Апеляційний адмінсуд встановив, що ВЛК не врахувала діагноз мобілізованого «параноїдна шизофренія», але законом не передбачена така підстава для звільнення зі служби

Чоловік з діагнозом «параноїдна шизофренія» був мобілізований, оскільки ВЛК не виконала належним чином свої обов’язки і не перевіряла стан його здоров’я. Врешті військовій частині довелося його звільнити зі служби через непридатність.

Таким чином, держава витратила часовий та бюджетний ресурс на мобілізацію чоловіка, але результат від таких дій ТЦК/ВЛК був нульовий.

Відповідну справу №520/31201/24 розглянув 3 червня 2025 року Другий апеляційний адміністративний суд.

Апеляційний адмінсуд при цьому вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо обов’язковості звернення позивача за оскарженням рішення ВЛК спочатку до Центральної ВЛК.

Як зазначив апеляційний суд, відповідно до пункту 2.4.10. Глави 2 Розділу І Положення №402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена до ЦВЛК або у судовому порядку.

Отже, законодавством встановлена альтернатива поведінки особи, у випадку незгоди з рішенням регіональної ВЛК, шляхом вибору органу оскарження: або до ЦВЛК, або до суду.

Таким чином, оскарження позивачем постанови ВЛК регіону до суду, свідчить про реалізацію ним встановленого законодавством права оскарження її до суду.

Обставини справи

Чоловік звернувся до суду з позовом, в якому просив:

• визнати протиправним та скасувати постанову у формі довідки військово-лікарської комісії, відповідно до якої він визнаний придатним
• визнати протиправним та скасувати наказ начальника ТЦК про призов;
• зобов`язати військову частину здійснити дії щодо звільнення з військової служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі чоловік зазначав, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що всупереч приписам Положення про ВЛК лікарі-члени ВЛК не врахували його стан здоров`я, не направили на стаціонарне обстеження в спеціалізованому закладі.

На підтвердження свого стану здоров`я позивач надав суду виписний епікриз, яким встановлено діагноз F20.00, виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КП Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги; свідоцтво про хворобу.

Військова частина надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Разом з тим, військова частина наголосила, що наказом командира військової частини від 20.02.2025 року позивач вже звільнений з військової служби, отже, відсутній предмет спору.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому наголосив, що факт того, що за кілька місяців після призову інша ВЛК підтвердила непридатність, доводить, що первинне рішення ВЛК було незаконним, а так само був незаконним сам призов.

Військова частина надала додаткові пояснення, в яких просила врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 5 лютого 2025 року по справі 160/2592/23, згідно яких визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Що вирішив апеляційний суд

Колегія суддів апеляційного адмінсуду вказала, що апеляційна скарга чоловіка підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком.

Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що медичні документи, такі як свідоцтво про хворобу, виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого містять інформацію щодо звернення позивача в 2021 році до лікаря-психіатра та встановлення діагнозу: «Депресивний епізод з психотичною симптоматикою, синдром Катара». На консультації психіатра 24.05.2024 був змінений діагноз на F-20.0. та у зв`язку з військовими діями в госпіталізації хворому було відмовлено, та рекомендовано приймати терапію призначеною психіатром.

Зазначені докази підтверджують, що позивач до вступу на військову службу, а саме до 3.09.2024 – вже мав діагноз: F-20.0. (параноїдна шизофренія).

Натомість при мобілізації – у вересні 2024 року позивач мав проходити медичний огляд в порядку Положення 402, яке встановлює, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби тощо.

Колегія суддів зазначає, що під час проходження позивачем медичного огляду при його мобілізації 3.09.2024 році, ВЛК, за участю в тому числі психіатра, не надала оцінку медичним документам щодо наявності у позивача діагнозу: F-20.0. (параноїдна шизофренія), а також стану хвороби позивача та не з`ясувала, чи виключав його стан можливість проходження військової служби.

Також, судом першої інстанції не враховано, що згідно медичних документів діагноз позивача був встановлений 24.05.2024, а не 6.09.2024, як зазначає суд першої інстанції, а отже, до проходження ВЛК (3.09.2024).

Суд враховує висновки Верховного Суду (постанова від 13.06.2018 у справі №806/526/16, постанова від 12.06.2020 р. у справі №810/5009/18 ) про те, що в межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Отже при розгляді позову щодо оскарження рішення лікарських комісій, суди вправі перевіряти законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку (самостійно не оцінюючи медичну частину висновків).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не оскаржено постанову регіонального ВЛК до центральної лікарської комісії, яка може прийняти остаточне рішення про придатність або непридатність до військової служби.

Висновки суду першої інстанції, щодо не звернення позивача до ЦВЛК, яка приймає остаточне рішення про придатність чи непридатність, колегія суддів апеляційного адмінсуду вважає помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2.4.10. Глави 2 Розділу І Положення №402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

Отже, законодавством встановлена альтернатива поведінки особи, у випадку незгоди з рішенням регіональної ВЛК, шляхом вибору органу оскарження або до ЦВЛК або до суду.

Таким чином, оскарження позивачем постанови ВЛК регіону до суду, свідчить про реалізацію ним встановленого законодавством права оскарження її до суду.

За вказаних обставин постанова у формі довідки військово-лікарської комісії від 3.09.2024, відповідно до якої позивач визнаний придатним, є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо наказу про призов на військову службу за мобілізацією.

Колегія суддів зазначає, що на момент вирішення питання про призов позивача відповідач не мав документів, що підтверджують як непридатність позивача до військової служби, так і інші обставини для звільнення від призову. Враховуючи, досягнення позивачем призовного віку, відсутність правових підстав звільнення від мобілізації та військової служби, спірний наказ прийнятий відповідачем правомірно.

Щодо доводів апеляційної скарги про зобов`язання військової частини здійснити дії щодо звільнення з військової служби

КСУ у рішенні №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Колегія суддів зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язання звільнити від проходження військової служби виходить за межі правовідносин щодо призову.

Колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом командира військової частини позивач вже звільнений з військової служби.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання здійснити дії щодо звільнення з військової служби не підлягає задоволенню.

Отже, апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу чоловіка задовольнив частково.

Рішення Харківського ОАС скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування постанови у формі довідки ВЛК.

Позов чоловіка в цій частині апеляційний суд задовольнив – визнав протиправним та скасував постанову у формі довідки ВЛК, відповідно до якої позивач був визнаний придатним до військової служби.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду залишив без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.