У січні 2017 року позивачка, яка є інвалідом І групи з ураженням опорно-рухового апарату, звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просила зобов’язати департамент житлового господарства Харківської міської ради надати їй у користування житлову кімнату на першому поверсі або в інший спосіб. З огляду на те, що позивачка пересувається лише на інвалідному візку, вона позбавлена можливості вийти зі свого помешкання, розміщеного на четвертому поверсі, без сторонньої допомоги. При цьому позивачка зареєстрована та проживає у цій кімнаті з 1989 року і офіційно визнана наймачем цього житлового приміщення згідно з рішенням Харківської міської ради від 15 лютого 2017 року.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився Апеляційний суд Харківської області, відмовив позивачці у задоволені позовних вимог, оскільки законодавством України не передбачено обов’язку міської ради здійснити обмін займаного приміщення на інше, розташоване на першому поверсі. Тим паче, що у цьому випадку всі приміщення на першому поверсі знаходяться у приватній власності, вільних немає.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зауважив, що під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що позивачка як інвалід І групи, мотивуючи неможливість користуватися кімнатою на четвертому поверсі у зв’язку з відсутністю необхідного обладнання для пересування, просила надати у користування житлову кімнату на першому поверсі без зазначення конкретного будинку. Крім того, вона не зазначала про постійне житло або про надання житла поза чергою.
Відповідно до ст. 29 Закону України №875-XII від 21 березня 1991 року «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особи з інвалідністю та сім'ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Верховний Суд зазначив, що на органи державної влади та місцевого самоврядування покладається обов’язок створити прийнятні умови для людей з особливими потребами, в тому числі й житлові. При цьому фактичні потреби конкретної особи можуть бути задоволені будь-яким сприятливим для цієї особи та можливим для органу державної влади або місцевого самоврядування способом. Баланс між інтересами цієї людини та громади має бути знайдений з урахуванням інтересів усіх сторін та демонструвати дійсне бажання з боку органів державної влади та місцевого самоврядування виконати такий обов’язок.
Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №638/968/18.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, за яких умов мати дитини-інваліда має право на дострокове призначення пенсії за віком.
Крім того, ми писали про те, що ВП ВС ухвалила рішення у зразковій справі щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця.