Верховний Суд визначив, чи можна одночасно притягнути підприємця до відповідальності за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору за КзПП і КУпАП

Верховний Суд розглянув справу, в якій постали питання про визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше, а також можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Свою позицію з цих питань Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду висловив у постанові від 18 січня 2024 року по справі №522/12566/18.

Історія справи

У липні 2018 року ФОП звернувся до Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради, у якому просив скасувати постанову про накладення штрафу за порушення вимог ч. 1 та 3 статті 24, статті 21 Кодексу законів про працю та на підставі абзацу 2 ч. 2 статті 265 КЗпП.

Так, у свій час стосовно позивача до Департаменту праці та соціальної політики ОМР надійшло звернення від громадянки щодо порушень законодавства про працю, а саме неоформлення із нею трудових відносин та невиплати заробітної плати, яке було направлено за належністю до Департаменту аналітики та контролю.

Було проведене інспекційне відвідування ФОП, у ході якого встановлено факти порушення законодавства про працю в частині фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору.

Також були отримані квитанції на оплату замовлення із зазначенням прізвищ та імен осіб, які обслуговували клієнтів закладу. Водночас документи на підтвердження трудових відносин між позивачем і працівниками не надано.

Однак позивач зазначав, що в оскаржуваній постанові про штраф відсутня інформація щодо дати, часу та місця вчинення правопорушення; яким чином воно вчинено, тощо; незрозуміло яким чином та до якої саме роботи, в якому місці позивач допустив до роботи без оформлення трудового договору двох осіб, яку саме роботу виконували зазначені особи. Отже, на переконання позивача, спірна постанова не містить об'єктивної сторони інкримінованого правопорушення, а тому підстави для відповідальності відсутні.

Позивач також вказував, що відповідач не мав права здійснювати позаплановий контрольний захід, так як в судовому порядку постанову КМУ №295 від 29 квітня 2017 року, яка слугувала правовою підставою для інспекційного відвідування, визнано нечинною.

Також зазначав, що його повторно було притягнуто до відповідальності, так як постановою Приморського районного суду Одеси від 3 серпня 2018 року у справі №522/10194/18 на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 гривень за ч. 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Стверджує, що у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини 2 статті 265 КЗпП і частини 3 статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду позов задоволено. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду рішення залишено без змін.

Департамент звернувся до ВС з касаційною скаргою. Вказав, що на позивача правомірно накладено штраф. Застосований до позивача, як підприємця – суб'єкта господарської діяльності, штраф є фінансовою санкцією, а не адміністративною відповідальністю, а тому не передбачає складу адміністративного правопорушення.

Також вказував, що на момент проведення інспекційного відвідування постанова КМУ №295 від 26 квітня 2017 року була чинною та втратила свою чинність лише 14 травня 2019 року – з набранням законної сили судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі 826/8917/17.

Крім того, Департамент з посиланням на правову позицію Верховного Суду від 6 березня 2019 року у №522/12566/18 заперечував проти посилань позивача на подвійне притягнення до відповідальності.

Позиція Верховного Суду

На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю були врегульовані Порядком №295.

Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради був визначений уповноваженим виконавчим органом Одеської міської ради з питань здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході інспекційного відвідування встановлено факти порушення позивачем законодавства про працю в частині фактичного допуску двох працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у 30-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Водночас відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від 500 до однієї тисячі НМДГ.

Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Об'єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи N 260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22 грудня 2020 року дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб'єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України) отримує додатковий правовий статус.

Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі N 260/1743/19 за подібних правовідносин сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:

• штрафи, передбаченні статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
• фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП Українита частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв'язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами розгляду справи про накладення штрафу на підставі акта інспекційного відвідування прийнято постанову про накладення на ФОП штрафу за порушення вимог частини 1 та 3 статті 24, статті 21 КЗпП України на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

Водночас в ході розгляду справи було встановлено, що за факт допуску до роботи осіб без оформлення трудових відносин позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно постанови Приморського районного суду міста Одеси від 03 серпня 2018 року у справі 522/10194/18, суд розглянувши матеріали, які надійшли з Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради, а саме протокол про адміністративне правопорушення від 30 травня 2018 року, визнав позивача винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу 8 500 гривень.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі N 260/511/19 за подібних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновків про таке.

Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.

Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулось за часом пізніше.

Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв'язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.

При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.99 N 9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".

Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: "за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (частина друга статті 60); "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" та "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61); "особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (частина перша статті 63), "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (частина друга статті 68); "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону" (частина друга статті 105); "за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності" (частина п'ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.

У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:

" 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину."

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності тощо. Водночас статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, за змістом наведених правових норм КУпАП притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.

Подібний висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі N 824/1164/18-а, від 22 лютого 2022 року у справі N 260/511/19, від 18 травня 2022 року у справі N 813/4354/17 та від 01 червня 2022 року у справі N 440/698/20, від 27 липня 2022 року у справі N 1340/5822/18.

Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від наведених правових висновків Верховного Суду.

За сталої правової позиції, притягнення позивача до юридичної відповідальності за статтею 41 КУпАП слід пов'язувати саме із складанням відносно нього відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення від 30 травня 2018 року.

Отже, відповідачем до позивача застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП, шляхом прийняття постанови про накладення штрафу від 15 червня 2018 року, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його 30 травня 2018 року (дата складання протоколу про адміністративне правопорушення) вже було притягнуто до відповідальності, що заборонено статтею 61 Конституції України.

Верховний Суд звертає увагу, що Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі N 260/1743/19 дійшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі N 814/2156/16, в якій зазначено що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.

Водночас Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі N 260/1743/19 підтримала позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06 березня 2019 року у справі N 522/12566/18 (провадження К/9901/68351/18), згідно якої накладення на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України не охоплюються поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності».

Інші висновки Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі 522/12566/18 не заслуговують на увагу, оскільки судом в межах касаційного перегляду вирішувалося питання підсудності справ щодо притягнення до відповідальності за статтею 265 КЗпП.

Беручи до уваги покликання судів попередніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 грудня 2018 року у справі N 814/2156/16, від якої відступила Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі N 260/1743/19, колегія суддів приходить до висновку про часткову неправильність правової оцінки судами попередніх інстанції спірних правовідносин. Водночас, оскільки суди попередніх інстанції фактично дійшли правильного висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови, рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в їх мотивувальній частині.

Отже, КАС ВС касаційну скаргу Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради задовольнив частково. Рішення судів змінив, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови КАС ВС. В решті рішення залишив без змін.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.