Визнання недійсним фіктивного правочину: позиція ВС

Фіктивний правочин є оспорюваним, а не нікчемним, і визнається недійсним на підставі судового рішення. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 712/7975/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) до особи про стягнення заборгованості за договором позики.

Обставини справи

У грудні 2011 року позивач уклав з особою договір позики, строк – до 26 грудня 2012 року. Відповідач повернув частину боргу, і після спливу зазначеної дати сума його заборгованості становила 21,39 млн грн. 30 березня 2012 року між сторонами спору укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого відповідач у рахунок погашення частини боргу перед позивачем узяв на себе зобов’язання сплатити борг позивача перед іншим ТОВ, який виник за договором купівлі-продажу від 27 жовтня 2011 року на суму 19,4 млн грн.

Соснівський районний суд Черкас відмовив у задоволенні позову у зв’язку з пропуском позовної давності. Апеляційний суд скасував рішення районного суду та задовольнив позов, мотивуючи це тим, що договір між позивачем та іншим ТОВ визнано фіктивним на підставі вироку, який набрав законної сили 5 травня 2015 року. До набрання законної сили вироком суду позивач не знав і не міг знати, що його права порушені й право на позов про стягнення заборгованості з відповідача у нього виникло саме 5 травня 2015 року. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення районного суду, виклавши мотивувальну частину в іншій редакції, з огляду на таке. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом, і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Суд наголосив, що з позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що фіктивний правочин належить до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення, про що має бути вказано в резолютивній частині рішення.

У Суді підкреслили, що згідно з частиною п’ятою статті 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідач не повернув позику в розмірі 21,39 млн грн, яку повинен був повернути до 26 грудня 2012 року. Договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2011 року, укладений між позивачем та іншим ТОВ, і договір про переведення боргу від 30 березня 2012 року недійсними як оспорювані правочини не визнавалися. Обов’язок відповідача щодо повернення суми позики в розмірі 19,4 млн грн припинився на підставі договору про переведення боргу від 30 березня 2012 року. Початок перебігу позовної давності щодо повернення позики розпочався у грудні 2012 року та сплинув у грудні 2015 року. Позивач звернувся з позовом у червні 2017 року; відповідач заявив про застосування позовної давності.

За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної давності щодо всієї суми позики. Натомість він повинен був відмовити в позові у зв’язку із тим, що обов’язок відповідача щодо повернення суми позики в розмірі 19,4 млн грн припинився, а щодо вимоги про стягнення позики в розмірі 1 950 350,39 грн сплинула позовна давність. Відтак Постановою Верховного Суду постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року скасовано, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 березня 2018 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.