Особа, яка отримує безоплатну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням з особистих мотивів – Верховний Суд

Особа, яка отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням з особистих мотивів за відсутності обґрунтованих підстав для цього. Таку позицію висловив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2024 року по справі №748/1972/19.

Обставини справи

Місцевий суд визнав винуватим і засудив громадянина Республіки Грузії за ч. 3 ст. 185, за ч. 1 ст. 263 КК. Апеляційний суд скасував цей вирок в частині призначеного покарання й ухвалив новий.

У касаційній скарзі засуджений стверджував, що місцевий суд не розглянув його заяви про відмову від захисника, який не надавав йому належної правової допомоги.

Позиція Верховного Суду

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду змінив вирок апеляційного суду в частині зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання. У решті вирок залишено без зміни.

В обґрунтування позиції ККС вказав, що право особи на заміну захисника, передбачене ст. 54 КПК, є похідним від права вільного вибору захисника своїх прав, яке особа реалізує самостійно, укладаючи договір з обраним нею захисником. Це право не поширюється на зміст права на безоплатну вторинну правову допомогу, де особа не обирає собі захисника, а отримує захист, гарантований державою та за державні кошти.

Під час реалізації державної гарантії у вигляді безоплатної вторинної правової допомоги особа позбавлена можливості вільно обирати собі захисника, оскільки на підставі ст. 49 КПК захисник такій особі призначається за постановою слідчого/прокурора або ухвалою судді чи суду.

Тому особа, що отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням з особистих мотивів за відсутності обґрунтованих підстав для цього.

З матеріалів справи убачається, що захисник здійснював захист засудженого з початкових етапів кримінального провадження, брав участь у слідчих діях, знайомився з матеріалами справи, надалі, здійснюючи захист обвинуваченого під час судового провадження та перегляду вироку місцевого суду апеляційним судом, заявляв різного роду процесуальні клопотання, брав активну участь у дослідженні судом доказів, висловлював заперечення щодо їх допустимості й належності, виступав у судових дебатах, обґрунтовуючи позицію захисту щодо пред’явленого обвинувачення, тим самим застосовував передбачені законом засоби для належного захисту прав та інтересів засудженого, жодних відомостей, які б свідчили, що такий захист якимось чином ставив під загрозу реалізацію права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, не здобуто.

Висловлені захисником позиції узгоджувалися з позицією самого засудженого, який підтримував свого захисника в питаннях, щодо яких суд приймав рішення після заслуховування думки учасників судового провадження.

Отже, процесуальна поведінка адвоката безсумнівно давала судам підстави для висновку про те, що заява про неналежне виконання ним своїх обов’язків захисника є надуманою. Тому відмова від захисника за призначенням, участь якого є обов’язковою, з вимогою залучити іншого захисника за рахунок держави ґрунтувалася лише на особистих мотивах обвинуваченого, не пов’язаних з неналежним забезпеченням його захисту, тому в цьому конкретному випадку немає підстав вважати порушеним його право на захист унаслідок неприйняття судом такої відмови від захисника.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.