Можливість затвердження угоди про визнання винуватості: правова позиція ККС ВС

Перевірка достовірності обставин, які згідно зі ст. 470 КПК України підлягають врахуванню при укладенні угоди про визнання винуватості, є обов’язком прокурора. При цьому, зважаючи на визначені законом наслідки невиконання угоди (наслідки процесуального характеру, передбачені ст. 476 КПК України, або ініціювання прокурором кримінального провадження за ст. 389-1 КК України за наявності для того підстав), на суд при затвердженні угоди про визнання винуватості не можуть бути покладені інші обовʼязки щодо перевірки можливості її затвердження, ніж ті, які прямо передбачені у ст. 474 КПК України.

Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на судові рішення у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у пособництві в підробленні офіційних документів, які видаються установою і надають права, з метою використання їх іншою особою; у використанні завідомо підроблених документів; а також в умисному заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України).

Вироком місцевого суду, який апеляційний суд залишив без змін, було затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та підозрюваним.

У касаційні скарзі прокурор вказав, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, може бути укладена за умови викриття підозрюваним злочинних дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами. Однак доказів на підтвердження викриття особою інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів матеріали кримінального провадження не містять. Тому, на думку прокурора, суд безпідставно затвердив згадану угоду.

ККС ВС залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення з огляду на таке.

У ч. 4 ст. 469 КПК України зазначено випадки, коли між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні може бути укладено угоду про визнання винуватості. Вимоги до змісту такої угоди визначено у ст. 472 КПК України. За змістом статей 474, 475 КПК України суд зобов’язаний перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону і може відмовити в затвердженні угоди за умов, визначених КПК України. В іншому випадку, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на розгляд суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена між прокурором та підозрюваним. Згідно з нею останній беззастережно визнав вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, у тому числі й злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, що є особливо тяжким. Крім того, підозрюваний погодився з призначенням узгодженого сторонами покарання та зобов’язався надавати стороні обвинувачення всю відому йому інформацію, що стосується цієї справи, не замовчувати фактів щодо злочинів, учасників та своєї участі у злочині, співпрацювати зі стороною обвинувачення у викритті інших осіб, що причетні до вчинення інкримінованого йому злочину, а також інших кримінальних правопорушень, вчинених цими особами. Згідно з п. 2 угоди при вирішенні питання про її укладення прокурор врахував, зокрема, викриття підозрюваним організатора особливо тяжкого злочину, вчиненого групою осіб. Також прокурор отримав письмову згоду потерпілого на укладення угоди.

Отже, перевіривши дотримання сторонами вимог ст. 472 КПК України щодо змісту угоди, переконавшись у добровільності позиції підозрюваним, правильному розумінні ним суті угоди та її наслідків, не встановивши передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України обставин, які були б підставою відмови у затвердженні угоди, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість затвердження угоди з призначенням особі узгодженої сторонами міри покарання.

За змістом ст. 474 КПК України перевірка доказів щодо викриття підозрюваним дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів не належить до повноважень суду при прийнятті рішення щодо затвердження угоди про визнання винуватості. Натомість відповідно до приписів ст. 470 КПК України обов’язок враховувати ступінь і характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб при укладенні угоди про визнання винуватості покладено саме на прокурора.

За наявності сумнівів у достовірності повідомленої підозрюваним інформації щодо викриття злочинних дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів прокурор на підставі ч. 1 ст. 474 КПК України вправі був відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до завершення проведення слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації відповідних доказів, однак з огляду на вимоги касаційної скарги цього не зробив.

Водночас невиконання засудженим умов угоди може мати наслідки у виді скасування вироку, яким затверджено угоду, у межах передбаченої ст. 476 КПК України процедури з направленням матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, а в окремих випадках за наявності для того підстав – притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Із повним текстом постанови ККС ВС у справі № 761/13021/19 (провадження № 51-409км20) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, як ККС ВС застосовує доктрину ЄСПЛ «плід отруйного дерева».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.