Поняття адміністративного спору: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Макарівської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправною бездіяльності.

У цій справі позивач просив визнати протиправною бездіяльність Макарівської РДА щодо невжиття заходів державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів за результатами розгляду заяви позивача про проведення перевірки дотримання законодавства у сфері благоустрою власником суміжної земельної ділянки у садівницькому товаристві сільської ради Макарівського району при спорудженні бетонної огорожі. Позивач, вважаючи, що Макарівська РДА є уповноваженим суб`єктом здійснення заходів державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території Макарівського району, зазначив, що відмова відповідача у проведенні перевірки за його зверненням суперечить вимогам законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволені позову відмовлено з тієї підстави, що, звертаючись до відповідача із відповідною заявою про проведення перевірки за дотриманням законодавства у сфері благоустрою його сусідом - власником земельної ділянки у садівницькому товаристві на території сільської ради Макарівського району при спорудженні бетонної огорожі, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, правомірно надано відповідь позивачу про відсутність правових підстав у Макарівської РДА для здійснення вказаних позивачем у заяві заходів контролю.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що відповідно до положень статей 13, 17, 20 та 26 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» контроль за благоустроєм населених пунктів передбачає перевірку, зокрема, утримання у належному стані об`єктів благоустрою, до яких належать місця загального користування, перевірку дотримання правил благоустрою, а також прав та інтересів інших суб`єктів благоустрою. При цьому утримання території загального користування, прилеглої до присадибної ділянки, здійснюється власником такої присадибної ділянки у разі укладення ним відповідного договору з органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

За встановлених обставин, колегія суддів погодилась із висновком судів попередніх інстанцій про те, що земельна ділянка, на якій розміщена огорожа, є приватною власністю особи, а не комунальною чи державною власністю та у загальному користуванні не перебуває, тобто не є елементом благоустрою у розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів», та відповідно, щодо неї не може бути здійснено державного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Крім того, зі змісту положень статті 103 Земельного кодексу України Суд встановив, що питання стосовно порядку та умов використання спільних меж земельних ділянок вирішуються за домовленістю між власниками таких земельних ділянок. При цьому у разі недосягнення згоди між власниками суміжних земельних ділянок щодо використання спільних меж таких ділянок спір вирішується у порядку цивільного судочинства, зокрема, відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, яка визначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З огляду на це, колегія суддів погодилась з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права, та зазначила, що належним способом захисту у цьому випадку було б звернення позивача до суду для вирішення спору із сусідом щодо порядку використання спільної межі земельних ділянок у порядку цивільного судочинства, що обґрунтовано було роз`яснено позивачу Макарівською РДА, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області.

Верховний Суд також сформулював висновок, відповідно до якого:

спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін;

такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин;

метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача;

такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом;

законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб’єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.

Постанова Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 (адміністративне провадження №  К/9901/34648/19)

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.