Изменение границ населенных пунктов требует соблюдения правовых процедур и согласований — Верховный Суд

Верховный Суд направил на новое рассмотрение дело 560/18940/23 о признании противоправным и отмене решения Хмельницкого районного совета по утверждению проекта землеустройства об изменении границ села Щиборовка Хмельницкого района Хмельницкой области, а также отмене внесенных в Государственный земельный кадастр сведений о границах этого села.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову з тих підстав, що на момент внесення даних про межі села Щиборівка до Державного земельного кадастру межі міста Красилів не були офіційно визначеними та державний кадастровий реєстратор не мав правових підстав, передбачених статтею 32 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр», для відмови у внесенні цих даних.

Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами норм права, зазначив, що Конституція України визначає повноваження органу місцевого самоврядування вчиняти дії лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19), приймати рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (стаття 144). Основний Закон України встановлює право органу місцевого самоврядування приймати обов`язкові до виконання рішення на їхній території, водночас обмеженість компетенції такого органу межами, визначеними законом. Аналогічні положення передбачені у частині третій статті 24 Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».

У контексті правового регулювання меж населених пунктів у разі їх невизначеності Верховний Суд звернув уваги судів першої та апеляційної інстанцій на те, що якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному Земельним кодексом України, суди повинні керуватися фактичними межами населених пунктів, оскільки невизначення (незатвердження) компетентним органом меж адміністративно-територіальної одиниці не означає, що такі межі фактично відсутні.

Також Суд наголосив на тому, що відповідно до статей 173, 174 Земельного кодексу України та статті 46 Закону України «Про землеустрій» зміна меж адміністративно-територіальних одиниць вимагає погодження з органами, права яких можуть бути порушені.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх даних Державного земельного кадастру відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 3613-VI, але не наділений повноваженнями встановлювати межі населених пунктів чи визначати належність земельної ділянки до конкретного населеного пункту.

Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи повинні дослідити фактичні межі населених пунктів, з’ясувати наявність погодження або обґрунтованої відмови у погодженні міською радою проєкту землеустрою щодо зміни меж села, та оцінити докази, які впливають на обґрунтованість реєстрації цих меж у Державному земельному кадастрі.

Верховний Суд у цій справі сформулював такі правові висновки:

-    за відсутності меж населених пунктів, встановлених у передбаченому законом порядку, суди мають керуватися їх фактичними межами;

-    проєкт землеустрою при встановленні (зміні) меж адміністративно-територіальних одиниць потребує погодження з відповідними місцевими органами влади;

-    державний кадастровий реєстратор не уповноважений встановлювати межі населених пунктів чи визначати належність земельної ділянки до конкретного населеного пункту.

Постанова Верховного Суду від 3 грудня 2024 року у справі № 560/18940/23 (адміністративне провадження № К/990/25998/24).

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.