Виселення колишньої дружини з квартири: Верховний Суд вказав на важливий аспект

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 581/489/20, в якій досліджував питання усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.

Обставини справи

Суть справи полягала в тому, що між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. Остання була зареєстрована та проживала разом з позивачем у будинку. Власником будинку була мати позивача. Після її смерті він у порядку спадкування став власником будинку. Рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано. Позивач вказував, що маючи власне житло, змушений проживати у будинку дружини. Проживання колишньої дружини у спірному будинку унеможливлює позивачу розпоряджатися належним йому майном. Позивач просив виселити відповідача з будинку.

Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Також ВС нагадав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц зазначала, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнанні її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

ВС наголосив, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимне мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано позивачем, що відповідач вселилася та була зареєстрована у спірному будинку як член сім`ї, та за згоди власника відповідач тривалий час (понад 20 років) проживає та зареєстрована у будинку, тобто вона має тривалий зв`язок із спірним будинком як із житлом у розумінні статті 8 Конвенції. Іншого житла, земельних ділянок, рухомого майна на праві власності чи праві користування відповідач не має. Будинок має чотири житлові кімнати та його загальна площа складає 112,8 кв. м, що свідчить про можливість проживання у ньому кількох осіб різної статі.

Колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновком апеляційного суду про те, що у справі, яка переглядається, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на житловий будинок та права на проживання у ньому відповідача, яка вже не є членом сім’ї власника житла, проте зареєстрована у цьому будинку, проживає в ньому понад 20 років та іншого житла не має.

ВС зауважив, що апеляційний суд обґрунтовано вважав, що в даному випадку право позивача на майно не може бути захищено шляхом виселення відповідача, яка внаслідок цього стане безхатченком, що стане надмірним тягарем та порушуватиме її право на повагу до житла, яке є постійним місцем проживання, та не є справедливим з урахуванням усіх обставин справи.

Дослідивши встановлені обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд правильно застосував норми права до спірних правовідносин, дотримався балансу прав кожної із сторін та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідача.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що є належним доказом на підтвердження факту направлення податкових накладних на реєстрацію.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber  та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.