Що робити, якщо ви знайшли загублену річ чи гроші – Верховний Суд визначив межу між знахідкою і крадіжкою

У повсякденному житті бувають ситуації, коли можна випадково натрапити на загублені речі — гаманець, документи, прикраси чи інші цінні предмети. У таких випадках важливо розуміти, як правильно діяти відповідно до законодавства.

Знайдена річ у розумінні Цивільного кодексу України — це майно, яке вибуло з володіння власника без його волі. Важливо: особа, яка її знайшла, не набуває права власності автоматично.

Відповідно до статті 337 Цивільного кодексу України, знахідку необхідно негайно повернути власнику, якщо його можна встановити, або повідомити про неї відповідні органи.

За словами юристів, якщо власника речі встановити неможливо, слід:

• Заявити про знахідку Національну поліцію спецлінією 102 чи звернутись до найближчого екіпажу поліції або органу місцевого самоврядування. Це відповідатиме вимогам законодавства.
• Бюро знахідок. Дещо архаїчний спосіб, проте є допоміжним способом повернути втрачені речі, документи, особливо, якщо йдеться про згубу у міському транспорті чи адміністративних будівлях. На жаль, вичерпного переліку бюро знахідок немає, тому в кожному населеному пункті варто їх шукати окремо.
• Якщо ви знайшли річ у приміщенні чи транспортному засобі, то найкращим варіантом буде передати знахідку власнику приміщення чи транспортного засобу.
• Також допускається публічний пошук власника через соціальні мережі.

Який прави дотримуватися:

• за можливості не публікуйте оригінальні фотографії документів, так як це може привернути увагу шахраїв та призвести до неконтрольованого поширення персональних даних особи;
• не розкривайте реквізити документів (серію та номер паспорта, адресу місця прописки тощо);
• вдалим рішенням буде згадка про місце знахідки, який документ ви знайшли та прізвище, ініціали власника.

Ви можете зберігати знайдене майно у себе або передати на зберігання  до Національній поліції чи органові місцевого самоврядування.

Відповідальність і права особи, яка знайшла річ

Особа, яка знайшла майно, несе відповідальність за його втрату або пошкодження лише у випадку умислу або грубої необережності — і лише в межах вартості речі.

Також закон передбачає право на компенсацію:

• відшкодування витрат, пов’язаних зі зберіганням або пошуком власника;
• винагороду до 20% вартості речі, якщо власника встановлено і він забирає майно.

Якщо власник публічно обіцяв винагороду — вона виплачується відповідно до таких умов.

Водночас у разі приховування знахідки право на винагороду втрачається.

Коли знахідка може стати вашою власністю

Право власності на знайдену річ може перейти до особи, яка її знайшла, якщо протягом 6 місяців після повідомлення про знахідку:

• не встановлено власника;
• власник не заявив своїх прав на річ.

У такому разі майно може перейти у власність територіальної громади, якщо знайдена особа відмовляється від його отримання.

Водночас заволодіння майном, яке з будь-яких причин опинилось у неналежному, але відомому для власника місці, слід розцінювати як крадіжку.

Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 21 серпня 2025 року у справі №688/2554/22.

За обставинами справи обвинувачена, перебуваючи в магазині, таємно викрала з поверхні прилавка мобільний телефон потерпілого, поклала його до своєї сумки та вийшла з приміщення магазину.

Захист наполягав, що обвинувачена не мала умислу на вчинення крадіжки, оскільки відшуканий на полиці магазину телефон вважала знахідкою, мала намір повернути власнику за винагороду.

Верховний Суд вказав на правильність кваліфікації дій засудженої як таємного викрадення чужого майна.

За нормативним визначенням крадіжка – це таємне викрадення майна, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права.

Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі й усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, у таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що:

а) воно вибуло з володіння власника;

б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо;

в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим;

г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника;

д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

Водночас установлені судами попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні обставини вказували на такі факти:

• перебування обʼєкту посягання у відомому для потерпілого місці, а саме в приміщенні магазину «Цукерочка», про що свідчило, зокрема, і те, що останній повернувся до приміщення і здійснював активні дії, спрямовані на відшукання втраченого телефону безпосередньо в межах саме цього магазину, що вказує на те, що телефон, попри його втрату власником, перебував у власності потерпілого, проте реалізувати своє право на користування, розпорядження ним тощо він не мав можливості через протиправні дії конкретної особи;
• реальну обізнаність особи про те, хто є власником телефону, зокрема перебування останньої в черзі за потерпілим, наявність у телефоні банківської картки та паспорта потерпілого, тобто конкретної, а не ймовірної особи, що надавало безумовні підстави точно ідентифікувати власника телефону й передбачити, що він повернеться за своїми речами та документами.

Крім того, зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачалося, що обвинувачена повідомляла очевидцям про знахідку і вчиняла дії, спрямовані на встановлення власника телефону, а поклала майно до своєї сумки та вийшла з приміщення магазину, із цього моменту отримавши реальну можливість розпорядитися ним, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність умислу на вчинення крадіжки.

Таку ж правову позицію Верховний Суд висловив у постановах: від 18 липня 2019 року у справі № 761/31918/14-к (провадження № 51-795км19), від 6 листопада 2018 року у справі № 127/3792/16-к (провадження № 51-51-6601км18), від 2 жовтня 2018 року у справі № 686/23920/16-к (провадження № 51-5623км18).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.