У Цивільному кодексі вперше пропишуть правила спростування поширеної в інтернеті інформації

У Верховній Раді 9 квітня зареєстровано новий проєкт Цивільного кодексу України № 15150, який передбачає, зокрема, суттєве оновлення книги другої — у частині захисту особистих немайнових прав.

Документ пропонує модернізувати так званий репутаційно-інформаційний блок, зробивши його більш деталізованим і процесуально зручним для застосування на практиці. Зокрема, йдеться про уточнення правил щодо поширення інформації, її спростування, права на відповідь та компенсації шкоди.

Однією з ключових новел є нова редакція статті 294, яка чітко визначає, що вважається «поширенням інформації». Зокрема, ним визнається повідомлення відомостей третій особі, тоді як передача інформації лише самій особі не підпадає під це поняття. Також звернення до правоохоронних органів для перевірки інформації не вважається її поширенням.

Проєкт уточнює, що оцінні судження не підлягають спростуванню.

Окремо деталізовано механізм спростування недостовірної інформації. Встановлюються також правила для спростування інформації у медіа, документах, архівах та в інтернеті, а також строки та порядок таких дій.

Крім того, законопроєкт кодифікує:

• право на відповідь (стаття 295);
• право на примирення, включно з вибаченням (стаття 296);

Так, якщо чинна ст. 277 багато питань залишає судовій практиці, то запропоновані законопроєктом ст. 294–295 максимально деталізують регламент та фактично прописують «процедурну інструкція» для спорів.

Окрім того, вводиться процесуальна дисципліна. Якщо раніше строки про спростування недостовірної інформації не були прописані, то тепер є чіткі терміни: до 14 днів на спростування; строки за рішенням суду.  

Зокрема, стаття 294 про право на спростування передбачає наступне:

1. Особа, особисте право якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування такої інформації.
2. Недостовірною є інформація, що не відповідає дійсності та/або викладена неправдиво. Оцінні судження не підлягають спростуванню та/або доведенню їх достовірності.
3. Інформація є поширеною, якщо її повідомлено третій особі. Повідомлення інформації лише особі, якої вона стосується, не є поширенням інформації. Повідомлення недостовірної інформації про особу в листах, заявах, скаргах, інших формах звернення до органів правопорядку з метою перевірки такої інформації не є поширенням інформації.

Поширена інформація не може порушувати презумпцію невинуватості.

4. Інформація є такою, що поширена про особу, якщо з неї можливо достеменно встановити, що вона стосується цієї особи.
5. Спростування недостовірної інформації здійснює особа, яка поширила таку інформацію.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, особа, особисте право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та/або про її спростування.

6. Недостовірну інформацію спростовують у той самий спосіб, в який її було поширено. Якщо спростування недостовірної інформації в той самий спосіб, в який її було поширено, є неможливим, його здійснюють у спосіб, наближений до способу поширення недостовірної інформації, з урахуванням досягнення максимальної ефективності спростування, зокрема охоплення максимальної кількості осіб, які сприйняли поширену недостовірну інформацію.

Спосіб спростування має забезпечувати сприйняття того, що поширена інформація є спростуванням.

Спосіб спростування може визначати закон, суд або домовленість між особою, яка поширила недостовірну інформацію, та особою, особисте право якої порушено поширенням недостовірної інформації.

7. Недостовірну інформацію, викладену в документі, спростовують у спосіб відкликання або скасування такого документа, його подальшого знищення встановленим порядком, а в разі потреби – видання (ухвалення) нового документа, у якому відсутня така недостовірна інформація.

Недостовірну інформацію, наведену в архівному документі, спростовують у спосіб долучення до такого документа письмового спростування, що є його невіддільною частиною.

8. Недостовірну інформацію, розміщену в матеріалах медіа, спростовують у тому самому медіа порядком, встановленим законом.

Якщо спростування у тому самому медіа є неможливим внаслідок його припинення, його здійснюють в іншому медіа, аналогічному за сферою, видом, форматом діяльності та територією мовлення, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

9. Недостовірну інформацію, поширену в мережі Інтернет, спростовують у спосіб, у який було поширено таку інформацію, або в інший спосіб, що забезпечує доступність спростування для користувачів, які мали доступ до недостовірної інформації, що належить спростувати.

Спростування має бути доступним протягом строку, не меншого ніж строк доступу до недостовірної інформації, що належить спростувати.

     10. Недостовірну інформацію спростовують безвідносно до вини особи, яка поширила таку інформацію.

     11. Недостовірну інформацію спростовують невідкладно, не пізніше чотирнадцяти днів з моменту отримання вимоги про спростування, крім випадків, визначених законом.

Спростування недостовірної інформації за рішенням суду здійснюють у строк, визначений судом.

Якщо судовим рішенням, яке набуло статусу остаточного, відмовлено у визнанні інформації недостовірною та її спростуванні, особа, яка заявляла вимогу, відшкодовує витрати, пов’язані з таким спростуванням.

    12. Особливості спростування недостовірної інформації встановлює закон.

Стаття 295 про право на відповідь передбачає, що:

1. Особа, особисте право якої порушено внаслідок поширення стосовно неї інформації, має право на відповідь.

Право на відповідь полягає у можливості висвітлення власної позиції щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого права.

2. Відповідь надає особа, особисте право якої порушено внаслідок поширення інформації.
3. Право на відповідь здійснюють у спосіб, визначений статтею 294 цього Кодексу.
4. Право на відповідь здійснюють безвідносно до вини особи, яка поширила інформацію.
5. Право на відповідь здійснюють безвідносно до достовірності інформації, поширенням якої порушено особисте право особи.
6. Право на відповідь здійснюють безвідносно до того, чи було застосоване право на спростування недостовірної інформації.
7. Скорочення або інші зміни у відповіді без згоди особи, яка надає відповідь, заборонені.
8. Відповідь не повинна порушувати особисте право іншої особи, містити висловлювання, що розпалюють ворожнечу або ненависть, або іншу інформацію, поширення якої заборонено Конституцією України, цим Кодексом та/або іншим законом.
9. Особливості здійснення права на відповідь встановлює закон.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.