Призначення грошової допомоги при встановленні інвалідності після втрати працездатності: рішення ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі за позовом особи до Міністерства оборони про визнання протиправним і скасування рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги.  

Так, у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

• визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.07.2019 р. № 88, яким відмовлено йому в призначенні одноразової грошової допомоги;
• зобов`язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, призначити та виплати йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вважає відмову відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги протиправною та такою, що порушує його право на соціальний захист.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 р. позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 р. рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому суд виходив з того, що інвалідність позивачу встановлена вперше, Закон № 2011-ХІІ до 01.01.2017 р. не передбачав часових обмежень на виплату допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності або вищого відсотка втрати працездатності після спливу дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності або визначення відсотку втрати працездатності вперше. Закон № 1774-VІІІ не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, оскільки не має зворотної дії закону в часі. Застосування нової норми закону можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності позивачу, починаючи з 19.12.2018 р., і саме з цього моменту відраховується дворічний строк.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачу (17.11.2014 р.) вже діяла правова норма, яка передбачала обмеження права на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком. Отже, оскільки з дня первинного встановлення ступеня втрати працездатності (17.11.2014 р.) до дня встановлення групи інвалідності (19.12.2018 р.) минуло понад два роки, позивач позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Верховний Суд вже розглядав подібні справи і висловлював правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Так, у постановах від 28.05.2020 р. у справі № 240/10373/19, від 29.04.2020 р. у справі № 120/3358/19-а, від 30.09.2019 р. у справі № 825/1380/18 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення інвалідності після встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є самостійною підставою для виплати одноразової грошової допомоги, встановлення інвалідності відбулось вперше, а тому положення частини 4 статті 163 Закону № 2011-ХІІ (щодо виплати допомоги з врахуванням раніше виплаченої суми та обмеження такої виплати дворічним строком) до спірних правовідносин не застосовуються.

Водночас, у постановах від 04.03.2020 р. у справі № 240/5688/18, від 17.06.2020 р. у справі № 0640/3968/18, від 20.02.2020 р. у справі № 806/714/18 Верховний Суд застосував до спірних правовідносин положення частини 4 статті 163 Закону № 2011-ХІІ та дійшов протилежного висновку, встановивши, що фактично позивач має право на виплату допомоги з врахуванням раніше виплаченої суми та обмеження такої виплати дворічним строком.

Відповідно до частини першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

Тому КАС ВС ухвалив: справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Львівський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним і скасування рішення зобов`язання вчинити дії передати на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав.

Із повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що судді провели аналіз судової практики КАС ВС у соціальних спорах.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.