Верховный Суд рассмотрел дело о демонтаже пристройки веранды к ресторану, находящемуся в пределах исторического ареала Львова

Верховный Суд рассмотрел в кассационном порядке административное дело по иску Общества к Управлению охраны исторической среды Львовского городского совета о признании противоправным и отмене предписания, которым истца обязано принять меры по приведению террасы здания в прежнее состояние и в соответствии с требованиями законодательства в сфере охраны культурного наследия.

Товариство в обґрунтування позовних вимог стверджувало, зокрема, що будівля, на якій проведено реконструкцію, не перебуває в межах історичного ареалу м. Львова, оскільки такий не затверджений у порядку, встановленому Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Суди першої та апеляційної інстанцій адміністративний позов задовольнили, оскільки погодилися з доводами позивача про те, що Управлінням не надано належних доказів того, що спірна будівля знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова або належить до пам`яток культурної спадщини державного чи місцевого значення, має культурну чи містобудівну цінність.

Проте Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, частково задовольнив касаційну скаргу Управління, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Суд виходив з того, що згідно з правовими нормами національного законодавства, зокрема статей 11, 54 та 66 Конституції України, Закону України «Про охорону культурної спадщини», а також положень міжнародних договорів, ратифікованих Україною (зокрема, Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, ратифіковану Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII; Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI (6673-11) від 4 жовтня 1988 року), культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких відносяться й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Суд наголосив, що збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, в тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У цій справі Суд також врахував, що за висновками Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м. Львів розміщено найбільше пам`яток історії та архітектури в Україні, що пояснюється давнім освоєнням цієї території, порівняно високим економічним розвитком та значною густотою населення. Місто Львів розташоване на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам`ятки, починаючи від ХII ст. Особливо цінними є архітектурні ансамблі, зокрема, площі Ринок (XV-XIX ст.).

Крім того, з рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 9 грудня 2005 року № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» та додатку № 1 (графічні матеріали) до нього (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що пішохідні середньовічні квартали між проспектом Свободи і вулицею Підвальною, які розташовані навколо площі Ринок, включені до охоронної зони всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Разом з тим, у справі, що розглядається, предметом доказування є наявність факту розміщення позивачем на терасі другого поверху будівлі огороджуючих та світлопрозорих конструкцій без належного погодження проектної документації з органом, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Верховний Суд дійшов висновку, що на підтвердження відсутності відповідної тераси суди попередніх інстанцій прийняли до уваги один доказ, а саме - технічний паспорт на вказане нежитлове приміщення, проте не мотивували підстав відхилення інших наявних у справі доказів, а саме - акта технічного стану об`єкта культурної спадщини (додаток до охоронного договору) та технічного паспорту на будівлю за адресою: пр. Свободи, 12 у м. Львові, які подані відповідачем.

На цій підставі Суд дійшов висновку, що важливі обставини та аргументи у цій справі були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі неповного дослідження наявних у справі доказів, без надання їм належної правової оцінки, а також наведення мотивів прийняття одних доказів та відхилення інших, а тому судові рішення у цій справі не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам статей 242, 246 КАС України.

Суд звернув увагу, що мотивування судового рішення - це діяльність судді (суду), спрямована на пошук юридично значущих аргументів для обґрунтування висновків судового рішення, яка здійснюється шляхом встановлення обставин справи на підставі поданих сторонами або зібраних судом у порядку, встановленому процесуальним законом, за власною ініціативою належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів з надання їм правової оцінки та формулювання на цій підставі правових позицій за результатами розгляду справи або вирішення судом інших процесуальних питань.

Постанова Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/9773/21 (адміністративне провадження № К/990/9782/23).

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.