Реалізація предмета іпотеки з прилюдних торгів у ході виконавчого провадження: ВП ВС відступила від попередніх висновків

Велика Палата Верховного Суду у справі № 923/971/19 відступила від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів у ході виконавчого провадження, визначивши, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо конкуренції норм статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», визначивши, що іпотекодержатель, як єдиний стягувач у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення на його користь грошових коштів, на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, щодо якого звертається стягнення, за результатами кожних торгів, які оголошено такими, що не відбулися.

Так, розділом VII Закону № 1404-VIII (статті 48 - 61) передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень. Так, частинами першою, другою, п’ятою статті 48 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Отже, законодавцем надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.

Статтею 51 Закону № 1404-VIII передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Частиною сьомою цієї статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, ця норма є відсильною та надає судовому виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку».

Будь-яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами першою, п’ятою, шостою статті 61 Закону № 1404-VIII, з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна».

Разом з тим Закон № 1404-VIII і його розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не містять приписів щодо особливостей реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна, обтяженого іпотекою. Водночас частина сьома статті 51 Закону № 1404-VIII є відсильною нормою і визначає обов’язок виконавця вчиняти дії з реалізації предмета іпотеки з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі – Закон № 898-IV), який прийнято раніше та який можна вважати спеціальним щодо унормування відчуження предметів іпотеки за судовим рішенням чи за домовленістю сторін.

Статтею 45 Закону № 898-IV визначено порядок проведення прилюдних торгів на засадах прозорості та з можливістю будь-якого учасника торгів, у тому числі іпотекодержателя, набути прав покупця предмета іпотеки за наслідком проведення прилюдних торгів (частини перша, друга цієї статті). Так, частиною першою статті 49 Закону № 898-IV визначено право іпотекодержателя та інших кредиторів відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Таке право іпотекодержателю гарантується законом щодо перших – третіх торгів з продажу предмета іпотеки, які проводяться організатором торгів з продажу предмета іпотеки в судовому порядку.

Отже, законодавцем у статті 49 Закону № 898-IV передбачено продаж іпотечного майна з прилюдних торгів у три етапи з наданням іпотекодержателю права на залишення за собою предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами кожних торгів, які оголошено такими, що не відбулися (перших, других, третіх).

Така правова норма є диспозитивною за своєю правовою природою. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що приймаючи нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII), яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року після набрання чинності Законом України «Про іпотеку», законодавець передбачив правове регулювання із застосуванням правових норм, які вже ефективно використовувалися в ході судової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує розумність та збалансованість такого правового регулювання, адже зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв’язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах.

Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувачаіпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

З огляду на такі висновки Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах щодо залишення іпотечного майна за іпотекодержателем за наслідком його реалізації з перших електронних торгів, які не відбулися.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновків Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17, у якій касаційним судом було застосовано нерелевантні висновки постанови Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14 про неможливість у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення грошової суми звернути стягнення на предмет іпотеки на задоволення вимог стягувачаіпотекодержателя як такого, що зроблений без застосування статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», статті 49 Закону України «Про іпотеку» та з неправильним застосуванням статті 41 Закону України «Про іпотеку».

Раніше КГС ВС зазначив, що одночасне встановлення у кредитному договорі фіксованої та змінюваної процентної ставки законодавством не передбачено.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.