрім виконання церемоніальної функції з призначення кандидатів на посади.

Декларація

Розлучений, є дочка. Згідно декларації за 2019 рік, має частку 25% квартири у Рівному та право безоплатного користування квартирою у Запоріжжі. Також має право керування Hyundai Tucson, власником якої є Жук Андрій Вікторович. За 2019 рік отримав суддівської винагороди 450 750 грн, тобто, у середньому 37,5 тис. грн. на місяць. Має готівкою 480 тисяч грн. та 19 тис. доларів США.

Болотін Сергій Миколайович, голова Хмельницького апеляційного суду

Освіта і шлях до посади

Закінчив Вищу школу права при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (1999). Працював юрисконсультом.

В жовтні 2001 року призначений на посаду помічника голови Славутського міського суду Хмельницької області, де працював до реорганізації міського суду у міськрайонний. Потім працював помічником судді.

14.07.2004 був призначений суддею Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області. У грудні 2010 року обраний Верховною Радою суддею Апеляційного суду Хмельницької області, у 2016 році став секретарем судової палати з розгляду кримінальних справ. З 2018 – голова цього суду (у 2018 році в рамках оптимізації – Хмельницький апеляційний суд).

Успішно пройшов кваліфікаційне оцінювання у 2018 році

Мотивація

Має досвід практичної роботи у галузі права більше 20 років, понад 16 — на посаді судді.

Налаштований відстоювати позицію першочергового заповнення суддівських вакансій. Вважає, що потрібен постійний діалог з іншими гілками влади для вирішення питання з катастрофічним браком коштів на судову владу.

Зазначає, що володіє необхідними знаннями та здібностями для здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: «Зокрема, усвідомлюю недопустимість ризику переходу від дисциплінарного провадження до оцінки факту поведінки судді до судової оцінки». Вважає, що ЗМІ часто некоректно змальовують принципи незалежності суддів.

Скарги щодо суддів, які допускали тяганину

До дисциплінарної чи іншої відповідальності не притягався. Разом з тим, в силу своїх повноважень голови апеляційної інстанції звертав увагу ВРП на практику інших суддів.

Так, 12.112020 ВРП залишила в силі рішення Другої Дисциплінарної палати від 1.07.2020 про притягнення судді Славутського міськрайонного суду Хмельницької області Василя Шевчука за скаргою Сергія Болотіна. Останній зазначав, що під час надання судом апеляційної інстанції методичної допомоги суддям Славутського міськрайонного суду було проведено аналіз судової практики розгляду цим судом справ про адміністративні правопорушення по ст. 130 КпАП (керування у стані сп’яніння) і встановлено, що внаслідок неналежного ставлення до виконання службових обов’язків суддя В. Шевчук допускав невиправдану тяганину з розглядом справ цієї категорії, що, у свою чергу, призвело до закриття провадження у справах у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративних стягнень та фактичного уникнення особами, які притягаються до адміністративної відповідальності, передбаченої законом відповідальності.

Також С. Болотін подавав скаргу до ВРП на суддю Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Світлану Данькову. Як зазначав у скарзі, виявлені порушення полягають у безпідставному затягуванні або невжитті суддею Даньковою С. О. заходів щодо розгляду справ протягом строку, встановленого законом, та несвоєчасному наданні копій судових рішень для їх внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Крім того, як зазначено у скарзі, під час розгляду цих справ суддя Данькова С.О. не вживала заходів щодо належного повідомлення учасників справи про призначені судові засідання та надіслання їм процесуальних документів у справах, не зверталася до компетентних органів з метою витребування необхідних документів, встановлення місця перебування (проживання) правопорушників, повідомлення таких осіб про призначені судові засідання за місцем їхньої роботи, застосування стосовно них приводу тощо.

У доповненнях до скарги С. Болотін також звертав увагу, що суддею Даньковою С. О. було допущено грубе порушення закону, що мало наслідком фальсифікацію кримінального провадження та ухвалення одночасно двох неправосудних вироків. В одній зі справ були відсутні в повному обсязі технічні засоби фіксування кримінального провадження – диски.

Декларація

У декларації за 2020 рік вказує дружину та дочку. Дружина працює юрисконсультом Департаменту освіти і науки Хмельницької ОДА.

Сергій Болотін у 2020 році придбав житловий будинок 387,6 кв. м у Стуфчинці (Хмельницький район) вартістю 2,52 млн грн. та земельну ділянку 996 кв. м там же за 179,9 тис. грн. Також у нього є квартира у Славуті, земельна ділянка 546 кв. м у Ташках, право користування кватирою у Хмельницькому та гаражем. Має і авто SUBARU Forester 2014 р. в. вартістю 564 тис. грн.

За 2020 рік отримав заробітну плату 1 925 905 грн, тобто, у середньому 160,5 тис. грн на місяць. У 2020 році позичив 964 тис. грн. у Водзінського Олександра Васильовича (особа з таким ПІБ значиться як адвокат АО «Олександра Водзінського» в ЄРАУ. Готівкою разом з дружиною має 17 тис. доларів США.

Скарги на втручання

Скаржився разом з колегами до ВРП на тиск з боку лідера ГО «Майдан — громадський контроль» Віктора Колбанцева.

Бондаренко Тетяна Знаменівна, суддя-спікер Миколаївського апеляційного суду

Освіта і шлях до посади

Закінчила Всесоюзний юридичний заочний інститут у Хабаровську (1988). Трудовий шлях розпочала ще у 1978 року, працювала на різних посадах (інспектор відділу соцзабезпечення, відповідальним секретарем у справах неповнолітніх, юрисконсультом тощо).

У 1994-1995 працювала у Центральному райсуді Миколаєва помічником голови суду. В лютому 1995 Миколаївською обласною Радою народних депутатів обрана суддею даного суду на період декретної відпустки іншої судді. В 1997 році призначена Указом Президента, в 2000 році обрана суддею Центрального райсуду Миколаєва безстроково. В 2001 році переведена до Апеляційного суду Миколаївської області. 2018 року переведена до Миколаївського апеляційного суду (створений в процесі оптимізації).

Успішно пройшла кваліфоцінювання у 2018 році. В 2020 році обрана суддею-спікером.

Мотивація

Зазначає, що має досвід роботи суддею 26 років. За час її роботи тричі відбувалися суттєві зміни у судоустрої. Вважає, що в умовах сьогодення для судді вкрай важливим є можливість реально впливати на процеси законотворення в сфері судоустрою, статусу суддів, працювати в належних умовах, з дотриманням з боку держави принципу незалежності судді, з реальним навантаженням при достойному матеріально-технічному забезпеченні.

Декларація

У декларації за 2020 рік зазначає земельну ділянку в Очакові 1000 кв. м у власності, чверть квартири у Миколаєві, гараж та право користування (місце реєстрації) житловим будинком 116 кв. м у Миколаєві.

Має два автомобілі LEXUS ES 300H 2015 р. в. вартістю 420 тис. грн, придбаний у грудні 2020 року, та VOLKSWAGEN PASSAT 2012 р. в.

За 2020 рік зазначає заробітну плату за місцем роботи у сумі 2 103 742 грн, тобто у середньому 175,3 тис. грн на місяць. Також зазначає пенсію 88 379 гр і дохід від відчуження нерухомого майна.

Бондарєв Едуард Миколайович, суддя Господарського суду Дніпропетровської області

Освіта та шлях до посади

Саратовське вище військове Червонопрапорне училище МВС (СРСР) РФ за спеціальністю «командна тактична мотострілецьких військ» (1988-1992). Після закінчення проходив службу в військовій частині 4105 міста Дніпропетровська. Звільнився з військової служби 1993 року.

Національна академія внутрішніх справ (1995-1999); Дніпровський регіональний інститут державного управління Національної академії управління при Президентові України — спеціальність «державне управління» (2004-2007).

У 1994–2003 роках працював в органах внутрішніх справ (оперуповноважений, психолог училища, викладач-методист, викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Юридичної академії МВС). З 2003 року працює в Господарському суді Дніпропетровської області. В 2003–2009 рр. був помічником голови суду, а 2009 року сам став суддею цього суду. У 2008 році отримав адвокатське свідоцтво.

В 2018 році подавав документи для участі у конкурсі до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, проте його не допустили до конкурсу.

Брав участь у розгляді резонансних справ. У 2016 році притягався ВККС до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження. Однак 23.05.2016 Вищий адміністративний суд України визнав дане рішення ВККС протиправним та скасував його.

12 липня 2018 року успішно пройшов кваліфоцінювання, за результатами якого набрав 782,625 бала.

Декларація

Має дві квартири у Дніпрі, придбані у 2007 та 2012 роках, два гаражі та одне авто Lexus Rx350 2008 р. в.

У дружини є п’ять нежитлових будівель площею 1902,5 кв. м, 754 кв. м, 385 кв. м тощо у Дяківці Сумської області, придбаних у 2020 році. Дружина працює економістом у ТОВ «Комфорт-Лайн-Юкрейн».

За 2020 рік вказав заробітну плату у сумі 1 356 695, тобто у середньому 113 тис. грн. на місяць. Дружина заробила за рік 42 544 грн. Готівкою має 1,25 млн грн., дружина — 1,75 млн грн. Кошти, позичені третім особам — 5 млн грн.

Мотивація

Вважає, що розгляд справ у ВРП «повинен ґрунтуватися на вимогах законів, моралі та не враховувати посади». Вважає, що перед розмовами про реформи правосуддя треба спочатку працювати у напрямку над зміною та контролем своєї свідомості.

Борщов Ігор Олексійович, суддя Київського районного суду Одеси

Освіта та шлях до посади

В 1984 році зарахований до Харківського гвардійського вищого танкового командного училища, яке закінчив у 1988 з відзнакою. З 1988 по 1994 продовжив військову службу на офіцерських посадах. З 1993 по 1994 — командир танкової роти в Миколаєві. З 1994 по 1995 — старший помічник начальника навчальної частини по службі військ школи техніків автомобільної служби в Миколаєві. У 1998 році закінчив КНУ ім. Т. Г. Шевченка.

1998-2002 — старший консультант-помічник голови Військового апеляційного суду Південного регіону Одеси. У 2002 році призначений на посаду судді військового міського суду Одеського гарнізону. У 2008 році обраний суддею того ж суду безстроково. З 2010 — суддя Київського районного суду Одеси.

Має загальний трудовий стаж 36 років, з яких військова служба — 26 років. Судовий стаж — 18 років. Підполковник юстиції запасу.

Кандидат до Верховного Суду

Брав участь у конкурсі до Касаційного кримінального суду Верховного Суду, отримав за рейтингом 31 місце з 30 тих кандидатів, які пройшли на етап співбесід у ВРП. ГРД надало щодо нього інформацію. Основні питання виникли до кандидата в зв’язку з вартістю житлового будинку і автомобілів. З приводу будинку кандидат зазначив, що будинок є недобудованим і будується з 1990-х років. Шляхом участі у конкурсі до ВС пройшов кваліфікаційне оцінювання.

Подавався до ВРП, але передумав

Вже подавав свою кандидатуру до складу ВРП, а також до складу ВККС. Знімав свою кандидатуру до ВРП на користь інших кандидатів у березні 2017 року — Ігора Артеменка та Миколи Худика, які врешті й стали членами ВРП.

Дисциплінарне провадження

Влітку 2018 року Перша ДП ВРП відкрила провадження за дисциплінарними скаргами на дії суддів Київського районного суду Одеси Федулеєвої Ю.О., Борщова І.О., Коротаєвої Н.О. Скаржники зазначали, що починаючи з 13 червня 2013 року до 2018 року на розгляді суддів перебувала кримінальна справа №520/7587/13-к. Скаржники вважали, що судді в інтересах обвинуваченого затягували строки, не реагуючи при цьому на обурення чисельних потерпілих. Також зазначили, що судді умисно не розглянули їхні (потерпілих) клопотання.

З пояснень судді Федулеєвої Ю.О., випливало, що 2016 року у кримінальному провадженні було призначено комплексну судово-економічну будівельну експертизу. На момент надання цих пояснень матеріали кримінального провадження до суду не повернулися.

Згодом ДП ВРП відмовила у притягненні до відповідальності, скільки судді мали значне навантаження. У ЗМІ згадується по деяким справам.

Мотивація

Член ГО «Асоціація слідчих суддів України». Кілька років викладав в Одеському регіональному відділенні Національної школи суддів і НУ «Одеська юридична академія». Виступав з ініціативою про внесення змін до перехідних положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» про захист прав суддів-«п’ятирічок» і суддів, обраних безстроково; про декриміналізацію статті КК за прийняття завідомо неправосудного рішення; про впровадження кримінальної відповідальності за повторне керування транспортними засобами в стані сп’яніння; про надання Вищій раді правосуддя права законодавчої ініціативи. У мотиваційному листі зазначає, що бачить чимало прогалин і колізій у законодавстві України і має намір докласти всіх зусиль для їх усунення.

Декларація

Дружина працює лікарем, є двоє синів-студентів. Суддя має з ними у спільній власності квартиру в Одесі 101,1 кв. м. У дружини є земельна ділянка 1000 кв. м у Санжійці Одеської області та житловий будинок там же 172,8 кв. м. Також у Ігоря Борщова є квартира у Миколаєві 57,7 кв. м.

Родина має два авто NISSAN TIIDA 2008 р. в. та RENAULT KADJAR 2017 р. в.

В якості доходу зазначив зарплату 1 233 727 грн за 2019 рік, тобто у середньому 102,8 тис. на місяць, а також пенсію 141 878 грн.

Син, окрім стипендії у ОНЮА, вказав зарплату за сумісництвом 200 983 грн, отриману від Millhouse Logistics Ink, USA.

Бутенко Володимир Іванович, екс-член Вищої кваліфікаційної комісії суддів, суддя ВАСУ у відставці

Освіта та шлях до посади

Харківський юридичний інститут (1979). Працював юрисконсультом. У 1982 році був обраний народним суддею Антрацитівського міського народного суду Луганської області, а у 1986 — головою цього суду.

1987-1991 — член Луганського обласного суду. В березні 1991 року перейшов на роботу до Харківського обласного суду, де обіймав посади судді, заступника та першого заступника голови суду.

В грудні 2003 року його обрано в числі перших дев’яти суддів новоствореного Вищого адміністративного суду України. З 2016 року — суддя у відставці.

Заслужений юрист України (2006), Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2018).

Мотивація

Вважає, що увага має бути приділена проблемам розбалансованості судової системи (зупинити відтік суддівських кадрів, відновити конкурси на посаду судді); надати ВРП право законодавчої ініціативи в частині судоустрою та права на конституційне подання; надати ВРП право самостійного проводити перевірки за повідомленнями суддів про втручання без очікування реакції від Офісу Генпрокурора; створити механізм захисту від наруги над честю, гідністю судді та наклепу на нього, визначити чіткі критерії та ознаки неправосудного рішення з метою уникнення маніпуляцій.

Протокол та перевірки НАЗК

05.04.2018 року НАЗК направило до суду протокол щодо Володимира Бутенка, де стверджувалось, що член ВККС не повідомив про суттєві зміни у своєму майновому стані. Як зазначає PROSUD протокол надійшов до суду 11 квітня 2018 року і спершу справу розглядала суддя, яка у липні 2018 року заявила собі самовідвід, а вже через тиждень вона проходила кваліфікаційне оцінювання у колегії ВККС, до складу якої входив В. Бутенко. Однак він не заявив собі самовідвід.

Рішенням НАЗК від 30.08.2019 року було визначено, що В. Бутенко зазначив недостовірні відомості в декларації, що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів, що, як вказує НАЗК, «містить ознаки правопорушення, пов’язаного з корупцією» (366-1 КК у чинній на той час редакції).

Зокрема, він не зазначив відомості про земельну ділянку площею 1700 кв. м у с. Черкаська Лозова (Харківська область), яка належить на праві власності дружині (орієнтовна вартість — 416,2 тис. грн.). За поясненнями, дружина вчасно не надала відомості про безоплатну приватизацію цієї ділянки. Втім, «правові підстави для встановлення ознак незаконного збагачення відсутні», зазначає НАЗК у цьому рішенні.

Декларація

Дружина пенсіонерка, син — директор ТОВ «ВОЛЯ-БУТ».

У декларації за 2019 рік В. Бутенко вказує право користування квартирою у Києві 92,4 кв. м, яка належить його синові Олегу Бутенко. Дружина має у власності земельну ділянку 1700 кв. м у Черкаській Лозовій Харківської області. У самого екс-члена ВККС там же — житловий будинок 50,3 кв. м, а також земельна ділянка 1500 кв. м. У сина квартира у Харкові.

Окрім того, дружина має недобудований житловий будинок у Харківській області 105 кв. м. Транспортні засоби не вказані.

За 2019 рік вказав зарплату у ВККС 2 715 594 грн, тобто, у середньому 246 тис. на місяць та пенсію 667 560 грн. Готівкою кожен з подружжя має по 30 тис. доларів США.

Васильєва Ірина Анатоліївна, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Освіта та шлях до посади

Освіта: З 1994 року по 2000 рік навчалася в На­ціональній юридичній академії України ім. Я. Мудрого та отримала повну вищу юридичну освіту.

Розпочала свій професійних шлях з 1992 року, в якому прийнята на посаду секретаря судового засідання Калінінського ра­йонного суду міста Горлівки. З 1995 року працювала на посаді помічника голови суду. З 1999 року працювала в Державній виконавчій службі Калінінського райуправління юсти­ції. З 2002 року - консультант Калінінського райсуду м. Горлівки.

З серпня 2003 року по січень 2011 року працювала суддею Калінінського ра­йонного суду м. Горлівки. З 2011 року по 2017 рік -суддя Донецького апеля­ційного адміністративного суду та викладач в Національній школі суддів України.

В 2017 році призначена суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (посіла в рейтингу 9 місце з 30).

В 2017 році захистила дисер­тацію на тему «Правове регулювання робочого часу та часу від­починку державних службов­ців» (к. ю. н.). У січні 2020 року подала документи на участь у конкурсі до ВККС.

Справи

Працюючи на посаді судді Верховного Суду, розглядає справи (як суддя суду першої інстанції), в яких відповідачами є ВРП, ВККС, Президент України, ВРУ.

Була головуючою суддею у справі стосовно судді, який проходив кваліфікаційне оцінювання, за наслідками розгляду якої суд зробив висновок, що виставлена ВККС оцінка «0» балів за результатами складеного анонімного письмового тестування лише через не заповнення ним бланку відповідей, не є фактичною оцінкою рівня знань позивача у сфері права, оскільки заповнення чернетки замість бланку відповідей було лише технічною помилкою. Суд визнав протиправним та скасував рішення ВККС в частині визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді.

Мотивація

Здійснити особистий вне­сок у формування доброчесного і незалежного суддівського кор­пусу, додержання вимог профе­сійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Декларація

Під час конкурсу до Верховного Суду ГРД надала ВККС інформацію щодо судді. Запитання вини­кли стосовно готівки та відсут­ності даних щодо об’єктів для проживання.

Неодружена. У декларації, поданій за 2020 рік, суддя зазна­чає право оренди на квартиру у Києві 38,4 кв. м. Об’єктів нерухомості на праві власності не має.

За 2020 рік отримала 2 858 682 грн заробітної плати за місцем роботи, тобто, у середньому 238,2 тис. грн. на місяць.

Васильченко Віталій Васильович, суддя Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області

Освіта та шлях до посади

1994 року закінчив юридичний факультет Запорізького державного університету (ЗДУ). У 1995-му працював у Службі безпеки України оперуповноваженим відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ в Запорізькій області. Лейтенант СБУ у запасі. Кандидат юридичних наук (1997), має вчене звання доцента.

2000-2006 — працював у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ доцентом, професором, начальником кафедри цивільно-правових дисциплін. Паралельно навчався у докторантурі КНУ ім. Т.  Шевченка. З 21.07.2008 — суддя Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області.

Декларація

Суддя має квартиру у Кам’янці-Дніпровській Запорізької області, в якій проживає разом з дружиною та дочкою. Там же у нього земельні ділянки 1200 кв. м., дві ділянки по 1000 кв. м, ще одна 100 кв. м. Має у власності земельну ділянку 20 тис. кв. м у Дніпровці, яку здає в оренду ТОВ «АГРО ДНІПРО». Ще одну ділянку у 20 тис. кв. м у Великій Знам’янці здає в оренду його дружина фермерському господарству «Хорс-Агро». Дружина – адвокат та винаймає приміщення, очевидно, для роботи, у Технічній школі товариства сприяння обороні України.

Родина має два автомобілі TOYOTA RAV4 2020 р. в. та NISSAN QASHQAI 2017 р. в.

За 2020 рік суддя заробив 1 067 171, тобто у середньому 88 930 грн на місяць. Мав також дохід від надання земельної ділянки в оренду 4149 грн. Дружина від зайняття адвокатською діяльністю отримала 70 633 грн та 9938 за надання ділянки в оренду за 2020 рік. Також родина отримала страхові виплати і дохід від відчуження рухомого майна 293 тис. грн. У 2020 році родина взяла кредит 339 тис. грн на автомобіль.

«Суддю не можна усувати від посади»

Зазначає, що буде сприяти мінімізації випадків притягнення суддів до дисциплінарної та іншої відповідальності. «Вважаю, що суддя апріорі не може бути усунений із займаної посади, за винятком випадків неспроможності виконувати свої обов’язки за станом здоров’я та набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, оскільки звільнення навіть із найсерйозніших причин можуть бути підставою для зловживань», — пише кандидат.

Скарга на втручання

Скаржився до ВРП на втручання. Зокрема, обвинувачений звернувся з заявою про відвід судді В. Васильченка через, на його думку, упередженість, однак вона не була задоволена колегою судді. Обвинувачений зазначав, що суддя В. Васильченко перед початком першого засідання висловлювався упереджено, а саме, що «посадить, щоб іншим неповадно було». ВРП підстав для реагування на скаргу судді не знайшло.

Гирич Сергій Васильович, голова Личаківського районного суду міста Львова

Освіта та шлях до посади

У 1989 р. закінчив юридичний факультет Львівського НУ ім. І. Франка і був направлений на роботу в Червоноармійський (нині Личаківський) суд Львова на посаду стажиста, де протягом 2 років виконував обов’язки відсутнього судді. У цьому суді пройшов шлях від стажиста до голови, але в 2017 р. пішов з посади голови суду за власним бажанням. Викладав у Академії суддів України та у Національній школі суддів (брав участь у спецпідготовці кандидатів на посаду судді).

16 лютого 2021 року збори суддів Личаківського районного суду обрали його головою суду на 3 роки.

Вже неодноразово був кандидатом до ВРП за квотою загальних судів. Висував свою кандидатуру у березні 2017 р., у березні 2018 року і у грудні 2018 року, але йому не вистачило голосів. На позачерговому з’їзді у грудні 2018 р. отримав 63 голоси, при повторному голосуванні — 89 голосів (у 2017 — 129 голосів, у березні 2018 — 92).

Обшук НАБУ по «справі Дубневичів»

Як писало видання Zaxid.net у листопаді 2019, Сергій Гирич скаржився до ВРП на обшук його житла у «справі Дубневичів». Так, пише Zaxid.net, «суддя поскаржився до Генеральної прокуратури на дії детективів Національного антикорупційного бюро (НАБУ), які наприкінці жовтня 2019 провели обшуки в його квартирі у справі про ймовірне відмивання коштів та ухилення від сплати податків народними депутатами Богданом та Ярославом Дубневичами.

Відомо, що 29 жовтня 2019 НАБУ обшукало квартиру в Личаківському районі, в якій зареєстрований Олександр Гирич — син Сергія Гирича. На переконання детективів НАБУ, компанії Дубневичів — ТОВ «Променейра», ТОВ «НР Солар Парк», ТОВ «Ліг Агро» — можуть бути причетними до відмивання коштів, отриманих від оборудок з газом на ТЕЦ. А директором цих компанії є Олександр Гирич.

Суддя пояснив, що його син не є власником жодної компанії, а лише працює директором і є найманим працівником у приватних компаніях, так само не є підозрюваним чи обвинуваченим. Очолюване сином судді підприємство займається впровадженням альтернативної енергетики, зокрема у 2017 була відкрита сонячна електростанція «Озерна».

У заяві суддя наголосив, що сприймає дії НАБУ як помсту за його публічну позицію щодо неможливості арешту суддів детективами НАБУ без згоди Вищої ради правосуддя, а обшук житла — «формою впливу з метою дискредитації в очах колег і простих громадян». Як повідомив Zaxid.Net сам Сергій Гирич, апеляційна інстанція визнала обшуки в його помешканні незаконними та зобов’язала НАБУ повернути родині вилучене майно.

Декларація

Дружина Світлана Гирич — наразі домогосподарка, раніше співробітниця ПАТ «Кредобанк», син Олександр Гирич — директор ТОВ «Ліг Агро», дочка — студентка.

У останній поданій декларації (за 2019) вказує квартиру 242,7 кв. м у Львові у спільній власності с дружиною. У сина та у дочки право оренди на квартири у Львові.

Мають два авто Сузукі Вітара 2016 р. в. та Мазда 2 2011 р. в.

За 2019 рік отримав заробітну плату у суді 1 108 369 грн, тобто у середньому 92 тис. грн. на місяць. Також отримав 22 тис. грн. за викладання у НШС. Син заробив у ТОВ «ПРОМЕНЕЙРА» 31 тис. грн., у «Ліг Агро» 233 тис. грн, у «НР ­СОЛАР ПАРК» 31 тис. грн. Дружина отримала дохід по безробіттю 26 тис. грн. та зарплату 77 тис. грн. за місцем колишньої роботи. Готівкою родина має 6 тис. доларів США та 410 тис. грн.

Раніше у відповідь на закиди «Руху «Чесно» у недоброчесності С. Гирич пояснював походження своїх статків: «З приводу «квартири», яка насправді є великим будинком в центрі Львова (недалеко від Ратуші) повідомляю, що в 1991 році після обрання мене суддею Червоноармійського районного суду Львова Львівською міською радою було надано квартиру №5 по вул. Кониського, 11-а, яку згодом було приватизовано на мене та членів моєї сім’ї, де я проживав із сім’єю. В послідуючому дана квартира відповідно до договору купівлі-продажу вказана квартира була продана за 100 тис. грн. (на той час по курсу долара це орієнтовно 20 тис. доларів США). В цьому ж році моя сім’я придбала квартиру у будинку №5 по вул. Короленка в м. Львові орієнтовно за 25000 грн. У відповідності до розробленого та погодженого проекту, на підставі наданого дозволу органом місцевого самоврядування, у даній квартирі проведено реконструкцію з добудовою у межах горища. Квартира є 4-х кімнатною загальною площею 242,7 м кв. Кошти на реконструкцію використані від продажу попередньої квартири, та отриманих доходів мною та членами сім’ї. В 2007 році квартира прийнята в експлуатацію. 23.10.2008 року дружині видано свідоцтво про право власності на цю квартиру. З того часу у всіх деклараціях я зазначав про наявність цієї квартири площею 242,7 м кв. на праві власності дружини. У електронній декларації за 2015 рік вказана квартира зазначена як незавершене будівництво, оскільки лише 10.10.2016 дружиною зареєстровано право власності на квартиру. Жодного іншого житла, в тому числі, «великого будинку в центрі Львова», ні я ні члени сім’ї не мають і ніколи не мали», — вказував С. Гирич.

«Дістали так звані судові реформи»

У мотиваційному листі зазначає, що 30 років чесно і неупереджено здійснює правосуддя. Під час розгляду резонансних справ неодноразово піддавався тиску і погрозам, але не зламався. «Я на собі відчув, як можна розправитися із суддею через його принципову позицію за відмову винести неправосудне рішення», — зазначає С. Гирич. «Нас усіх, суддів, дістали так звані судові реформи. Зі зміною влади в Україна започатковується нова судова реформа, і не є секретом для нас, що справжньою її метою є бажання нової влади отримати вплив на суд і його органи врядування та самоврядування. Це буде доти, поки ми з Вами не зупинимо цей процес», — підкреслює він.

Данко Віктор Йосипович, голова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

Освіта та шлях до посади

1993-1999 — навчався на юрфакультеті УЖДУ. 1996-1999 — консультант Ужгородського міського суду. 1999 — заступник начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби, 2004-2005 — начальник Ужгородського райвідділу ДВС. У квітні 2005 року призначений суддею Великоберезнянського райсуду Закарпатської області. 2006 року переведений в Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області. 2014-04.2017, 02.2018 — голова суду. Кандидат юридичних наук. Доцент, викладач УЖНУ за сумісництвом кафедри кримінального права та процесу.

Кандидат до ВС та ВРП

Влітку 2019 року претендував до Вищої ради правосуддя за квотою Президента Володимира Зеленського.

Брав участь у першому конкурсі на посаду судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, увійшов до фінального рейтингового списку. Громадська рада доброчесності спочатку надала негативний висновок стосовно судді, однак потім його скасувала. Підставою для висновку стало недекларування кандидатом майна, що належить його дочці. Однак він надав документи, що свідчать про помилку працівника БТІ.

«Прослушка»

У 2018 році невідомі проникли до його кабінету: в неробочий час, приблизно опівночі, двоє осіб в масках, зайшли до приміщення установи. По ходу слідування невідомих осіб до кабінету очільника суду, останні закривали камери відеоспостереження спеціальним механізмом. «Припускаємо, що проникнення осіб відбулося за попередньою змовою з Нацгвардійцями, на яких покладено обов’язок цілодобової охорони суду. До слова, слідів злому не виявлено», — зазначив суд. Слідчо-оперативна група виявила в робочому кабінеті Віктора Данка технічний пристрій негласного отримання інформації — «прослушку», який був вмонтований у розетку.

Мотивація

Прагне долучитись до високої місії забезпечення незалежності судової влади. Вважає, що саме від кожного члена ВРП залежить її реалізація.

Раніше зазначав, що регулярне оцінювання та оцінювання суддів колегами — не панацея, але дає можливість навести лад у колективах. Так, за його словами, у багатьох суддівських колективах «тліють» латентні конфлікти, причиною виникнення яких є те, що частина суддів дійсно добросовісно ставляться до роботи, але є й такі, хто використовує будь-які можливості, щоб зменшити собі навантаження, менше розглянути справ, уникнути розгляду скандальної справи, що автоматично перекладає розгляд справ на плечі інших суддів.

«Можливо, запропонований ВККС та НШСУ порядок регулярного оцінювання та оцінювання суддями своїх колег не є бездоганним, однак з певним доопрацюванням він може дати поштовх для реальної переоцінки суддями стану речей у їх судах», — вважає він.

Декларація

У власності родини житловий будинок 189,1 кв. м в Ужгороді. У самого судді земельні ділянки в Ужгороді 1000 кв. м, 795 кв. м, у дружини — 872 кв. м у Гуті та 42 кв. м, 100 кв. м і 108 кв. м в Ужгороді, у дочки — 800 кв. м.

Суддя має два авто SKODA SUPERB 2015 р. в. та MITSUBISHI OUTLANDER 2017 р. в.

За 2019 рік отримав заробітну плату 1 161 770 грн, тобто у середньому 96,8 тис. грн. на місяць. В УЖНУ отримав 21,5 тис. грн.

Дружина, яка працює в Ужгородському національному університеті, отримала зар­плату 103 тис. грн. за рік. Готівкою мають 800 тис. грн.

Денисюк Тетяна Станіславівна, суддя Господарського суду Харківської області

Освіта та шлях до посади

2000-2008 навчалася у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого.

2002-2003 — консультант Чугуївського міського суду Харківської області.

2003-2010 — помічник судді Дзержинського районного суду Харкова.

2008-2012 — навчалася у Харківському національному економічному університеті ім. Семена Кузнеця (спеціаліст з економіки підприємства). 2011 — начальник юрвідділу ПАТ «Люботинський завод «Продтовари». К. ю. н. (2011, Харківський НУВС).

2012 — призначена суддею Господарського суду Харківської області. За сумісництвом працювала на посаді доцента у ХНЕУ ім. С. Кузнеця.

Кваліфікаційне оцінювання не пройшла (у квітні 2018 року розгляд було відкладено). 21 березня 2018 року судді повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 375 КК.

Є членом Асоціації суддів господарських судів України та НААУ.

Мотивація

Зазначає, що судова влада дотепер змушена боротися за свою незалежність. «Державні механізми надають змогу гравцям великого бізнесу чинити так званий законний вплив на суддю та прийняття ним рішень, покликаних захищати приватний капітал від законного переслідування та правосуддя. Я особисто на собі відчула, як працює такий механізм. Я особисто відчула, якою безжальною може бути система в переслідуванні принципових суддів, які віддані справі та переконані в тому, що вирішення справи має бути неупередженим», — зазначає суддя. Впевнена, що ВРП не повинна бути інструментом для покарання за винесення «незручних», але законних рішень.

«Газова справа»

«Слідство.Інфо» у матеріалі за 5.11.2020 року зазначає, що «Денисюк є обвинуваченою в «газовій справі» екснардепа Олександра Онищенка, зараз її справу розглядає Вищий антикорупційний суд. Їй інкримінують зловживання службовим становищем та винесення завідомо неправосудного рішення». Відповідну інформацію на своєму сайті також розмістило НАБУ.

«Як пише видання «Слово і діло» з посиланням на дані слідства, Тетяна Денисюк у грудні 2016 року ухвалила рішення в інтересах компанії «Карпатнадраінвест», яку детективи пов’язують з Олександром Онищенком. Як зауважували слідчі, своїм рішенням вона зобов’язала акціонерне товариство «Укргазвидобування», яким фактично володіє держава, передати фірмі «Карпатнадраінвест» природний газ, що на той момент начебто був арештований у кримінальному провадженні щодо «газової схеми» Онищенка.

А ще, як зауважує видання, Тетяна Денисюк нібито задовольнила позов «Карпатнадраінвесту» і зменшила розмір пені, яку мали стягнути із фірми, а також відстрочила на 1 рік виконання рішення щодо стягнення понад 3 мільйонів гривень боргу на користь «Укргазвидобування».

Водночас, як додає медіа, документального підтвердження наявності підстав для задоволення такого клопотання позивач не надав.

Як додає «Харківський антикорупційний центр», Тетяну Денисюк обвинувачують за двома статтями ККУ — 364 (зловживання службовим становищем) та 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення)».

Відповідне кримінальне провадження №42017000000000011 розглядається у ВАКС (справа №638/12275/18). Утім, КСУ визнав неконституційною ст. 375 КК.

Останнє рішення суддів Вищого антикорупційного суду В. В. Крикливого, М. В. Галабали, В. В. Ногачевського по цій справі датоване в реєстрі 02.12.2020. В ньому йдеться про забезпечення дистанційного провадження.

«Обвинувачена Денисюк вину не визнає і стверджує, що газ уже належав «Карпатнадраінвест» за договором про спільну діяльність і вона ухвалила рішення, яким зобов’язала виконати умову договору. «Яким чином це рішення мало бути виконане це вже до виконавчого провадження. Підстав для неприйняття позову не було», — посилаються ЗМІ на слова судді.

Пізніше рішення Т. Денисюк частково скасував апеляційний суд, залишивши вимогу про передачу газу без розгляду. Втім, Т. Денисюк вважає, що це не вказує на неправосудність рішення. На її думку, причиною скасування рішення, стало не порушення нею норм права, а різна оцінка місцевим і апеляційним судом фактичних обставин», — зазначає «Судовий репортер». Також видання зазначає, що прокурор Перов просив для Денисюк 4 роки позбавлення волі із забороною обіймати державні посади на 3 роки і штраф 17 тис. грн.

Декларація

Розлучена, має двох доньок. Брат Денис Денисюк працює заступником начальника управління в Офісі великих платних податків ДПС. Батько Станіслав Денисюк — адвокат.

Суддя має у власності квартиру 200,5 кв. м у Харкові, гараж 30,4 кв. м та парковочне місце 16,3 кв. м. При цьому у декларації за 2020 рік не вказані жодні транспортні засоби (у минулі роки продала авто).

За 2020 рік отримала заробітну плату у суді 1 055 058 грн, тобто у середньому 87,9 тис. грн на місяць, а також аліменти 47,3 тис. грн. Має готівкою 100 тис. грн та 30 тисяч доларів.  

Деркач Наталія Миколаївна, голова Дніпровського апеляційного суду

Освіта та шлях до посади

1979-1985 — навчалася на заочному відділенні Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. 1977 — прийнята на посаду секретаря судового засідання Саксаганського районного суду Кривого Рогу. 1984 — державний нотаріус Криворізької державної нотаріальної контори, у 1989 — переведена на посаду до 7-ї держнотконтори.

13 березня 1989 року обрана народним суддею Дзержинського райсуду Кривого Рогу Дніпропетровської області. 2004 — заступник голови суду. 2011 — обрана суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області. В тому ж році призначена головою суду. Згодом в рамках оптимізації суд став Дніпровським апеляційний судом. У 2018 році успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання. К. ю. н. (2019). До дисциплінарної чи іншої відповідальності ніколи не притягалася.

Мотивація

Судовій системі в цілому присвятила 38 років, з них 16 років перебувала на адміністративних, виборних посадах. Ще до отримання вищої освіти у сфері юриспруденції у 1977 році стала секретарем судового засідання. «З тих пір любов до судової системи, прагнення до формування справедливої, об’єктивної та сталої судової практики, поваги до суду ведуть мене по життю», — зазначає голова суду. Спостерігала багато судових реформ, однак незмінним, на її думку, залишається надія людей на об’єктивність суду. «Як сказав Станіслав Єжи Лец, про державу найкраще судити по тому, як в ній судять», — пише Наталія Деркач у своєму мотиваційному листі.

Щодо порушення інших суддів

Друга дисциплінарна палата ВРП 1 лютого 2021 року відкрила дисциплінарну справу щодо судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Ольги Сороки. Як випливає з рішення палати, автором однієї з двох скарг на суддю є голова Дніпровського апеляційного суду Наталія Деркач. За даними дисциплінарної палати, 31 серпня 2018 року суддя О. Сорока задовольнила заяву ПрАТ про забезпечення позову і заарештувала врожай 2018 року, який належав ПП. При цьому суддя заборонила ПП здійснювати збір урожаю (частину з нього становив соняшник) відразу на 139 земельних ділянках.

Окрім того, РСУ 17 липня 2020 року розглянула питання стосовно перевірки обставин, викладених у зверненні Наталії Деркач, а саме щодо ситуації з розглядом кримінальних проваджень Нікопольським міськрайонним судом. Так, як зазначалося у зверненні, з 2018 року до Дніпровського апеляційного суду з Нікопольського міськрайонного суду надходять численні подання про направлення кримінальних проваджень на розгляд інших судів області через неможливість утворити склад суду. Причиною цього є особливості визначення в цьому суді спеціалізації суддів з розгляду цивільних і кримінальних справ, встановлені зборами суддів. Таке визначення призвело до неможливості здійснення автоматизованого розподілу судових справ між усіма суддями міськрайонного суду, що нерідко мало наслідком закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, порушення розумних строків розгляду кримінальних проваджень.

Декларація

Доньки працюють нотаріусами. У деклараціях вказана лише сама Н. Деркач.

Наталія Деркач за 2019 рік задекларувала квартиру 67,4 кв. м, земельну ділянку у Кривому Розі 41 кв. м. Також у голови суду є три гаражі 30,3 кв. м, 24 кв. м, 20,6 кв. м. При цьому вона не вказала жодних транспортних засобів. Також задекларувала право користування квартирою 65 кв. м у Дніпрі.

За 2019 рік отримала заробітну плату у сумі 2 528 845 грн, тобто, у середньому 210,7 тис. грн. на місяць. Також отримала пенсію у сумі 173,89 тис. грн.

На банківських рахунках має 5734 долари США та 607 тис. грн, а 30 тис. доларів готівкою.

Жук Андрій Володимирович, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, член РСУ

Освіта та шлях до посади

У 2002 р. закінчив факультет підготовки юристів для МЗС №7 Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого. Упродовж 2002–2008 рр. займав посади заступника директора, юрисконсульта ТОВ «Правник»; начальника юридичного відділу ТОВ «Тер Аудит»; юрисконсульта Тернопільської ОДС ВАТ «УСК «Гарант Авто»; директора ТФ ЗАТ «СК «Брокбізнес». У 2005–2010 займався підприємництвом, наданням посередницьких послуг. У 2004 р. отримав право на заняття адвокатською діяльністю (наразі зупинено).

На посаді судді Тернопільського окружного адміністративного суду працював з 2010 р. У травні–вересні 2014 р. був заступником голови суду. У 2018 році Президент призначив його суддею безстроково.

Указом Президента від 07.05.2019 призначений на посаду судді Верховного Суду.

У 2006 р. балотувався до Тернопільської міської ради від «Віче» (попередня назва — Конституційно-демократична партія). У 2016 році разом з колегами заснував Асоціацію розвитку суддівського самоврядування України. Член Ради суддів України з 2018 року.

Родинні зв’язки

Дружина Хрущ Вікторія Леонідівна — суддя Тернопільського окружного адміністративного суду. Мати Жук (Дубовець) Галина Андріївна працювала суддею Київського (Північого) апеляційного господарського суду, з 2019 року у відставці. Сестра Галіян Анна Володимирівна працювала помічником судді Господарського суду Київської області. Чоловік сестри Галіян Ігор Михайлович — суддя Монастирського районного суду Тернопільської області.

Конкурс до Верховного Суду

Був учасником першого конкурсу до ВС у 2016–2017. Вибув за результатами підсумкового рейтингу. Став суддею КАС ВС під час другого конкурсу. У рейтингу кандидатів до КАС ВС посів 24 місце з 26. Серед осіб, які можуть дати йому рекомендації, вказав голову КАС ВС Михайла Смоковича, суддю ВС Олега Ткачука та ректора НШС Миколу Оніщука.

Андрій Жук сподівається, що рано чи пізно Верховний Суд розглядатиме лише фундаментальні питання, які потребують вирішення на найвищому рівні: «Можливо, через три-чотири роки така кількість суддів Верховного Суду буде не потрібна».

Декларація

У декларації не вказав, що є керівником та засновником і підписантом АО «АФ «ЛІГА: МЕЛЬНИК І ПАРТНЕРИ»

У декларації за 2019 р. зазначив, що має квартиру 111,5 кв. м у Тернополі та орендує квартиру 53,1 кв. м у Києві. Також має право проживання у квартирі у Тернополі 96 кв. м, власником якої є Романович Андрій Васильович. У дружини є право користування квартирою у Хмельницькому 88,3 кв. м. А. Жук має авто Ауді А4 2002 р. в.

У 2019 році до призначення суддею отримав у Тернопільському ОАС 293 тис. грн. У Верховному Суді за 7 місяців роботи отримав 1 920 820 грн, тобто у середньому 240 тис. грн на місяць. Дружина отримала у ТОАС 872 689 грн за 2019 рік.

Суддя ВС має готівкою 15 тис. доларів США, 420 тис. грн, 375 тис. грн на рахунку.

У списку «Чесно. Фільтруй суд»

«Чесно. Фільтруй суд» внесло А. Жука у список «Судді, що підтримували диктаторські закони 16 січня, та латифундисти. Хто йде у Верховний Суд із Тернопільщини, Франківщини, Вінниччини, Кіровоградщини та Херсонщини»

Дисциплінарне провадження

22 липня 2020 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мельник-Томенко Ж.  М., Жука А. В., Мартинюк Н. М. Автор скарги наголошував, що з огляду на вимоги статті 342 КАСУ розгляд його касаційної скарги мав бути завершений, натомість з моменту відкриття касаційного провадження минуло 299 днів, що більше ніж в 4 рази перевищує максимальний строк розгляду касаційної скарги.

У поясненнях судді просили врахувати велике навантаження КАС ВС та зазначали, що не мають об’єктивної можливості розглядати та вирішувати одночасно усі адміністративні справи. 2 вересня 2020 ДП ВРП ухвалила рішення про відмову у притягненні суддів до відповідальності.

Мотивація

«Протягом останніх років ми спостерігаємо, що до судової гілки влади почали прислухатися, чути її зауваження та пропозиції, і не останню роль в такій ситуації відіграли органи суддівського самоврядування та суддівського врядування», — вважає Андрій Жук. Не обіцяє, що ставши членом ВРП, одразу вирішить всі проблеми, однак «гарантує, що всі слушні та раціональні ідеї не залишаться непочутими».

Журавська Олена Василівна, суддя Деснянського районного суду Києва, секретар Ради суддів України

Освіта та шлях до посади

2000 — закінчила юридичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка. 2008 — отримала вищу економічну освіту в Європейському університеті. З 2018 — аспірантка Хмельницького університету управління та права ім. Л. Юзькова.

2000 — призначена помічником прокурора Дарницького району Києва, 2002 — старший помічник. 2007 — прокурор відділу участі прокурорів при розгляді справ Апеляційним судом Києва. У квітні 2008 — призначена суддею Деснянського райсуду Києва, у 2003 — обрана суддею безстроково. З 2016 року є членом Ради суддів України, секретарем РСУ.

Успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання. У 2019 році була кандидатом до Київського апеляційного суду, проте конкурс так і не відбувся через розпуск ВККС.

Мотивація

«Єдиний спосіб зробити видатну роботу — щиро любити те, що робиш», — зазначає Олена Журавська. На її думку, проблема незалежності судової системи є завжди актуальною, оскільки відстоювання незалежності — це постійний процес, в якому ВРП має вживати усі засоби для її забезпечення. Судді не повинні перебувати під політичним тиском або маніпуляціями, судова гілка влади не може бути незалежною доки існує такий жахливий кадровий дефіцит, та доки здійснюється таке принизливе фінансування судової системи.

«Справи Майдану»

Як зазначає PROSUD, «у часи Майдану Олена Журавська засуджувала невинних учасників протестів». Зокрема, активісти кажуть про справу євромайданівця Сергія Мартинюка та позбавлення водійських прав О. Сємак на 3 місяці. З цього приводу «Судово-юридичній газеті» суддя пояснила наступне: «Під час подій Майдану суди продовжували здійснювати свою діяльність, розглядали справи, ухвалювали судові рішення, обирали запобіжні заходи та притягували осіб до адміністративної відповідальності. У провадженні суду перебувала велика кількість справ, але це не свідчить про те, що всі ці справи стосуються акцій протесту та їх учасників. В 2015-2016 роках проводилась перевірка тимчасово слідчою комісією і Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та прийняті рішення про відсутність в моїх діях будь-яких ознак дисциплінарного проступку під час розгляду вищезазначених справ. І під час проходження кваліфікаційного оцінювання також підтверджена моя доброчесність та здатність здійснювати судочинство. Жирні крапки в цих справах поставлені дуже давно, жодних питань з цього приводу у компетентних державних органів до мене не було і не має, тому повторні публікації деяких діячів вже втратили свою «актуальність».

При здійсненні повноважень судді значущу роль та пріоритетність для мене мають інтереси осіб, права яких зачіпляються ухваленими мною судовими рішеннями, оскільки саме на їх життєдіяльність вони мають вплив, це для мене і є «громадськість». Що стосується деяких громадських організацій і активних діячів, я розумію і підтримую їх активну позицію, коли вона направлена на збереження державного ладу та підвищення авторитету суспільства в цілому. Проте ухвалюючи судові рішення, я лише керуюсь Законом та внутрішнім переконанням, які завжди ідуть пліч о пліч. На жаль, критики громадськості в професії судді уникнути не можливо, оскільки інколи прийняті суддями рішення суперечать поняттю справедливості в тому сенсі, як його розуміють різні групи населення, іноді громадяни не можуть сприйняти об’єктивно законні рішення, якщо вони прийняті не на їх користь. Впевнена і це підтверджено соціологічним опитуваннями серед тих громадян, які стикалися з судами, які перебували в судових засіданнях, довіра до судової гілки влади досить висока, більше 60%, але нам, суддям, ще є над чим працювати, щоб покращити цей показник».

Декларація

Чоловік — пенсіонер органу прокуратури. До 2015 року очолював Київську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері. Є два сини та дочка.

У декларації за 2019 рік суддя зазначила, що з 2005 року має ордер на проживання у квартирі 47 кв. м, в м. Києві власником якої є держава. У чоловіка є аналогічний ордер на проживання у київській квартирі 63 кв. м з 2001 року. Також він має квартиру 95,7 кв. м у власності у Петропавлівській Борщагівці і земельну ділянку 800 кв. м там же. У власності судді є земельні ділянки: у Києві 1000 кв. м, у Євминці Козелецького району 2411 кв. м. Родина має 2 авто Honda Accord 2006 р. в. та Toyota Land Cruiser 2010 р. в.

За 2019 рік заробила у суді 1 115 901 грн, тобто у середньому близько 93 тис. грн на місяць. Чоловік за цей період отримав пенсії 842 тис. грн. Готівкою є кожного з подружжя є по 600 тис. грн.

Кобаль Михайло Іванович, суддя Шостого апеляційного адміністративного суду

Освіта та шлях до посади

1995-1999 — Харківський університет внутрішніх справ. Після навчання був направлений на роботу слідчим Мукачівського РВ УМВС у Закарпатській області, де пропрацював до серпня 2002 року, звідки звільнився через вступ слухачем на факультет підготовки професійних суддів Харківської національної юракадемії ім. Ярослава Мудрого. Закінчив його 2003 року.

2004 — державний виконавець відділу ДВС Кіровського міського управління юстиції. У листопаді 2004 — призначений на посаду судді Шахтарського міськрайонного суду Донецької області. 2012 — обраний суддею Севастопольського апеляційного адміністративного суду. 2014 — переведений до Київського апеляційного адміністративного суду. 2019 — зарахований до штату Шостого апеляційного адміністративного суду на підставі рішення ВРП від 9 липня 2019 року. Кандидат юридичних наук (2017).

Подавав документи як кандидат до ВРП за квотою Президента у 2019 році. Увійшов до фінального списку, але призначення не отримав.

Кваліфікаційне оцінювання

Не пройшов первинне кваліфікаційне оцінювання у 2016 році. ВККС зазначала, що протягом 2014-2015 на суддю надійшло 18 скарг. У 2016-му та 2018 роках в судовому порядку домігся скасування негативного результату — висновку ВККС про невідповідність займаній посаді. 11 березня 2019 року суддя повторно пройшов оцінювання за процедурою 2016 року та цього разу був визнаний таким, що відповідає займаній посаді. 26 квітня 2019 року ВККС надала судді рекомендацію на переведення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Справи

Активісти PROSUD у публікації за вересень 2019 року зазначають, що «Кобаль був у колегії, котра скасувала рішення Мінкульту про занесення історичної будівлі в центрі Києва по вулиці Грушевського до держреєстру пам’яток, задовольнивши вимоги приватного ТОВ «Грааль». ТОВ «Грааль», за відомостями сайту «Українська правда», пов’язане із Табачником, ексміністром освіти часів Януковича. Фірма намагалася звести на вказаному місці висотку, котра, очевидно, резонуватиме із суцільним архітектурним ансамблем центральної частини Києва».

Крім того, з рішення Вищої ради юстиції від 14.12.2011 року у справі № 944/0/15-11 слідує, що дії судді-доповідача Кобаля Михайла Івановича були предметом розгляду ВРЮ, втім тоді Рада юстиції не погодилась з пропозицією Вищої кваліфікаційної комісії щодо звільнення судді.

Мотивація

Зазначає, що має стаж судді 16 років. Переконаний, що знає, як удосконалити роботу Вищої ради правосуддя та привести її до найвищих стандартів провідних демократичних країн світу.

Декларація

Дружина — ФОП. Як зазначає кандидат у автобіографії, брат працює дільничним інспектором прикордонної служби «Косино». Невістка — депутат Добробратівської сільради. Ще один брат, Павло Кобаль до 2019 року був головою Завидівської сільради.

У Михайла Кобаля є земельна ділянка 5100 кв. м у Завидово. Там же у нього недобудований за декларацією 2019 року житловий будинок 191 кв. м.

Також у судді є право оренди на земельну ділянку у Шахтарську. У дружини є квартира в Сумах 68 кв. м і VOLKSWAGEN PASSAT 2014 р. в.

Родина користується на правах «безоплатної позички» квартирою матері М. Кобаля у Києві 129 кв. м та належним їй машиномісцем 18 кв. м. Також у Кобаля с 2014 року є право користування гуртожитком.

За останньою поданою декларацією (2019 рік) суддя заробив у КААС 762972 грн і у ШААС 663753 грн, тобто у середньому 118,8 тис. грн на місяць. Дружина отримала дохід від підприємництва (займається роботами з дизайну) 478 тис. грн. У родини є 37 тис. доларів і 13 тисяч євро готівкою.

За 2021 рік Михайло Кобаль вже двічі подав повідомлення про зміни у майновому стані. Так, 29 січня 2021 року він отримав 171,5 тис. грн зарплати, 29 грудня 2020 — 235,78 тис. грн.

Активісти PROSUD у публікації за вересень 2019 року зазначають, що «віднедавна родина Кобалів перебралася у велику столичну квартиру… Цікава деталь — право користування квартирою виникло у 2015-му, але в декларацію за вказаний рік Михайло Іванович чому не вніс житло».

Короткевич Микола Євгенович, суддя Верховного Суду України у відставці

Освіта та шлях до посади

1973-1975 — навчався у Єйсь­кому вищому військовому авіаційному училищі льотчиків ім. В. М. Комарова. 1976-1980 — навчався у КНУ ім. Т. Шевченка, після чого був стажистом у Вишгородському, а потім у Броварському судах Київської області. 1981 — обраний народним суддею Броварського райсуду Київської області, 1986 — суддею Київського обласного суду.

1988-1996 — заступник голови Київського обласного суду з кримінальних справ. У грудні 1996 обраний суддею Верховного Суду України безстроково. 2004 — заступник голови Судової палати у кримінальних справах. 2007 — голова Судової палати у кримінальних справах ВСУ.

У січні 2021 року подав заяву про відставку, яку задовольнила ВРП.

Суддя вищого кваліфікаційного класу. Член Президії ВСУ (2007-2010). Член редакційної колегії журналу «Вісник Верховного Суду Україні». Заслужений юрист України (2002). К. ю. н. Співавтор підручника «Кримінальна відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом». Автор 7 проектів постанов, прийнятих Пленумом Верховного Суду України.

Має Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня за вагомий внесок у здійснення правосуддя, захист конституційних прав і свобод громадян, високу професійну майстерність (2009), знак «Ордена «Святий Дмитро Солунський» IV ступеня за значний внесок у розбудову України (2004) тощо.

Кандидат до КСУ

Був кандидатом до Конституційного Суду України в 2018 році за квотою Верховної Ради (його рекомендувала «Батьківщина») і у 2019 році за квотою з’їзду суддів (при голосуванні 2019 року набрав 30 голосів).

Скарги до ВРП

Під час роботи суддею ВСУ на Миколу Короткевича надходили скарги до ВРП. Зокрема, скаржник Фогел Г.Г вказував на неналежну поведінку суддів Верховного Суду України, яка полягала в незаконній відмові в доступі до правосуддя, незазначенні в судовому рішенні мотивів відхилення аргументів, вказаних у заяві до суду, та порушенні прав людини і основоположних свобод. Ухвалою ВСУ від 22 грудня 2016 року відмовлено потерпілому у допуску справи до провадження у зв’язку з тим, що касаційний перегляд ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2016 року, з якою не погоджується потерпілий, не проводився. ВРП відмовила у відкритті провадження.

Мотивація

Вважає, що тільки людина, яка працює «на своєму місці», може стати успішною та ефективною. Здатність та бажання приймати рішення і брати на себе відповідальність вважає найголовнішими рисами свого характеру. Має 39 років суддівського стажу. Працюючи в судах усіх інстанцій, розглядав справи всіх юрисдикцій.

Декларація

Має двох синів, один з яких є адвокатом, інший — представник Міжнародного Комітету Червоного Хреста по захисту прав людині в Секторі Газа (Ізраїль). Брат Короткевич Олександр Євгенович — суддя ВГСУ.

У декларації за 2020 рік вказав земельну ділянку 1000 кв. м у Києві, дві квартири 168,8 кв. м та 55,5 у столиці, гараж 20,2 кв. м у Броварах, машиномісце 16 кв. м та земельну ділянку у Ходосівці 1070 кв. м. Має авто LEXUS RX 350 2007 р. в.

У Верховному Суді України за 2020 рік заробив 984 051 грн, тобто у середньому 82 тис. грн на місяць. Дохід від надання майна в оренду 72 тис. грн. Пенсія 201,57 тис. грн. Також отримав дохід від відчуження нерухомого майна 612,7 тис. грн. Готівкою має 980 тис. грн.

1 лютого 2021 року подав повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, зазначивши отримання 21.01.2021 заробітної плати 521,4 тис. грн, можливо, це вихідна допомога (14 січня ВРП ухвалила рішення про його відставку).

Костенко Владислав Геннадійович, суддя-спікер Ковпаківського районного суду міста Суми

Освіта та шлях до посади

1994-2000 навчався у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого. 2002-2007 — Одеська НЮА (магістр права). 1995 — розпорядник у Чугуївському міському суді Харківської області. 1997 — переведений на посаду судового виконавця цього суду; 1999 — заступник начальника відділу ДВС Чугуєва. 2000 — заступник, потім начальник відділу ДВС Ковпаківського райуправління юстиції у Сумах.

2003 року призначений на посаду судді Зарічного районного суду Сум. 2009 року обраний безстроково. 2011 — переведений на посаду судді Ковпаківського райсуду Сум.

2014-2015 — був членом Ради суддів України. З 2016 — суддя-спікер.

Подавав свою кандидатуру до ВККС нового складу. Також був кандидатом до Сумського апеляційного суду, однак конкурс не відбувся через розпуск ВККС. Був кандидатом до Верховного Суду, однак не дійшов до етапу співбесід.

Декларація

Дружина — помічник судді Сумського апеляційного суду. Є дочка та син.

Згідно поданої як кандидатом до ВРП за 2019 рік декларації, має право користування будинком у Сумах 56,2 кв. м, прибудовами та земельною ділянкою 1000 кв. м, власником яких є його мати. Також його мати є власником авто KIA 2008 р. в., яким користується суддя. Чомусь не вказав, яким нерухомим майном для проживання користуються його дружина, син та дочка (хоча у самій декларації вони вказані як особи, з якими спільно проживає). За 2019 рік заробив 549 594 грн, тобто у середньому 47 тис. грн на місяць. Дружина заробила 220,8 тис. грн за рік.

Мотивація

Пройшов кар’єру з рядового співробітника райсуду до судді. Суддею працює понад 16 років. Зазначає, що має чіткі життєві переконання та усвідомлення того, що є добро, а що — зло. Як суддя розглянув більше 20 тисяч справ. Мав досвід роботи у РСУ та у впровадженні інституту суддів-спікерів. Неодноразового представляв суддів як делегат на з’їздах.

Лямзіна Наталія Юріївна, суддя Деснянського районного суду міста Чернігова

Освіта та шлях до посади

1994 року закінчила факультет загально-технічних дисциплін Чернігівського державного педагогічного інституту. 1999 — Національну академію внутрішніх справ. 1994-2000 — перебувала на службі в УМВС України в Чернігівській області.

2000-2010 — викладач (старший викладач) циклу спеціальних дисциплін Чернігівського юридичного коледжу Держдепартаменту з питань виконання покарань. Службу в системі МВС закінчила в званні підполковник внутрішньої служби.

У вересні 2010 року Указом Президента призначена суддею Деснянського районного суду Чернігова. Пройшла кваліфікаційне оцінювання у липні 2019 року.

Мотивація

«Реформування судоустрою повинно нести за собою посилення фінансування, усунення кадрового голоду в судах першої та апеляційної інстанції.

Однозначно важливим та необхідним є вирішення питання фінансування судової влади, розгляду справ незалежним та неупередженим судом, створення умов для кар’єрного росту суддів, підвищення професійного рівня суддів та їх відповідальності», — зазначає у мотиваційному листі.

Справи

Влітку 2019 року як слідча суддя розглядала питання арешту з правом внесення застави на суму 6 млн грн екс-заступника міністра з питань окупованих територій України (МінТОТ) Юрія Гримчака.

Декларація

Чоловік — начальник оперативно-координаційного центру УДСНС України у Чернігівській області. Брат працює інспектором поліції.

У декларації за 2020 рік вказала право користування для садівництва земельною ділянкою 600 кв. м у Полуботках Чернігівського району. Має право безоплатного користування квартирою родичів у Чернігові 103,2 кв. м та ще однією квартирою 66,3 кв. м. У чоловіка є квартира у Куликівці та земельна ділянка 600 кв. м у Чернігові. Також він має земельну ділянку 20 тисяч кв. м у Олексинцях, яку здає в оренду ТОВ «Батьківщина».

Родина має квартиру у Чернігові 107,2 кв. м, якою користується за договором фінансового лізингу, а також два автомобілі Деу 2008 р. в. та Hyundai Accent 2019 р. в. На праві власності суддя має 6 тисяч акцій ПАТ «Чернігівська макаронна фабрика» номінальною вартістю цінного паперу 0,25 грн.

За 2020 рік суддя отримала 1 159 870 грн, тобто у середньому 96,6 тис. грн. на місяць, а також пенсію 60 тис. грн. Чоловік отримав 286 522 грн. за 2020 рік. Родина має певні кредитні зобов’язання.

29 січня 2021 року повідомила про суттєві зміни у майновому стані — отримала зарплату 119,9 тис. грн.

Малаховська Ірина Борисівна, суддя Саксаганського районного суду Кривого Рогу

  

Освіта та шлях до посади

У 1994 вступила до Нікопольського інституту бізнесу та права на юрфакультет. В 1997 переведена на юрфакультет Харківського державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, який закінчила у 1999 році. 2000-2002 — слухачка Дніпропетровського національного університету. 2004-2005 — слухач інституту підготовки професійних суддів Одеської національної юридичної академії. К. ю. н. (2020).

У 1995-1996 — секретар судового засідання Жовтневого райсуду Кривого Рогу. 1996-1997 — юрисконсульт шахти імені Леніна. Надалі працювала юрисконсультом ПП, РУ ім. Кірова, головним податковим інспектором спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у Дніпропетровську тощо. З 2006 року — суддя Саксаганського районного суду Кривого Рогу.

Декларація

Суддя має у власності квартиру 58,3 кв. м, дачу 58,8 кв. м у Кирилівці, земельну ділянку 0,01 та право користування квартирою родичів 87,2 кв. м. У чоловіка є земельна ділянка 38 897 кв. м у Широкому Криворізького району, половина нежитлового приміщення у Кривому Розі 75,3 кв. м та вантажний автомобіль МАН.

У декларації не вказано, яким приміщенням для проживання користуються чоловік та діти. Родина користується двома легковими авто: Лексус 2003 р. в. та Хюндай 2012 р. в. У лютому 2021 року Ірина Малаховська також вказала, що придбала за 599 тис. грн Toyota Highlander 2017 р. в.

Суддя отримала за 2020 рік 1149972 грн, тобто у середньому 95,8 тис. грн на місяць. Також отримала страхові виплати. Дохід чоловіка не вказаний.

Суддя має 28 тис. доларів готівкою та 940 тисяч грн (хоча, можливо, суддя помилилася у декларації, адже у 2019 році вона мала лише 85 тис. грн готівкою).

Дисциплінарне провадження

У 2011 році ВККС тричі відкладала питання про надання їй рекомендації. Мотивовано це було також необхідністю додаткового вивчення матеріалів справи. Так, на Ірину Малаховську (тоді — Ірину Щеняєву) надійшла скарга з Комітету Верховної Ради з питань правосуддя, згідно з якою суддя нібито має відношення до реалізації рейдерських схем по захопленню майна.

Окрім того, у 2011 році ВККС вирішила притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Тоді ВККС вказала у рішенні нехтування додержанням нормативно-правових актів, зокрема Інструкцією з діловодства в суді. Втім, згодом Вища рада юстиції рішення ВККС скасувала.

Кандидат

Претендувала до Дніпровського апеляційного суду, але конкурс не відбувся через розпуск ВККС. Також подавала документи для участі у конкурсі до Касаційного цивільного суду ВС та Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

«Суспільство не має втручатися у правосуддя»

«Вважаю одним з небагатьох позитивних наслідків судової реформи 2016 року ліквідування Вищої ради юстиції та початок функціонування Вищої ради правосуддя для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством… Але, безсумнівно, співвідношення позитивних і негативних наслідків останньої судової реформи очевидно вказує, що метою реформи в дійсності виявилося бажання виконавчої та законодавчої гілок влади отримати важелі впливу на розвиток, незалежність та функціонування судової влади», — зазначає кандидат.

Вважає, що судова влада має не допускати втручання у правосуддя суспільства. Також, на її думку, скасування судового рішення не є показником якості роботи судді.

Мацюк Юрій Іларіонович, суддя Славутського міськрайонного суду Хмельницької області у відставці

Освіта та шлях до посади

1982-1986 — Харківський юридичний інститут імені Ф. Е. Дзержинського (нині — ім. Ярослава Мудрого). Потім працював юрисконсультом заводу «Катіон». 1987 прийнятий на посаду стажиста Красилівського районного народного суду. 1988 — консультант відділу юстиції по судовій роботі відділу юстиції Хмельницького облвиконкому. В подальшому — старший консультант Управління юстиції.

Рішенням Хмельницької обласної ради народних депутатів 6 квітня 1990 року обраний народним суддею Волочиського районного народного суду.

Наказом начальника управління юстиції Хмельницького облвиконкому відповідно до рішення Хмельницької облради народних депутатів зарахований на посаду народного судді. Постановою Верховної Ради від 23 березня 2000 року обраний безстроково суддею Волочиського районного суду Хмельницької області. 2002 року на підставі Указу Президента переведений до Славутського райсуду Хмельницької області.

2004 року присвоєно другий кваліфікаційний клас судді. У тому ж році призначений головою Славутського міськрайонного суду. Головою був 10 років — до 2014 року. Влітку 2018 року вийшов у відставку.

Мотивація

Зазначає, що має досвід роботи на посаді судді місцевого суду понад 28 років, усвідомлює ситуацію, яка на сьогодні склалася у судах, які проблеми заважають їх нормальній роботі. Вважає, що мало хто бажає розуміти та чути самих суддів.

Скарги на суддю до ВРП

2017 та 2018 року ВРП розглядала скарги на суддю Ю. Мацюка. Так, в одній з них було зазначено, що він більше ніж за півроку не провів жодного засідання щодо розгляду справи, а в подальшому заявив самовідвід. В інших скаргах на суддю було зазначено, що він безпідставно зволікає та затягує із розглядом справи №682/2035/16-ц про визнання договору недійсним. ВРП тоді відмовило у відкритті дисциплінарних справ. А 2018 року суддя вийшов у відставку.

Декларація

Є донька та син. Син працює прокурором Полонського відділу Шепетівської місцевої прокуратури. Невістка працює помічником судді у Славутському міськрайонному суді Хмельницької області. Наразі розлучений, але в декларації кандидата на посаду вказав екс-дружину.

Суддя має земельну ділянку 24 кв. м, гараж 48,5 кв. м у Славуті. У екс-дружини є житловий будинок 71,3 кв. м і земельна ділянка 1000 кв. м у Славуті.

З 2010 року має право користування у зв’язку з реєстрацією місця проживання у квартирі 150 кв. м у Славуті. Має право керування автомобілями Skoda Fabia 2008 р. в. та AUDI А6 2000 р. в.

Суддя задекларував пенсію 601 403 грн за 2020 рік, тобто у середньому 50 тис. грн на місяць. Має ряд кредитних зобов’язань, в яких в якості майнового забезпечення вказана квартира. Втім, у його власності квартири немає.

Кандидат

Згодом у 2019 році подав документи на конкурс до апеляційного суду, але той не відбувся через розпуск ВККС. Подавав документи й на конкурс до самої ВККС, якої досі немає.

Паламар Петро Іванович, суддя Господарського суду міста Києва

Освіта та шлях до посади

1998 року завершив навчання у КНУ імені Т. Шевченка. У 1998-2003 роках працював помічником судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України. Указом Президента 2003 року призначений суддею Господарського суду міста Києва. 2008 року обраний безстроково. З 2014 по травень 2020 був заступником голови суду. Успішно пройшов оцінювання на відповідність займаній посаді у липні 2018 року.

Мотивація

Зазначає, що останнім часом лунають думки про те, що судова реформа почала носити перманентний виснажливий характер. Водночас дехто стверджує, що Україна навіть не наблизилася до справжнього реформування судової системи, яке б відновило довіру суспільства до судової гілки владу. Вбачає, що хоча кожне з цих тверджень містить частку раціонального, вони все ж виражають крайні погляди. На його думку, судова спільнота має гнучко реагувати на суспільні запити щодо формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, створення простих, універсальних правил діяльності судів, що забезпечило б віру громадян у справедливість.

Має більш ніж 20-річний стаж роботи у судових органах, у тому числі 17 років на посаді судді, 6 років був заступником голови суду.

Декларація

Дружина працює директором приватного підприємства «Правнича агенція «Печерська», адвокат.

Брат дружини Мацюк Анатолій Анатолійович працює помічником судді Конституційного Суду України.

Суддя має земельну ділянку 1575 кв. м у Шпитьках Києво-Святошинського району. Там же спільно з родичами має житловий будинок 107,8 кв. м. Має два гаражі у Києві 22,8 та 20,8 кв. м, придбані у 2015 і 2013 роках за 140 тис. грн та 89 тис. грн відповідно.

Користується квартирою 124 кв. м у Києві, власницями якої є його дочки. Ще одну квартиру площею 93 кв. м, придбану у 2009 році за 2,1 мільйон грн має дружина судді. Також у дружини є квартира 160,7 кв. м у Києві, придбана 2015 року за 1,7 млн грн. Крім того, дружина має квартиру у Києві 66,2 кв. м, два гаражі 23,3 та 20,7 кв. м.

У родини авто Mercedes-Benz ML 350 за 494 тисячі грн, придбане у 2012 році.

Суддя за 2019 рік заробив 1 229 134 грн, тобто у середньому 102,5 тис. грн на місяць. 28.01.2021 року суддя отримав зарплату 134 тис. грн.

Дружина отримала за 2019 рік зарплату у Правничій агенції 26 903 грн за рік, а також 1,67 млн грн доходу від підприємницької діяльності.

Петро Паламар має 55 тисяч доларів готівкою, дружина — 150 тисяч доларів та 15 тисяч євро.

На банківських рахунках судді — 290 та 209 тис грн. Також тримає кошти на рахунках і дружина судді.

Панасюк Олександр Сергійович, суддя Вінницького апеляційного суду

Освіта та шлях до посади

1993 року вступив до Інституту підготовки кадрів Служби безпеки Україні і був зарахований на дійсну військову службу в органи СБУ. У серпні 1997 зарахований слухачем Академії СБУ, яку закінчив 1998 року з присвоєнням кваліфікації «юрист зі знанням англійської мови». К. ю. н. (2020).

1998-2002 — проходив службу на посадах оперативного складу Управління СБУ у Вінницькій області. Потім працював юрисконсультом.

У листопаді 2002 року призначений на посаду судді Чернівецького районного суду Вінницької області. 2003 року переведений до Гайсинського райсуду тієї ж області. У лютому 2010 — переведений на посаду судді Погребищенського райсуду. З того часу виконував обов’язки голови суду. 2011 — обраний суддею Апеляційного суду Вінницької області, секретар судової палати. З 2017 — заступник голови суду. З листопада 2018 — суддя Вінницького апеляційного суду. Обраний слідчим суддею та суддею-спікером.

Успішно пройшов кваліфікаційне оцінювання у 2018 році.

З 2016 року здійснює викладацьку діяльність на юрфакультеті Донецького національного університету ім. В.Стуса.

Раніше обирався членом ВККС

30 жовтня 2019 року з’їзд суддів обрав його членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Однак Верховна Рада ухвалила закон В. Зеленського №193 (законопроект 1008), через який вже другий рік ВККС не працює.

Мотивація

Зазначає, що саме поява законопроекту 4229 щодо завершення конкурсних процедур на зайняття посад суддів місцевих судів, яким запропоновано тимчасово, до дня формування повноважного складу ВККС, повноваження щодо проведення та завершення конкурсів, оголошених ВККС 5 серпня 2019 року, передати Вищій раді правосуддя, спонукала його подати кандидатуру для обрання членом ВРП.

«Чи міг я, отримавши найвищий мандат на здійснення саме цих повноважень шляхом обрання 30.10.2019 року позачерговим з’їздом суддів України членом ВККС, не використати можливість утілити його в життя?» — вказує кандидат у мотиваційному листі.

Вважає, що раз вже ці повноваження йому були довірені суддівською спільнотою, не має морального права не спробувати втілити цю довіру у життя.

Декларація

Дочка працює помічником судді Липовецького районного суду Вінницької області. Брат працює у Львівській міській раді.

У декларації родинних зв’язків вказав близьку особу, яка є головним спеціалістом у ДСА України, а раніше працювала у Сьомому апеляційному адмінсуді. Втім, на відміну від декларації за 2019 рік, в декларації за 2020 рік згадки про неї вже немає.

У декларації за 2020 рік вказав лише право безоплатного користування квартирою у Вінниці, власником якої є його дочка (слід зауважити, що якогось нерухомого майна у деклараціях за інші роки теж немає), а також автомобіль Інфініті Q50 2020 р. в., придбаний у жовтні 2020 року за 833 тис. грн. У жовтні 2020 року взяв кредит 416,5 тис. грн. За 2020 рік отримав 2 065 820 грн, тобто у середньому 172 тис. грн на місяць.

Плахтій Інна Борисівна, суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області, член РСУ

Освіта та шлях до посади

1987-1992 — навчалася у Луцькому педагогічному інституті ім. Лесі Українки на факультеті іноземних мов (отримала кваліфікацію «вчитель англійської і німецької мов»). 1998-2001 — Волинський державний університет за спеціальністю правознавство. 1999 — працювала секретарем судових засідань Луцького міського суду Волинської області, потім — Луцького районного суду, 2001-2004 — консультант цього суду.

2004-2006 — керівник апарату Луцького міськрайонного суду Волинської області. Потім призначена помічником першого заступника голови Апеляційного суду Волинської області. 2007-2008 — помічник голови Апеляційного суду, потім — радник голови суду.

У травні 2009 року призначена суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області. 2015 року обрана безстроково.

З 2013 року є викладачем-тренером, розробником навчальних програм Національної школи суддів. У червні 2014 року була вперше обрана членом Ради суддів України, в подальшому обиралась у 2015 та 2018 роках, працює у третій каденції РСУ.

Претендувала до Волинського апеляційного суду, але конкурс не відбувся через розпуск ВККС.

Скарги до ВРП

4 січня 2018 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга на дії судді Плахтій І. Б. під час розгляду справи за позовом Луцької міської ради до М., ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки (справа №161/5605/17). Зокрема, скаржник стверджує, що у заочному рішенні від 28 вересня 2017 року суддею не зазначено мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, не враховано усіх істотних обставин справи, на які відповідач вказував у своїх письмових запереченнях, поза увагою залишено клопотання про застосування позовної давності. Втім, ВРП відмовила у відкритті дисциплінарної справи.

Також до ВРЮ 2015 року находила заява, в якій стверджувалося, що 10 грудня 2012 року суддя Плахтій І. Б. за відсутності особи прийняла рішення у справі №0308/14708/12, яким останню позбавлено права на спадкове майно та передано спадкове майно зацікавленим особам на підставі недостовірних відомостей, наданих головою сільської ради. Заява була направлена до ВККС.

Крім того, на інформаційному сайті rayon.in.ua 28.10.2019 опублікована стаття «У Луцьку суддя Плахтій загнала в борги прикуту до ліжка жінку з інвалідністю по підробленим документам».

Мотивація

В своєму мотиваційному листі суддя згадує, яка мета судової реформи була прописана у Стратегії сталого розвитку «Україна 2020» та у Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки (забезпечення незалежності, безсторонності суддів, оптимізація суддівського врядування та системи кар’єрного просування, оптимізація повноважень судів тощо). «Ні у кого не виникало і не виникає сумнівів в необхідності реалізації таких реформ. Пройшло 5 років. Настав 2020 рік. Маємо те, що маємо». «Навряд чи можна назвати оптимізацією суддівського врядування «виведення зі строю» ВККС і примарність у зв’язку з цим кар’єрного просування суддів.

Кар’єра ж суддів Верховного Суду постійно знаходиться під загрозою початку нового етапу реформування саме з найвищого суду в системі судоустрою», — зазначає кандидат.

Інна Плахтій вважає, що за останні роки ВРП «видимо активізувала свою діяльність з забезпечення незалежності суддів», «частіше і оперативніше реагувала на втручання в діяльність суддів», вживала заходів для подолання кадрового дефіциту.

Декларація та родинні зв’язки

Донька, Троць Катерина Олександрівна, працює керівником служби інспекторів секретаріату Вищої ради правосуддя.

Батько Плахтій Борис Аркадійович — суддя, заступник голови Апеляційного суду Волинської області у відставці.

Сестра Плахтій Наталія Борисівна — з 2008 року суддя Волинського окружного адміністративного суду.

У останній поданій декларації за 2019 рік вказує, що користується квартирою у Луцьку 48,7 кв. м, власницями якої є її дочки. Фактично проживає у квартирі 48,6 кв. м батька у Луцьку. Суддя має авто Suzuki Vitara 2005 р. в.

За 2019 рік отримала заробітну плату 535 986 грн, тобто, у середньому 44,6 тис. грн на місяць. У НШСУ отримала за 2019 рік 4452 грн.

Проскурняк Ігор Георгійович, голова Садгірського районного суду міста Чернівці

Освіта та шлях до посади

1996-2001 — Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича. У 2001 вступив до Чернівецького торговельно-економічного інституту, який закінчив в 2005 році і отримав кваліфікацію економіста. К. ю. н. (2016). 2000-2002 — працював юрисконсультом у банку «Буковина».

2002 — помічник суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області, 2003 — помічник голови суду. 2004 — суддя Садгірського районного суду міста Чернівці. Рішенням Ради суддів 2008 року — голова цього суду. 2010 року обраний безстроково. Рішенням Вищої ради правосуддя 2013 року призначений головою суду. У 2014, 2015, 2017 та 2020 роках переобирався головою суду.

У 2019 році подав декларацію як кандидат до Чернівецького апеляційного суду, але конкурс не відбувся через розпуск ВККС.

Мотивація

Переважна більшість суддів, які здійснюють правосуддя у системі судоустрою, це судді першої інстанції загальних місцевих судів (3227 суддів станом на 1.10.2020), на яких і припадає найбільша кількість розглянутих справ. При цьому питома вага скарг на суддів, які направляються на адресу ВРП — це скарги на суддів першої інстанції, аналогічно як і більшість повідомлень про втручання. Судді загальних місцевих судів складають найбільшу кількість делегатів на з’їзді суддів.

В зв’язку з цим він переконаний, що у ВРП мають бути представники загальних місцевих судів. «Як діючий суддя з 16-річнм стажем розумію ті проблеми, з якими стикаються кожного дня судді загальних місцевих судів, що і змусило мене претендувати на посаду члена ВРП», — зазначає кандидат.

Вважає за необхідне розробити та впровадити більш дієві механізму реагування на втручання. Кожен випадок тиску має бути детально розслідуваним. Вважає також, що діяльність ВРП щодо питань фінансового забезпечення має бути більш активною.

Інформація у ЗМІ

У квітні 2013 року на «Буковинській правді» був опублікований лист, в якому йшлося про те, що людина «більше 3-ох років перебуває в СІЗО без вироку суду, звинувачуючи голову Садгірського райсуду Проскурняка». В ній йшлося про наступне: «Гнатюк Ігор Давидович, вже більше трьох років перебуває в чернівецькому СІЗО без вироку суду. Рішення суду першої інстанції, який визнав винним Гнатюка І. Д., було оскаржене та скасоване в апеляційній інстанції та повернуте на новий судовий розгляд, що впродовж року Садгірським районним судом було знову проведено судове слідство, а в завершенні його через порушення і неможливість винести обвинувальний вирок, суд самостійно відправив справу на додаткове розслідування». Також 2013 року ВРЮ вирішила відхилити пропозицію члена ВРЮ про внесення подання про звільнення Проскурняка І. Г. з посади судді за порушення присяги.

Декларація

Має двох синів та, як вказав у автобіографії, проживає спільно з помічницею судді Чернівецького апеляційного суду. Її брат працює оперуповноваженим.

Брат, Проскурняк Олег Георгійович — голова Господарського суду Чернівецької області.

Кандидат має право тимчасового користування квартирою 83,9 кв. м у Чернівцях та Volkswagen Touareg 2012 р. в., власницею яких є його матір. Де проживають його діти, не вказав.

У особи, за якою спільно проживає, є земельна ділянка у Вороновиці 606 кв. м, а у батька — гараж-підвал. У самого судді є джип Grand Cherokee 2004 р. в.

За 2019 рік отримав зарплату у суді 616 596 грн, тобто у середньому 51,3 тис. грн на місяць, особа, за якою спільно проживає отримала у суді зарплату 429 295 грн, тобто як помічниця судді в середньому 35,7 тис. грн на місяць. Суддя має готівкою 460 тис. грн.

Рябішин Андрій Олександрович, суддя Полтавського апеляційного суду

Освіта та шлях до посади

1987-2000 — проходив службу в органах внутрішніх справ — УМВС України в Полтавській області та Департаменті з питань виконання покарань. У 1994 році закінчив Українську державну юридичну академію.

2000 року призначений Указом Президента суддею Полтавського районного суду Полтавської області. У 2013 обраний безстроково суддею Апеляційного суду Полтавської області, 2018 року переведений до Полтавського апеляційного суду.

Обіймав посади голови Полтавського районного суду та голови Апеляційного суду (до 2017 року).

У березні 2018 року претендував до Вищої ради правосуддя. Набрав 27 голосів.

Декларація

Дочка працює помічником судді у Господарському суді Полтавської області. Раніше працювала у АС Полтавської області та Полтавському ОАС. Дружина була до 2019 року депутатом Надержинщинської сільради у Полтавській області.

Суддя має у власності земельні ділянки 2079 та 1409 кв. м у Божківському Полтавської області, квартиру у Полтаві 72,3 кв. м, житловий будинок 150,1 кв. м у Божківському та господарську будівлю як складову житлового будинку 155 кв. м. У родини три автомобілі HYUNDAI SANTA FE 2017 р. в., KIA SPORTAGE 2019 р. в., PEUGEOT 207 2010 р. в.

За 2019 рік задекларував 1 780 219 зарплати, тобто у середньому 148,3 тис. грн. Також отримав 56 560 грн пенсії. Дружина отримала 50,5 тис. грн зарплати і дохід від відчуження рухомого майна 200 тис. грн.

Мотивація

«Дорогу здолаєш йдучи», — вважає цей вислів дороговказом у своєму житті. Зазначає, що маючи суддівський стаж більше 20 років, з якого значний період перебував на адміністративних посадах, ніколи не обмежувався виключно своїми посадовими обов’язками. Підкреслює, що готовий взяти активну участь у забезпеченні незалежності судової системи.

Участь в конкурсі до Верховного Суду

Претендував до Касаційного кримінального суду Верховного Суду. Розповідаючи про свій професійний досвід, кандидат повідомив, що на нього кілька разів намагалися чинити тиск. Зокрема, був навіть дзвінок по телефону урядового зв’язку: представившись помічником одного народного депутата, що дзвонив попросив суддю стати в судовому процесі на певну сторону.

Вибув з конкурсу за результатами підсумкового рейтингу (85 місце з 95). ГРД надав по А. Рябішину інформацію, зазначивши зауваження до декларацій і те, що кандидат надав пояснення, які її не спростували. Виникли питання з приводу права власності на земельні ділянки. Зокрема, в минулі роки кандидат декларував земельну ділянку, право власності на яку отримав пізніше.

Скарги до ВРП

До ВРП 18 травня 2017 року з ВККС надійшла дисциплінарна скарга Ігоря Сороки від 25 серпня 2015 року про порушення суддею норм права при апеляційному перегляді постанови Кобеляцького райсуду Полтавської області за результатами розгляду адміністративного матеріалу. ВРП відмовила у відкритті дисциплінарної справи.

Інформація в ЗМІ

У 2017 році очільник Руху «Чесно», нині заступник міністра культури Тарас Шевченко вніс А. Рябішина до списку «150 кандидатів, не достойних місця у Верховному Суді. Антирейтинг Руху ЧЕСНО». В якості підстави зазначалося те, що 01.04.2015 портал «Останній Бастіон» повідомляв, що суддя А. Рябішин залишив в силі рішення свого колеги з Жовтневого районного суду Полтави Олександра Струкова у справі громадянина В. Вергелеса, який нібито був посередником у корупційних відносинах між підприємцями і владою на Полтавщині. Струков засудив В. Вергелеса до 4 років позбавлення волі, але з дворічною відстрочкою.

Родичі з російським громадянством

У 2018 році вказував в автобіографії, що його мати, сестра і брат, а також родичі подружжя є громадянами РФ.

Савицький Олег Антонович, суддя Шевченківського районного суду міста Києва

Освіта та шлях до посади

У 1988 році отримав диплом техніка-лісовода, працював помічником лісничого у Житомирській області. 1990-1992 — навчався у Житомирському політехнічному інституті. 1993-1999 — навчався у Харківському юридичному інституті (з 1998 року — НЮА імені Ярослава Мудрого).

1992 року був прийнятий на посаду інспектора Житомирського митного посту Київської митниці. 1993 — переведений до Житомирської митниці, працював інспектором у відділі вантажних перевезень, а згодом у відділі по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил, в секторі по боротьбі з контрабандою наркотиків.

1996-1999 — юрисконсульт. Потім працював у Рівненському обласному управлінні юстиції, спеціалістом відділу ДВС. До червня 2000 року працював на посаді заступника начальника управління юстиції — начальника відділу ДВС у Житомирському ОУ юстиції. Потім — у Мінюсті головним спеціалістом департаменту представництва інтересів держави у судах.

2001-2002 — начальник юридичного відділу ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго». Звідки звільнився у зв’язку з призначенням 2002 року суддею Шевченківського районного суду Києва. У 2014-2020 роках неодноразово обирався головою суду.

У 2019 році, судячи з поданої декларації, претендував до Київського апеляційного суду, але конкурс не відбувся через розпуск ВККС. Претендував і до нового складу ВККС.

Успішно пройшов кваліфікаційне оцінювання у 2018 році.

Мотивація

Зазначає, що його участь у конкурсі до ВРП ґрунтується на життєвому і багаторічному професійному досвіді, достатньому для виконання надскладних завдань. Вже 19 років працює суддею, а перебуваючи на посаді голові суду, неодноразово стикався з безліччю проблем, пов’язаних з функціонуванням як суду, так і судової системи загалом. В зв’язку з цим вважає, що набутий ним досвід буде сприяти роботі у ВРП та дозволить якомога ефективніше виконувати покладені на цей орган завдання.

Інформація у ЗМІ

У переобранні керівництва Шевченківського райсуду у 2015 році взяли участь громадські активісти, зокрема Роман Маселко. «Сьогодні громадські активісти намагались вплинути на ситуацію, щоб новим головою не стала людина, яка ухвалювала скандальні рішення. Для цього активісти прибули до суду, та поспілкувались з повним суддівським складом. У результаті новим головою Шевченківського районного суду міста Києва став Олег Савицький, який, за інформацією громадських активістів, не брав участі у справах проти євромайданівців», — повідомляло тоді «Громадське».

У 2017 році суддя повідомляв про здійснення тиску на суд з боку ТОВ «Броварський алюмінієвий завод».

Рішення НАЗК

У 2019 році портал «Дело» назвав його у числі найбагатших суддів Києва.

12.07.2019 Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) ухвалило рішення за результатами повної перевірки декларації О. Савицького, яку він подавав за 2016 рік. Зокрема, на думку НАЗК, суддя не зазначив відомості про своє та членів родини право користування квартирою у Києві. Також питання виникли до правильності зазначення номерів авто судді. Втім, НАЗК ознак незаконного збагачення не виявило.

Декларація

Одружений з 1995 року, має трьох доньок. Дружина працює приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Сестра працює у банківській системі.

Брат дружини є адвокатом, а мати чоловіка дочки Панова Ірина Юріївна — суддя ВГСУ.

Має у спільній власності, очевидно, із сестрою, квартиру у Житомирі 67,4 кв. м, право користування житловим будинком 66,9 кв. м, земельними ділянками 229 та 2500 кв. м у Мощуні Києво-Святошинського району, власницею яких є його дружина. Проживає у квартирі 127,9 кв. м у Києві, власником якої є дружина.

У власності дружини судді також є ще дві квартири 52,2 та 53,9 кв. м у Києві, офіс 41,2 кв. м та квартира у Рівному 65,3 кв. м. Крім того, у родини два автомобіля Honda Pilot 2008 р. в. та Mazda CX-5 2019 р. в.

За 2020 рік отримав 1 418 157 грн заробітної плати у суді, тобто у середньому 118 тис. грн на місяць. 3 лютого 2021 року суддя вказав, що отримав 28.01.2021 зарплату 134 тисячі грн.

Дружина за 2020 рік отримала дохід від нотаріальної діяльності 317,8 тис. грн, 145 тисяч, 50 тис. та 70 тис. грн від надання майна в оренду. 397 тис. грн дружина отримала від відчуження рухомого майна.

Окрім того, суддя отримав дохід від викладацької діяльності у Нацакадемії внутрішніх справ 98 тис. грн, а його дружина від такої діяльності — 97 тисяч грн.

Родина має готівкою 20 тисяч доларів та 10 тисяч євро, 700 тисяч грн.  

Саліхов Віталій Валерійович, суддя Київського апеляційного суду

 

Освіта та шлях до посади

Після закінчення Феодосійського політехнікуму 1986 року був призваний до лав Збройних сил СРСР. Проходив службу у ВМФ СРСР на кораблях 87 бригади пошуково-рятувальних суден у Севастополі. Під час проходження служби поступив до Київського військово-морського училища, після закінчення якого отримав спеціальність соціального психолога. Брав участь у розбудові Військово-морських сил України. До 1995 року проходив службу на офіцерських посадах, у тому числі на надводних кораблях у штабі ВМС.

1995 року вступив до Київського університету ім. Т. Шевченка у групу перших військових суддів, навчання яких було запроваджено в Україні (військовий факультет по спеціалізації «судова робота»). 1998-2002 — консультант-помічник голови Військового суду Феодосійського гарнізону. Указом Президента у 2002 році призначений суддею військового місцевого суду Феодосійського гарнізону. 2005 року переведений до Військового суду Сімферопольського гарнізону.

Постановою Верховної Ради 2007 року обраний суддею Військового апеляційного суду ВМС України безстроково.

Має серйозний досвід роботи у центральних судах України. Так, після ліквідації системи військових судів у 2010 році він був обраний на посаду судді Апеляційного суду міста Севастополя, а після анексії Криму був вимушений переїхати до Києва, і в квітні 2014 року призначений суддею Апеляційного суду міста Києва, пізніше — Київського апеляційного суду.

У 2016 році успішно пройшов первинне кваліфікаційне оцінювання.

Під час роботи суддею нагороджувався медалями Міністерства оборони, відзнакою командування ВМС України. Має медаль «За бездоганну службу» 3 ступеня на підставі Указу Президента (2006).

Скарга до ВРП

На суддю у 2019 році надходила дисциплінарна скарга, однак ВРП відмовила у відкритті провадження у зв’язку з тим, що скаржники фактично висловлювали незгоду з судовим рішенням. Рішення апеляційної інстанції було залишене у силі Верховним Судом.

Мотивація

Кандидатура Віталія Саліхова була запропонована колегами на зборах суддів Київського апеляційного суду. «Досвід роботи у апеляційних судах міст Севастополя та Києва — це унікальний досвід. Рівень навантаження, специфіка справ, які розглядаються, на мій погляд, дозволять мені застосувати його при роботі у ВРП», — відмічає кандидат.

Від з’їзду суддів очікує консолідації суддівської спільноти. «Важливо, щоб працювала Вища рада правосуддя, і не були зупинені всі кадрові питання судової гілки влади: призначення, переведення, звільнення суддів. Адже в іншому випадку це загрожує доступу громадян до правосуддя. Важливо, щоб було обрано новий склад Ради суддів України, і ці органи суддівського врядування та самоврядування могли працювати», — зазначає В. Саліхов.

Вважає, що у тяжких умовах, в яких сьогодні працює судова гілка влади, пріоритетами є забезпечення її незалежності, у тому числі шляхом її належного фінансування та матеріального забезпечення. Судова гілка влади як рівна гілка влади з-поміж інших, на теперішній час «стоїть із протягнутою рукою», що призвело до кризи. Велика кількість працівників апарату судів покидає систему, і дане питання потребує негайного вирішення.

Важливим питанням вважає наповнення судової системи суддями, що дозволить як забезпечити доступ до правосуддя, так і розвантажити суди.

Зазначає, що на даний час не існує фільтрів щодо обґрунтованості скарг на суддів, що деколи дестабілізує роботу суддів. Крім того, на його думку, якщо рішення судді набрало законної сили, воно є остаточним, тому надавати оцінку цьому рішенню некоректно.

Також В. Саліхов зазначає, що перевірка декларацій суддів НАЗК жодним чином не повинна впливати на незалежність судді, і за жодних обставин не повинна бути інструментом втручання в діяльність судді. «Ні за яких обставин, цей орган, НАЗК, не має бути знаряддям «розправи» над суддями через ухвалені ними рішення», — підкреслює він.

Після анексії

Стосовно подій 2014 року, коли йому довелося покинути рідні місця, зазначає, що як офіцер та як суддя двічі присягав Україні, і сумнівів, чи має він переїжджати, не було. «Інших варіантів не розглядалося. Якщо ти вже прийняв присягу, то маєш бути вірним їй до кінця». На його думку, судді-вихідці із Донецької, Луганської областей чи з Криму якраз мають бути символом того, що судова гілка влади не зрадила Україну.

Декларація

Суддя задекларував, що з 2007 року має у власності квартиру у Сімферополі 70,7 кв. м, дружина та син з 2006 — у Феодосії 71,1 кв. м. Однак наразі доступу до майна немає та продати його не може.

У дружини є житловий будинок 59,6 кв. м і земельна ділянка 196 кв. м у Боярці Київської області. У родини є авто Mazda CX-5 2012 р. в.

За 2019 рік суддя отримав в суді зарплату 1 935 316 грн, тобто у середньому 161,2 тис. грн на місяць, а також 151,9 тис. грн пенсії за рік. У 2021 році суддя задекларував отримання 129,2 тис. грн зарплати у січні. Син працює помічником юриста у юридичній фірмі «Горецький і партнери».

Ситников Олександр Федотович, суддя Вищого адміністративного суду України у відставці, адвокат

 

Освіта та шлях до посади

1988 — Харківський юридичний інститут, у 1991 перевівся на заочний факультет Української юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, та в той же час був призначений слідчим Васильківського РВВС УМВС Запорізької області, де працював до січня 1995 року. 1994 року закінчив Українську державну юридичну академію.

Наприкінці грудня 1994 рішенням Запорізької обласної ради народних депутатів був обраний на посаду судді Васильківського районного суду. У 2000 році Верховна Рада обрала його безстроково, з 2003 — суддя Апеляційного суду Запорізької області. З 2005 року — суддя Київського апеляційного адміністративного суду.

Постановою парламенту 2010 року обраний суддею Вищого адміністративного суду України. 2016 року вийшов у відставку.

У грудні 2017 року отримав право на заняття адвокатською діяльністю. Член комітету з верховенства права Національної асоціації адвокатів України.

Був членом Науково-консультативної ради при ВАСУ. Кандидат юридичних наук.

Мотивація

Вказує, що більше 25 років свого життя віддав юриспруденції, пройшовши всі щаблі судової системи, від першої до касаційної інстанції. Пишається своєю участю у побудові адміністративної юстиції в Україні, де пройшов шлях від створення Київського апеляційного адміністративного суду до судді ВАСУ.

Зазначає, що за 23 роки суддівського стажу проти нього жодного разу не порушувалось дисциплінарне провадження, не виносилися окремі ухвали. Сподівається використати набутий досвід судді для ефективного виконання повноважень члена ВРП.

Викладав у Національній школі суддів, долучався до розробки програм курсу та спецпідготовки кандидатів на посаду судді, брав участь у міжнародних проектах.

Під час конкурсу до Верховного Суду — звинувачення у плагіаті

Влітку 2017 року ВККС розглядала кандидатуру Олександра Ситникова на посаду судді КАС ВС під час конкурсу до Верховного Суду. В день засідання Олександр Ситников звернувся в ВККС із заявою. У зв’язку з подачею адміністративного позову до ОАСК до Міністерства освіти і науки про визнання неправомірними дій та рішень, пов’язаних з проходженням конкурсу в ВС, він попросив призупинити його кваліфікаційне оцінювання на посаду судді в ВС.

У висновку ГРД йшлося про те, що в червні 2014 року суддя отримав вчений ступінь кандидата юридичних наук, проте декількома місяцями пізніше Атестаційна колегія МОН скасувала рішення про присвоєння кандидату наукового ступеня через те, що в його дисертації був великий обсяг текстових запозичень (плагіат).

Слід зауважити, що негативний висновок ГРД зробив на підставі інформації члена Експертної ради Державного департаменту атестації кадрів, на той час представника Верховної Ради в Конституційному Суді Анатолія Селіванова про те, що дисертація О. Ситникова на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук 2014 року є плагіатом.

Сам О. Ситников пояснив таку позицію А. Селіванова особистим конфліктом з ним, який тягнеться з 2000-х рр. Втім, на початкове рішення ГРД це ніяк не вплинуло.

Також ГРД відзначила, що кандидат, як суддя, забороняв проводити мирні зібрання необмеженому числу осіб. Що стосується рішень судді, члени ВККС відзначили, що три рішення кандидата знаходяться в його досьє кандидата на посаду судді ВС. Він пояснив, що одне з них стосувалося заборони 1,5 тис. учасників проводити заходи протягом року. Кандидат вважав це рішення обґрунтованим.

Далі члени ВККС процитували дисертацію іншої особи, текст якого слово в слово повторюється в дисертації кандидата. Кандидат відповів, що про збіги в тексті йдеться у висновку МОН, а цьому висновку кандидат не довіряє. Надалі він має намір самостійно звернутися за експертною оцінкою.

Порадившись, Комісія прийняла рішення визнати О. Ситникова таким, що не підтвердив спроможність здійснювати правосуддя в ВС.

Декларація

За 2019 рік отримав 593 386 грн довічного грошового утримання, тобто у середньому 49,5 тисяч грн на місяць.

Донька навчається у Канаді. Має у спільній сумісний власності з дружиною та дочкою квартиру 115 кв. м у Києві, а також у своїй власності паркомісце 21 кв. м.

У судді є певний арсенал зброї: мисливська рушниця ІЖ-12,к-р12,№ Р-04046, мисливська нарізна Blaser R-8, травматична зброя к-р 9 мм. Родина має два авто Subaru Forester 2016 р. в., придбаний за 891 тис. грн та тієї ж марки 2008 р. в.

Олександр Ситников за 2019 рік отримав 27,7 тис. грн доходу від викладацької діяльності у Національній школі суддів та 2482 грн у Національній асоціації адвокатів. Готівкою родина має 20 тисяч доларів США, 274,5 тисячі грн та ще певні кошти на банківських рахунках.

Струс Лідія Богданівна, суддя Львівського апеляційного суду у відставці

 

Освіта та шлях до посади

1985-1991 — біологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. 1988-1997 — працювала вчителем хімії та біології.

1995—1999 — навчалася на спеціальному правничому факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка. У 1997-1999 працювала юристом. Потім призначена заступником начальника ВДВС Яворівського районного управління юстиції; 1999 — начальник райвідділу ДВС. 2000 року нагороджена грамотою начальника Львівського обласного управління юстиції за вагомий особистий внесок у реалізацію правової політики, високий професіоналізм.

11 листопада 2002 року Указом Президента призначена на посаду судді Городоцького районного суду Львівської області. Відповідно до Указу Президента від 2006 року про призначення голів, заступників голів судів призначена заступником голови Городоцького районного суду.

2008 року обрана безстроково. Рішенням РСУ 2009 року призначена строком на 5 років на посаду заступника голови суду.

2012 року обрана суддею Апеляційного суду Львівської області (з 2018 року — Львівський апеляційний суд).

Успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання у 2018 році. Навчалася в Українському центрі медіації. Була залучена до викладацької діяльності у ЛНУ ім. І. Франка. У 2020 році вийшла у відставку.

Мотивація

Зважаючи на чималий досвід роботи (20 років юридичного стажу, 18 — на посаді судді) та особисті якості прийняла рішення подати свою кандидатуру на посаду члена ВРП. Цей орган є провідним у питаннях дисциплінарної відповідальності суддів, забезпечення авторитету правосуддя, і розуміючи його завдання, суддя зазначає, що буде докладати максимум зусиль для підтримки та підвищення авторитету судової влади. Готова працювати з повною віддачею на благо суддівського врядування та незалежності судової влади.

Скарги до ВРП

До Вищої ради правосуддя 13.02.2020 надійшла дисциплінарна скарга Типи Г. В. на дії судді під час розгляду справи №461/4315/18 за позовом до Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У своїй скарзі Типа Г. В. послалася на незаконність постанови Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, оскільки остання була ухвалена до закінчення терміну подання відзиву на апеляційну скаргу у справі.

Оскільки скаржниця подала касаційну скаргу до Верховного Суду, ВРП залишила повідомлення без розгляду.

Декларація

Донька працює головним спеціалістом Західного міжрегіонального управління юстиції, зять — начальник відділу у Департаменті кіберполіції. Інша донька працює державним виконавцем.

У декларації зазначає 20% власності на житловий будинок 242,6 кв. м у Краковці Львівської області (володіє спільно з родичами). Має право користування Suzuki New Grand Vitara At 2006 р. в.

За 2020 рік зазначила 1 684 858 отриманої заробітної плати (у вересні вийшла у відставку), пенсію 375,2 тисячі грн та дохід від відчуження нерухомого майна 112,8 тис. грн. Готівкою має 950 тисяч грн.

Суховий Валерій Григорович, суддя Касаційного господарського суду Верховного Суду

Освіта та шлях до посади

1990-1992 — Київський інститут політології і соціального управління, отримав вищу економічну освіту. Працював провідним спеціалістом, завідуючим консультаційним відділом по приватизації Українського науково-практичного центру соціальної експертизи і технологій «МЕКОН». 1994 року перейшов працювати до Спільного підприємства «Трастінвест компані» на посаду начальника управління по приватизації. Потім повернувся до «МЕКОН» начальником управління приватизації.

1996 — вступив до КНУ ім. Тараса Шевченка, Український центр правничих студій УПФ. Одночасно переведений на посаду старшого юрисконсульта НПЦ «МЕКОН».

1999 — начальник юридичного управління ТОВ юридична фірма «ПІК-2». У червні 2000 року на умовах конкурсу був прийнятий на посаду старшого консультанта відділу формування судової практики Управління узагальнення практики застосування законодавства Вищого арбітражного суду України. 2002 — помічник судді Вищого господарського суду, потім начальник Управління узагальнення практики застосування законодавства ВГСУ.

2004 року призначений Указом Президента суддею Господарського суду Київської області. Указом Президента 2005 року призначений заступником голови Господарського суду Київської області. 2009 року обраний суддею безстроково. У 2009 році заочно закінчив Державний інститут інтелектуальної власності, отримав кваліфікацію «спеціаліст з інтелектуальної власності». 2010 року парламент обрав його суддею Київського міжобласного апеляційного господарського суду. 2011 — переведений на посаду судді Київського апеляційного господарського суду. 2016 року успішно пройшов первинне кваліфікаційне оцінювання.

2015 року обраний членом Ради суддів України. До 2018 року очолював комітет бюджетного планування та матеріально-технічного забезпечення Ради суддів України.

За результатами конкурсу Указом Президента 10.11.2017 призначений суддею Верховного Суду у Касаційний господарський суд. Під час конкурсу ГРД не надавало ані висновок, ані інформацію щодо кандидата.

З грудня 2017 року член Комісії з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя від Верховного Суду. Зокрема, ця комісія неодноразово розглядала скарги на екс-голову ДСА Зеновія Холоднюка.

У 2008 був нагороджений Почесною грамотою ВГСУ і Ради суддів господарських судів України, у 2010 — наручним годинником.

Мотивація

У мотиваційному листі зазначає, що має намір реалізувати свій людський та розумовий потенціал на благо народу України та правосуддя, має для цього необхідні якості та до­свід. Має 4 вищі освіти (технічну, економічну, юридичну, а також з інтелектуального права). У 2016 пройшов кваліфікаційне оцінювання, у 2017 — всі перевірки під час конкурсу до Верховного Суду. Має значний до­свід роботи у судовій системі на різних посадах.

Скарги до ВРП

6.11.2019 до ВРП надійшла дисциплінарна скарга Сороки А. В. на дії суддів КГС ВС Сухового В. Г., Берднік І. С., Міщенка І. С. під час розгляду справи № 910/5281/14. За результатами попередньої перевірки член Першої ДП ВРП Маловацький О. В. запропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи, ДП ВРП з ним погодилася. В своїй скарзі скаржник посилається на те, що колегія суддів не мала права приймати будь-які процесуальні рішення стосовно касаційної скарги Міноборони.

22 вересня 2020 р. надійшла дисциплінарна скарга від ПАТ «Розівський елеватор» на дії суддів КГС ВС Дроботової Т. Б., Краснова Є.В., Сухового В. Г. під час здійснення правосуддя у справі № 908/845/19. За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги доповідачем — членом Першої ДП Вищої ради правосуддя Шапраном В. В. складено висновок про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи, оскільки доводи скарги зводяться лише до незгоди з судовим рішенням.

22 грудня 2014 р. надійшла скарга ректора Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка Пилатюка І.М. стосовно суддів Київського апеляційного господарського суду Жук Г. А., Мальченко А. О., Сухового В. Г. ВРП направила її до ВККС.

Декларація

Дружина — заступник директора (адвокат) АО «Самань». Син — молодший юрист Громадської спілки «Підтримка діяльності Ради бізнес-омбудсмена». Ще один син — прокурор Полтавської обласної прокуратури. Претендує до САП.

Суддя ВС користується для проживання квартирою дружини у Києві 69,9 кв. м. Він та дружина мають у власності земельні ділянки по 1200 кв. м у Бузовій Києво-Святошинського району.

Суддя задекларував два авто, одне з яких — Mitsubishi Outlander, викрадене у 2009 році. Також має Honda CR-V SPORT 2021 р. в.

У Верховному Суді за 2019 рік отримав 3 314 149 грн, тобто у середньому 276,1 тис. грн на місяць. У лютому 2021 року задекларував 182 253 грн зар­плати. Дружина отримала зарплату 53,7 тис. грн.

Готівкою суддя має 77,5 тисяч доларів США, 3549 євро, 570 тис. грн, а також 1,3 млн грн і 15 тис. доларів США на рахунку, дружина — 4500 доларів США.

Тимошенко Олександр Михайлович, суддя Господарського суду Житомирської області

Освіта та шлях до посади

У 1987-1990 роках працював інструктором виробничої гімнастики, кочегаром, проходив військову службу. До 1995 року навчався у Харківському юридичному інституті. Під час навчання працював комерційним агентом та юрисконсультом. У липні 1995 прийнятий на посаду стажиста Богунського райсуду Житомира. У лютому 1996 року призначений суддею цього суду. З червня 2003 року обіймає посаду судді Господарського суду Житомирської області.

Мотивація

Зазначає, що критерієм правової держави є довіра до системи правосуддя або іншими словами, авторитет, який потрібно заслужити. Займатись цим має саме ВРП. «А чи буде мати у пересічного громадянина авторитет суддя, якого в режимі прямої трансляції, як школяра чи якогось порушника люди «за кадром» допитували про те, звідки у батьків його дружини те чи інше майно? На мою думку, така форма оцінювання принизила кожного суддю, завдала шкоди авторитету суду. Як один з наслідків — реакція громадян на рішення КСУ», — зазначає суддя. Вважає, що за 24 роки роботи суддею загального та господарського суду знає, чим дихає суд і чим живуть судді.

Дисциплінарне стягнення: справа щодо «Житомирських ласощів»

Суддя О. Тимошенко 28.12.2017 оскаржував до ВРП рішення Третьої ДП ВРП від 13 грудня 2017 року №4020/3дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Так, 29.12.2015 особа звернулася до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до ЗАТ «Житомирські ласощі» про визнання недійсними та такими, що прийняті з перевищенням повноважень, рішень загальних зборів акціонерів. ДП ВРП дійшла таких висновків: представники позивача та відповідача узгоджували свої дії, реального спору між ними не існувало, про наведене свідчить і визнання позову відповідачем; поведінка судді Тимошенка О. М., зокрема перенесення за таких умов судового розгляду на більш ранню дату, незважаючи на відсутність більшої частини доказів, що були витребувані ним в ухвалі про відкриття провадження у справі, свідчить про те, що він усвідомлював відсутність реального спору між сторонами; під час розгляду справи лише створювалася видимість здійснення правосуддя, а сам судовий процес був спрямований на вирішення питання про права і обов’язки осіб, не залучених до судового розгляду; такими особами були, насамперед, правонаступник ЗАТ «Житомирські ласощі» — ТДВ «ЖЛ», а також учасники обох товариств тощо.

Не погодившись з таким рішенням, суддя Тимошенко О. М. звернувся зі скаргою до Вищої ради правосуддя, де зазначав наступне: спір, заявлений позивачем підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства; суддя не мав законних підстав для припинення (закриття) провадження у справі навіть у разі виявлення узгоджених дій сторін, а факт визнання позову відповідачем не є підставою для припинення провадження у справі; під час розгляду вказаної судової справи він не мав ні обов’язку, ні підстав залучати до участі у справі акціонерів ЗАТ «Житомирські ласощі» та учасників ТДВ «ЖЛ»; на час розгляду справи такої юридичної особи, як ТДВ «ЖЛ» не існувало, а права інших акціонерів/учасників господарських товариств (які не входять до статутних органів управління чи контролю товариства) обмежуються участю у загальних зборах, правом управління через загальні збори, правом бути обраними в органи управління тощо; учасники/акціонери господарського товариства можуть бути стороною у корпоративному спорі тільки у випадках, коли вони є позивачами або позов заявлений безпосередньо до них тощо. ВРП залишила рішення ДП без змін.

Декларація

У родини судді є квартира 78,33 кв. м у Житомирі, у дружини — земельні ділянки 500 кв. м, 620 кв. м та 745 кв. м там же, а також 55% частки на будинок у Житомирі 142,8 кв. м та ще житловий будинок 256 кв. м. Родина має два авто: Toyota RAV4 2005 р. в. та AUDI Q5 2012 р. в. Суддя не задекларував право проживання у будь-якому з об’єктів нерухомості.

За 2019 рік отримав у суді 425 604 грн, тобто у середньому 35,4 тис. грн на місяць. Також отримав пенсію 48,2 тис. грн. Дружина задекларувала дохід від відчуження рухомого майна 175 тис. грн.

Прикметно, що суддя також задекларував гроші, присуджені рішенням суду 2010 року від Мурги Олександра Леонідовича у сумі 224,5 тис. грн та 1,24 млн грн присуджених від того ж громадянина грошей у 2014 році. Суддя має готівкою 15 тис. доларів США.

Ткаченко Олександр Васильович, заступник голови Господарського суду Миколаївської області

 

Освіта та шлях до посади

У 1987 р. закінчив Харківський юридичний інститут (зараз НЮУ ім. Ярослава Мудрого). З 1988 по 1992 р. — суддя Заводського районного суду Миколаєва. З 1992 р. по теперішній час — суддя господарського суду Миколаївської області. З 6 листопада 2018 р. — заступник голови суду.

Участь у конкурсах

Претендував на посаду члена ВРП за квотою XIV з’їзду суддів у 2017 році, однак отримав лише 27 голосів делегатів. Під час XV з’їзду суддів у 2018 році намагався потрапити до складу Ради суддів України. Під час XVI з’їзду суддів у грудні 2018 року знов прагнув потрапити до ВРП. Крім того, у 2019 році намагався стати членом ВККС за квотою Уповноваженого ВР з прав людини.

Також у 2018–2019 роках брав участь у другому конкурсі до КЦС Верховного Суду, однак не подолав кінцевого етапу іспиту. Також подавав декларації як кандидат до Конституційного Суду України (у 2019 та 2018 роках) і Північного апеляційного господарського суду.

Мотивація — проти кваліфоцінювання

Кандидат є послідовним противником кваліфікаційного оцінювання суддів, назвав його неконституційним і необ’єктивним. У 2018 році заявив про те, що Вища рада правосуддя не має права голосувати за звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання. Звільняти суддів, на думку кандидата, можна тільки за вчинення дисциплінарного проступку. Також кандидат вважає, що судді місцевих судів повинні складати більшість у складі ВРП.

У мотиваційному листі вказує, що Верховний Суд розглядає справу №990/231/19 за його позовом до ВККС про визнання протиправним Положення про порядок та методологію кваліфоцінювання від 2016 року в частині оцінювання суддів, які займають посаду безстроково.

Битва за гараж

До ВРП 26 квітня 2019 року надійшла дисциплінарна скарга Журавльова О. В. на дії судді господарського суду Миколаївської області Ткаченка О. В. Як вказано у рішенні ВРП від 15.11.2019 №3024/1дп/15-19, автор скарг зазначив, що суддею Ткаченко О. В. допущено поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

Так, у ньому сказано наступне: «Звертаючись із дисциплінарною скаргою Журавльов О. В. зазначив, що протягом 2008-2009 років суддя Ткаченко О. В. розглядав господарську справу за участі підприємства «Парма», автогаражного кооперативу «Парма». Оскільки суддею Ткаченком О.В. було ухвалено рішення у справі на користь автогаражного кооперативу «Парма», він (Ткаченко О. В.) звернувся до правління гаражного кооперативу з метою отримання у користування двох гаражів.

Головою правління було передано у користування Ткаченку О. В. металевий гараж (до кооперативу суддя не вступав). В послідуючому після скасування касаційною інстанцією рішення господарського суду Миколаївської області, ухваленого під головуванням судді Ткаченка О. В., останньому було запропоновано вступити до кооперативу «Парма», проте суддя вирішив повернути гараж кооперативу та отримати кошти за його повернення.

Він змусив Журавльова О. В. написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув. 31 серпня 2015 року на засіданні правління кооперативу було прийнято рішення про опечатування цього гаража та зачинення його на додатковий замок.

23 грудня 2015 року Ткаченко О. В. з’явився у кооперативі та намагався зірвати додатковий замок, встановлений правлінням кооперативу. У зв’язку із ситуацією, що склалась, голова правління кооперативу був змушений викликати поліцію. Після приїзду працівників поліції між ними та суддею Ткаченком О. В. відбулась розмова, в якій останній повідомив, що він — суддя господарського суду Миколаївської області. Після того, як працівники поліції поїхали, Ткаченко О. В. зрізав замок на гаражі та повідомив, що буде й надалі користуватись ним.

23 грудня 2015 року до ЄРДР було внесено повідомлення про незаконне проникнення Ткаченка О. В. до гаража на території кооперативу «Парма». На засіданні правління кооперативу 23 січня 2016 року було прийнято рішення про зобов’язання Ткаченка О. В. звільнити гараж. 23 січня 2016 року Ткаченко О. В. звернувся до Заводського районного суду міста Миколаєва із позовом до автогаражного кооперативу «Парма» про визнання рішення правління кооперативу від 23 січня 2016 року недійсним.

Відповідно до рішення Заводського районного суду у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення правління кооперативу «Парма» від 23 січня 2016 року відмовлено».

Під час попередньої перевірки до ВРП надійшли письмові пояснення судді Ткаченка О. В., в яких він зазначив таке. Стосовно подій, що мали місце 23 грудня 2015 року, вказав, що Журавльов О. В. та його син позбавили його можливості користування гаражем, у якому він зробив капітальний ремонт, а опечатування гаража відбулось не правлінням кооперативу «Парма», а ТОВ «Парма», яке не має жодного відношення до гаражів кооперативу «Парма», земельні ділянки, що належать кооперативу, на яких побудовані гаражі, незаконно використовуються ТОВ «Парма». Підтвердив факт спилювання навісного додаткового замка, що був встановлений на гаражі. Ці дії вчинив з метою доступу до особистих речей, які знаходились у гаражі, та які він мав намір забрати (новорічна ялинка), проте група осіб, разом із правлінням кооперативу перешкоджали йому та викликали працівників поліції, яким він повідомив, що є суддею.

За результатами перевірки скарги член Першої ДП Шапран В. В. вніс пропозицію відмовити у відкритті дисциплінарної справи. З відповідним рішенням погодилася Перша ДП ВРП у рішенні за підписом Олексія Маловацького.

Декларація

У власності О. Ткаченко та його дружини є квартира площею 66,8 кв. м у Миколаєві, в оренді з 2004 р. — земельна ділянка площею 400 кв. м. У судді є також квартира у Миколаєві площею 34,5 кв. м та недобудований дачний будинок площею 30 кв. м у користуванні. Крім того, у судді право користування на гараж, металевий бокс та гаражний бокс для човна площею 140 кв. м, які не прийняті в експлуатацію.

З 2008 р. суддя володіє Toyota Land Cruiser 100 2003 р. в. та має у власності причепи до човна і водний засіб BOBER 3780.

За 2020 рік суддя задекларував 1 276 770 грн зарплати, тобто у середньому 106,4 тис. грн. на місяць. Також задекларував 145 тис. грн. пенсії.

Цюра Таїсія Василівна, суддя-спікер Одеського апеляційного суду

 

Освіта та шлях до посади

1987 вступила до Київського державного університету ім. Т. Шевченка та була прийнята на посаду судового виконавця Калинівського районного народного суду. 1988 — секретар судових засідань Замостянського районного народного суду Вінниці. 1992 року закінчила університет та працювала стажером на посаді помічника прокурора міста Вінниці. 1998 — призначена старшим помічником прокурора Вінниці, а з 2001 року — старшим помічником прокурора Староміського району Вінниці.

2001 року призначена суддею Замостянського районного суду міста Вінниці. Постановою Верховної Ради у 2007 році обрана суддею Апеляційного суду Вінницької області безстроково. 2009 — переведена на посаду судді Апеляційного суду Одеської області.

2018 року успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання. Переведена на посаду судді Одеського апеляційного суду. Суддя-спікер. Кандидат юридичних наук (2006).

Подавала заяву про відставку

У вересні 2016 року подавала до ВРП заяву про відставку, яку Вища рада правосуддя задовольнила. Однак згодом відкликала свою заяву.

Мотивація

Робота в органах прокуратури (більше 9 років) та суді (більше 19 років), в різних регіонах держави та різних інстанціях надала досвід розуміння потреб суспільства та проблем судової системи, що буде необхідним, як зазначає кандидат, під час перебування на посаді члена ВРП. На її думку, термінового вирішення потребує проблема кадрового голоду у судовій системі, а також забезпечення належних умов праці судді. «Незабезпечення державою умов праці судді (надмірне навантаження та неналежне фінансове забезпечення судів) має виключати можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з вищенаведених підстав», — вважає суддя.

Декларація

Донька, Савіна Ганна Андріївна, працює секретарем судового засідання у Вищому антикорупційному суді. Брат, Цюра Вадим Васильович — д. ю. н. доцент, професор кафедри цивільного права КНУ ім. Т. Шевченка.

У декларації за 2020 рік суддя задекларувала 50% квартири 107 кв. м в Одесі у спільній сумісній власності, а також квартиру у Вінниці 80,4 кв. м, гараж 29,9 кв. м, земельну ділянку 1012 кв. м у Агрономічному Вінницької області, 50% земельної ділянки 1566 кв. м у Вінницьких Хуторах та половину житлового будинку там же площею 311,5 кв. м. Також задекларувала власність на половини квартир у Вінниці 54,6 кв. м і 75,8 кв. м. Як об’єкт незавершеного будівництва задекларувала квартиру 40,09 кв. м (право користування). Має у власності два авто Mazda CX-5 2014 р. в. та VOLKSWAGEN TOUAREG 2011 р. в. Також задекларувала зарплату у суді за 2020 рік 2 157 969 грн, у середньому 179,83 тис. грн на місяць. Має готівкові кошти 144 тисячі доларів США та 8000 євро.

Шевцова Наталія Володимирівна, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

 

Освіта та шлях до посади

1999 закінчила Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого. Кандидат юридичних наук з 2011 року. 1994-1995 — працювала діловодом у виробничо-комерційній фірмі, 1996-1999 — керуючий справами, бухгалтер-касир у АО «Харківська обласна колегія адвокатів», у 1999 році отримала право на зайняття адвокатською діяльністю. До 2003 року здійснювала адвокатську діяльністю у АО та була завідуючим юридичної консультації Червонозаводського району Харкова.

2003 року призначена суддею Люботинського міського суду Харківської області. 2007 року призначена суддею Харківського апеляційного адміністративного суду. 2008 року обрана безстроково. 2009-2015 — заступник голови суду.

2009-2010 — за сумісництвом викладач кафедри адміністративного права та процесу Харківського НУВС. 2012-2013 — за сумісництвом асистент кафедри у НУЮА ім. Ярослава Мудрого, викладач НШС.

2018 року пройшла кваліфікаційне оцінювання суддів. 2018 року зарахована до штату Другого апеляційного адміністративного суду.

Указом Президента 2019 року призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд. Має «Почесну відзнаку Вищої ради юстиції» (2009), «Почесний знак Ради суддів адміністративних судів України» (2009).

Мотивація

Зазначає, що дефіцит суддів сягає майже 40%, не враховуючи тих суддів, які набули право на відставку та продовжують працювати. Щомісяця звільняється 15-20 суддів. «Мабуть, уперше в історії України суди стикнулися з таким значним кадровим голодом. Для виконання свого основного завдання судді щодня витримують навантаження, що знаходиться на межі їх людських можливостей. Але чи може судова влада ефективно виконувати своє завдання при такому навантаженні? Незважаючи на всі зусилля, які докладають судді, у суспільстві продовжує зростати загальне невдоволення щодо якості та швидкості здійснення правосуддя», — зазначає кандидат. Вона додає, що замість змагальності в судах почастішали випадки тиску на суд.

Скарги до ВРП

До ВРП 4.01.2017 надходила скарга стосовно дій суддів Харківського ААС. У скарзі зазначено, що суддями Макаренко Я. М., Шевцовою Н. В., Мінаєвою О. М. під час розгляду в порядку письмового провадження адміністративної справи за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду на постанову Московського райсуду Харкова у справі №2027/2а-10218/11 допущено грубі порушення норм процесуального та матеріального права. Скаржник стверджує, що апеляційне провадження було відкрите з порушенням норм статті 189 КАСУ, відповідно до яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга суб’єкта владних повноважень подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Друга ДП ВРП дійшла висновку, що строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності вказаних суддів минув.

2013 року ВРП розглядала пропозицію члена ВРП про звільнення суддів ХААС, зокрема і Шевцової Н. В., за порушення присяги за скаргою голови Харківської обласної ради від 9.02.2010, але відхилила її.

Декларація

1.03.2021 року подала декларацію, в якій вказала отриману у ВС за місяць зарплату 146,7 тис. грн. 29 січня 2021 року отримала 211,8 тис. грн.

Разом з родиною володіє житловим будинком 252 кв. м у Травневому Харківської області і квартирою 63 кв. м у Харкові. Задекларувала земельні ділянки 1000 та 1500 кв. м у Травневому. Дочка має у спільній власності квартиру у Харкові 46 кв. м. Сама суддя орендує у Києві квартиру 59 кв. м. Родина має два авто Nissan Murano 2012 р. в. та Nissan Teana 2008 р. в.

Чоловік має корпоративні права (є кінцевим бенефіціарним власником) D.O.O «KVANT-M» Herceg Novi — підприємства, що зареєстроване у Чорногорії. За 2019 рік отримав там 26,8 тис. грн зарплати.

За 2019 рік суддя отримала у Другому апеляційному адмінсуді 468 тисяч грн зарплати та на новому місці, у Верховному Суді — 2 131 771 грн.

Суддя має готівкою 58 тисяч євро, 14 тисяч доларів США, у дочки — 12 тисяч євро.

З другої спроби

Брала участь у першому конкурсі 2016 року до КАС ВС. За результатами виконання практичного завдання отримала менше, ніж допустимий бал. Подавала свою кандидатуру до складу нової ВККС на початку 2020 року.

Декларація доброчесності

На сайті ВРП, мабуть, міститься технічна помилка, оскільки декларація доброчесності судді не долучена до досьє кандидата.

Втім, у відповідній декларації доброчесності, яку Н. Шевцова подавала під час конкурсу до ВС, зазначено щодо твердження «Мною не приймалися одноособово або у колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» наступне:

«Додатково до п. 17 Декларації пояснюю, що у квітні 2018 року під час проходження мною кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, мені стало відомо, що 18 травня 2017 року Європейським судом з прав людини ухвалено рішення по справі «Шамрай та інші проти України», яким встановлено порушення п.1 ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, одним із заявників до Європейського суду з прав людини був Клеценко А. С.

Я брала участь в розгляді, у складі колегії суддів, адміністративної справи за позовом Клеценка А. С. до Військової частини А-3114 про стягнення матеріальних збитків за неотримання продовольчого забезпечення. По зазначеній справі апеляційне провадження суддею-доповідачем було відкрито 1 лютого 2013 року, справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 21 лютого 2013 року, розгляд справи відкладався 21 лютого 2013 року та 21 березня 2013року через зміну позивачем місця проживання та відсутності доказів про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи.

24 квітня 2013 року у відкритому судовому засіданні, за участю позивача, за наслідками розгляду справи, апеляційну скаргу військової частини А-3114 було задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову Клеценка А. С. відмовлено», — пише Н. Шевцова. Однак вже у декларації доброчесності за 2020 рік після призначення суддею ВС, відповідні пояснення відсутні.

Кандидати на посаду судді Конституційного Суду України

Бабко Валерія Валеріївна, суддя Деснянського районного суду Києва

 

1993-1998 — Український державний університет фізичного виховання та спорту за спеціальністю «тренер-вихователь». 2000-2004 — Одеська національна юракадемія.

1995-1996 — працювала продавцем магазину «Мисливець». Наразі разом з міжнародною благодійною організацією розробила курс щодо захисту екології України. 2004-2005 — помічник судді Заводського райсуду Миколаєва. 2005-2006 — юрисконсульт. 2006 — консультант Печерського райсуду Києва, 2007 — помічник судді. 2011 — суддя Деснянського райсуду Києва. З грудня 2015 по грудень 2017 року була без повноважень як суддя-«п’ятирічка». 2017-2019 — Університет менеджменту освіти за спеціальністю «психологія». З 2015 — тренер-викладач Національної школи суддів. З 2017 — тренер курсів HELP Ради Європи. Мотивація

Цитує Цицерона, зазначаючи, що благо народу — вищий закон.

Дисциплінарне провадження

ДП Вищої ради правосуддя 25.11.2020 відкрила дисциплінарне провадження по Бабко В. В. за скаргою екс-члена ГРД. Фундація DEJURE зазначила, що В. Бабко «покриває п’яних водіїв». Так, у публікації за 25.02.2021 року йдеться про те, що «суддя закривала справи п’яних водіїв десятками, користуючись типовою схемою — затягуванням строків розгляду.

Системне затягування вона пояснила тим, що… це погано працюють поліція і пошта. Лише уявіть: за 3 роки суддя розглянула 188 справ щодо водіїв напідпитку, а 99 з них закрила.

А ще водія, якого двічі за місяць ловили у стані наркотичного сп’яніння, Бабко не позбавила права сідати за кермо, а передала на перевиховання трудовому колективу», — зазначено у публікації.

Також 21.01.2020 до ВРП надійшла скарга на дії судді Бабко В.В. під час розгляду справи № 754/15364/19, яка стосувалася позову особи до «ПриватБанку» про повернення безпідставно набутого майна та захист прав споживачів.

ВРП тоді відмовила у відкритті провадження, зазначивши про навантаження судді.

Декларація

Як зазначає суддя, чоловік, з яким вона проживає однією сім’єю без реєстрації шлюбу — Кубрак Сергій Станіславович — бізнесмен. При цьому в декларації судді його ім’я вказано, однак не вказано нічого в розділі «Юридичні особи, трасти або інші подібні правові утворення, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї».

Суддя має право безоплатного користування квартирою 62,8 кв. м у Києві, автомобілем Jaguar x-type та гаражем 18,3 кв. м.

Яким майном користується для проживання Сергій Кубрак та її дочка (які вказані в декларації), у останній поданій суддею декларації за 2019 рік не вказано.

Має недобудовану квартиру на Крюківщині Київської області 53 кв. м (власник — ТОВ «Агрофірма Крюківщина»). За 2019 рік суддя отримала зарплату 1 045 005 грн, тобто у середньому 87 тис. грн на місяць. Також отримала гонорари у НШСУ 48 тис. грн. У 2020 році отримала 12.06.2020 140 тис. грн зарплати.

Грищук Оксана Вікторівна, професор кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету ім. Івана Франка

 

1994-1999 — юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка. 1999-2001 — аспірантура ЛНУ. У 2003 закінчила факультет післядипломного навчання науково-педагогічних працівників ЛНУ за спеціальністю «англійська мова та література».

У 1999 році працювала на посаді консультанта по роботі з депутатськими запитами Львівської облради. З 2002 — асистент, з 2005 — доцент кафедри теорії та історії держави і права ЛНУ. З 2010 працює професором кафедри теорії та філософії права ЛНУ. Також є тренером Львівського регіонального відділення Національної школи суддів. Проходила наукові стажування за кордоном: Віденський університет (2001), Вроцлавський університет (2004), Люблінський католицький університет імені Івана Павла ІІ (2011), Університет Ченстохова (2019). Доктор юридичних наук (2008). У 2015 присвоєне вчене звання професора кафедри теорії та філософії права. Є членом спеціалізованих вчених рад у НУ Одеська юридична академія та у НУ Львівська політехніка.

Вже була кандидатом

2017 року претендувала на посаду судді Конституційного Суду. У 2017 році була рекомендована за квотою Президента. У 2019 році — за квотою суддівської спільноти. У другому турі на посаду судді КСУ на з’їзді суддів 30.10.2019 набрала 131 голос.

Родинні зв’язки

Батько, Грищук Віктор Климович — член Вищої ради правосуддя. Мати — професор кафедри економічної теорії ЛДУ внутрішніх справ. Чоловік — Кучма Маркіян Остапович — приватний підприємець (ФОП). Займається наданням в оренду нерухомого майна.

Мотивація

Вважає, що напрацьований нею науковий потенціал може стати корисним для роботи у КСУ, оскільки дасть можливість ефективно вирішувати питання конституційності чинних актів.

Декларація

За 2019 рік вказала у власності житловий будинок 373,4 кв. м у Рокитному Львівської області, квартири у Львові 71,6 кв. м та 43,4 кв. м. Також має авто Лексус RX 350.

У чоловіка — теж є власний житловий будинок 131,4 кв. м. у Львові. А також ще один житловий будинок там же. Крім того, він має земельну ділянку 1200 кв. м у Миклашеві.

Отримала зарплату: у Інституті післядипломної освіти 2692 грн за весь 2019 рік. У Хмельницькому університеті управління та права 71,3 тис. грн. Допомогу при народженні дитини — 2400 грн.

Чоловік отримав дохід від підприємництва — 214,2 тисячі грн. Тобто, у середньому 17 тисяч грн на місяць. Бабця декларанта отримала пенсію 39 тис. грн.

Готівкою Оксана Грищук має 17 тис. доларів США. Чоловік — 11 тисяч готівкою та 3456 долара на банківському рахунку.

Гусак Микола Борисович, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

 

1979–1984 — студент Київського університету ім. Тараса Шевченка. Після цього працював стажистом Шевченківського райнарсуду Києва, в. о. судді цього суду. У 1986 був державним нотаріусом. Потім займав посаду заступника начальника відділу розгляду скарг громадян на судові рішення, начальника приймальні громадян Верховного Суду України. 1987–1988 — народний суддя Дарницького райсуду Києва,1988–1990 — народний суддя Харківського райсуду міста Києва, 1990-1993 — в. о. голови цього суду. 1993–1994 — голова Харківського районного народного суду міста Києва. 1994–1997 — начальник юридичного відділу банку. 1997–2001 — суддя Вищого арбітражного суду України. 2001–2016 — суддя Верховного Суду України. У квітні 2015 — призначений членом Вищої ради юстиції Президентом. Був членом ВРП до 30.04.2019. 7 травня 2019 року призначений суддею Касаційного адміністративного суду ВС. Заслужений юрист України (2007).

Мотивація

Зазначає, що встановлена Конституцією гранична межа перебування на посаді судді у 65 років є дискримінаційною та має бути переглянута. У приклад наводить США, де колеги можуть святкувати 90-річний ювілей на посаді судді. «Я не хочу бути пенсіонером через короткий проміжок часу як моя матір, яка старша за мене на 30 років. Я хочу працювати, продовжувати свою витребуваність та корисність», — підкреслює Микола Гусак.

Інформація ГРД

Активісти у публікації «УП» зазначають, що Микола Гусак був доповідачем за скаргою судді-викривачки Л. Гольник на рішення Третьої ДП ВРП, яким суддю було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за її висловлювання в мережі Facebook: «А колектив [суду] покірний, мов ті вівці». Хоча в попередньому висновку Гусак наголосив, що дисциплінарне провадження щодо Гольник потрібно закрити, однак під час засідання ВРП змінив позицію і також наполягав на покаранні судді.

Громадська рада доброчесності під час конкурсу до Верховного Суду надала ВККС інформацію щодо М. Гусака. «Так, відповідно до інформації, що розміщена на сайтах antikor.com.ua та ukrlife.net син Кандидата — Гусак Андрій Миколайович, а можливо і сам Кандидат мали відношення до роботи медіа структур, підконтрольних РФ та пов’язані з Комуністичною партією України і з фактами відмивання коштів. Йдеться про компанію ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОНТЕКСТ МЕДІА», Код: 37319190 — це відображено в сотнях судових справ щодо компанії, директором якої був син Кандидата (поточний статус — Бенефіціар)», — вказано в інформації ГРД.

Декларація

Син кандидата є адвокатом. Суддя ВС має у спільній власності з родиною квартиру 90 кв. м у Києві, гараж, земельні ділянки 1700 кв. м та 1394 кв. м у Вишгородському районі Київської області (Овдієва Нива). У дружини Світлани Гусак земельна ділянка 3915 кв. м там же. Земельні ділянки були придбані у 2010, 2016 та 2017 роках, однак їх вартість не вказана.

Суддя має авто Volvo XC90 2019 р. в., придбане за 1,36 мільйона грн. За 2019 рік суддя отримав у КАС ВС 2 225 632 грн зарплати. Враховуючи, що він призначений у травні 2019 року, то у середньому це 278,2 тис. грн на місяць.

Дружина отримала дохід від підприємництва 450,6 тис. грн та 35,5 тис. грн зарплати. 29.01.2021 М. Гусак отримав у КАС ВС 179,27 тис. грн. зарплати.

Коровайко Олександр Іванович, голова Херсонського апеляційного суду

 

Після закінчення в 1990 р. юридичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечнікова працював юристом виконкому Великолепетиської районної ради народних депутатів, а також юристом РДА Херсонської області. 1992-2002 — суддя, голова Великолепетиського районного суду Херсонської області. 2002-2008 — суддя, голова Новокаховського міського суду Херсонської області. 2008 року обраний суддею Апеляційного суду Херсонської області. У березні 2012-го призначений заступником, а в червні того ж року — головою Апеляційного суду Херсонської області (Херсонський апеляційний суд після оптимізації). Доктор юридичних наук (2017). Тема дисертації: «Реалізація міжнародних стандартів кримінального судочинства в судовому провадженні України». У 2018 році успішно пройшов кваліфікаційне оцінювання.

У жовтні 2019 року набрав 133 голоси делегатів з’їзду суддів як кандидат до КСУ, зайнявши друге місце за Петром Філюком (151 голос), який став суддею КСУ.

Мотивація

Під час співбесід з кандидатами у РСУ було зазначено, що кандидат має більше 28 років суддівського стажу. Є доктором юридичних наук. Спеціалізується на проблемах кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи та оперативно-розшукової діяльності. Має досвід професійної діяльності на посаді судді, а також наукової роботи. «Кожен з нас стикався з законодавчими актами, які згодом визнавалися неконституційними. Такий стан речей можливий тому, що імператив про найвищу юридичну силу Основного Закону в законодавчій діяльності досить часто залишається поза увагою законодавця, що впливає на якість прийнятих законів», — зазначив він. О. Коровайко повідомив, що готовий працювати в КСУ і усвідомлює всю складність роботи в цьому Суді. «Розумію, що робота на посаді судді конституційної юрисдикції вимагає самовідданості і надзвичайної вимогливості, готовності завжди стояти на захисті конституційних цінностей і верховенства права», — зазначив він.

Декларація

У декларації за 2019 рік вказано право користування квартирою 146,2 кв. м у Херсоні, власником якої є дружина. Має авто Volkswagen Touareg 2013 р. в., придбане у тому ж році за 517,6 тис. грн. Суддя отримав за 2019 рік 2 167 736 грн зарплати, тобто у середньому 180,6 тис. грн на місяць. Готівкою має 65 тис. доларів США, дружина — 5 тис. 28.01.2021 отримав 140,6 тис. грн зарплати, 12.02.2021 — 121,3 тис. грн.

Прокопенко Олександр Борисович, суддя Великої Палати Верховного Суду

 

1987-1991 — навчався у Харківському юридичному інституті ім. Ф. Е. Дзержинського. 1991-1993 — стажист, в. о. народного судді Ковпаківського народного суду Сум. 1993-1998 — суддя цього суду. 1998-2009 — суддя, заступник голови Судової палати у кримінальних справах Сумського обласного суду, АС Сумської області. 2009-2017 — суддя Верховного Суду України. 10.11.2017 призначений суддею ВС у Касаційний адміністративний суд. З 2017 року — суддя Великої Палати Верховного Суду. Кандидат юридичних наук.

Мотивація

Зазначає, що має багаторічні навики роботи в усіх судових інстанціях, знання та вміння розглядати юридично значущі справи.

Декларація

Дружина працює лікарем-лаборантом військово-медичного управління СБУ. Син — Прокопенко Богдан Олександрович, працює детективом Головного підрозділу детективів НАБУ.

Суддя ВП ВС має у власності квартиру 126,9 кв. м у Києві, машиномісце 16,7 кв. м, у сина машиномісце 20,9 кв. м. Також за суддею рахується право оренди нежитлового приміщення у Києві з 2.01.2019. Суддя має LEXUS RX 350, придбаний у 2014 році за 145 тис. грн., син TOYOTA C-HR 2017 р. в., придбану 2018 року за 697,9 тис. грн.

Суддя вказав за 2019 рік зарплату у Верховному Суді 4 148 009, тобто у середньому 345,6 тисяч грн. на місяць. Син отримав у НАБУ 728 849 грн, тобто у середньому 60,7 тис. грн на місяць. Суддя має готівкою 2,5 млн грн, 75 тисяч доларів США, у сина готівкою 10 тисяч доларів США. 29.01.2021 суддя БП ВС отримав 274 тис. грн, 26.02.2021 — 270 тис. грн зар­плати у ВС.

Висновок ГРД

Отримав негативний висновок Громадської ради доброчесності під час конкурсу до Верховного Суду. «Верховний Суд України свідомо проігнорував рішення Європейського суду з прав людини у першій справі, що призвело до повторного програшу України в ЄСПЛ», — зазначено у висновку. Йдеться про те, що у своєму рішенні «Яременко проти України 2» ЄСПЛ вказав, що судді ВСУ порушили право заявника на справедливий суд і право на захист.

Голосування щодо суддівської винагороди

Олександр Прокопенко 29.05.2020 року на Пленумі Верховного Суду проголосував проти звернення до КСУ стосовно обмеження суддівської винагороди через карантин.

Цуркан Михайло Іванович, суддя Вищого адміністративного суду України у відставці

У 2005 — суддя ВАСУ, де: в 2006-2008 — заступник голови судової палати, в 2008-2014 і в 2015-2016 — заступник голови. З 2016 року — суддя ВАСУ у відставці, радник голови ВАСУ. З 2017 року працює заступником начальника відділу Національної школи суддів України. К. ю. н. За сумісництвом працює професором кафедри адміністративного права КНУ ім. Т. Шевченка. Заслужений юрист України (2006), Орден «Заслуги» ІІІ ступеня (2008).

Декларація

Дочка, Скрипка Інна Михайлівна — суддя КОАС. Чоловік дочки — заступник начальника ГУ СБУ у Києві та Київській області. За 2019 рік вказав земельну ділянку на Крюківщині 1600 кв. м та недобудований дачний будинок 272,5 кв. м, квартиру у Києві 104,4 кв. м у спільній з родиною власності, машиномісце 20,5 кв. м. У дружини теж є своє машиномісце 20,1 кв. м у Києві, земельні ділянки в Алушті 547, 500 і 500 кв. м, набуті у 2013 році. Також житловий будинок в Алушті 305,4 кв. м. Суддя має авто Toyota Camri Hybrid 2020 р. в.

За 2019 рік отримав пенсію 746 343, тобто у середньому 62 тис. грн на місяць, зарплату у КНУ ім. Т. Шевченка 40641 грн, зарплату у Національній школі суддів 594 310 грн, тобто у середньому 49,5 тис. грн на місяць.

Також отримав гонорар від Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) 95 200 грн.

За даними розслідування PROSUD, «будинок в Алушті відсутній у реєстрі нерухомості». Також PROSUD вказує, що «дружина, Цуркан Людмила Єгорівна, після анексії Криму отримала Ідентифікаційний номер РФ, що містяться в мережі, заборгованості зі сплати податків в Криму Людмила Цуркан не має».

Мотивація

Вважає, що КСУ потребує суддів-практиків. Має суддівський стаж більше 30 років.

Яцина Віктор Борисович, суддя Харківського апеляційного суду

Освіта та шлях до посади

Має дві освіти: військову та юридичну. У 1984 р. закінчив Харківське вище командне військове танкове училище. Був командиром танкового взводу. У 1992 — здобув класичну юридичну освіту, закінчивши юридичний факультет військового інституту Міноборони у Москві. Має досвід військової служби на офіцерських посадах. У 1992–1993 рр. — юрисконсульт Харківського військового університету, у 1993–2004 — суддя військового суду Харківського гарнізону, з 2004 по 2018 р. — суддя Апеляційного суду Харківської області, з 28 вересня 2018 р. — суддя Харківського апеляційного суду. 29 травня 2018 р. пройшов процедуру кваліфікаційного оцінювання. Має перший кваліфікаційний клас судді. З 2009 року викладає у Харківському регіональному відділенні Національної школи суддів. У 2016–2017 рр. брав участь у першому конкурсі у Верховний Суд.

Мотивація

Має досвід суддівської роботи з 1993 року у всіх видах судочинства. Також є досвід оцінювання кандидатів у судді під час проходження ними спецпідготовки та методичної роботи по розробці тренінгів для суддів щодо застосування конвенційних гарантій захисту прав людини. Більше 10 років викладає у НШС, займається науковою та аналітичною роботою. Є членом Асоціації суддів Харківської області.

Декларація

У спільній власності кандидата та членів його сім’ї є квартира площею 115 кв. м у Харкові. Має земельну ділянку 469 кв. м у Харківський області та з 2013 — дачний будинок площею 158 кв. м. В. Яцина отримав 2 120 231 заробітної плати, тобто у середньому 176,6 тис. грн на місяць.

 Подписывайтесь на наш Telegram-канал и на Twitter , чтобы быть в курсе самых важных событий.

 

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Верховний Суд та єдність судової практики: які виникають труднощі, відео
Верховний Суд та єдність судової практики: які виникають труднощі, відео
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Руслан Ралець
    Руслан Ралець
    голова Дубенського міськрайонного суду Рівненської області
  • Владислав Дев’ятко
    Владислав Дев’ятко
    голова Оболонського районного суду міста Києва
  • Світлана Шевчук
    Світлана Шевчук
    суддя Вищого господарського суду України
  • Інна Берднік
    Інна Берднік
    суддя Касаційного господарського суду Верховного Суду
  • Ганна Сальнікова
    Ганна Сальнікова
    суддя Господарського суду Харківської області
загрузка...