Що означає доброзвичайність у проєкті ЦК і чи не стане вона інструментом тиску
У 2003 році було ухвалено Цивільний кодекс України, який заклав основу сучасного приватноправового регулювання та визначив ключові принципи функціонування цивільних відносин. Кодекс закріпив юридичну рівність сторін, автономію волі та обмеження втручання держави у приватну сферу, а також сформував систему суб’єктів і об’єктів цивільного права. Водночас трансформація суспільних відносин, цифровізація та зміни у правовому полі зумовлюють необхідність оновлення його загальних положень. Саме так автори нової редакції Цивільного кодексу України обґрунтовують потребу в ухвалі змін.
Доброзвичайність як норма моралі
Так, у новій редакції ЦК України вперше з’являється поняття доброзвичайності, яка регулюватиме приватні відносини.
Як пояснюють законодавці, доброзвичайність — це сукупність моральних норм і принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних у суспільстві уявлень про належну поведінку, усталену у суспільстві. У разі якщо суспільні відносини суперечать доброзвичайності, настають юридичні наслідки, визначені цим Кодексом та/або іншим законом або договором.
Проте виникає логічне питання: де закріплені конкретні критерії того, що вважається моральним чи етичним стандартом? Оскільки в українському законодавстві відсутній окремий кодифікований акт, який би визначав єдину систему моральних або етичних норм.
Для розуміння появи доброзвичайності у новому Цивільному кодексі доцільно згадати попередню спробу законодавчого регулювання моральних питань — Закон України «Про захист суспільної моралі», який діяв раніше, але втратив чинність із запровадженням Закону «Про медіа». Це приклад того, що держава вже намагалася виокремити мораль у самостійний нормативний механізм, але згодом від такої моделі відмовилися.
Саме тому поява доброзвичайності в проєкті ЦК виглядає як інша форма повернення морального елемента — але вже не через окремий закон, а через загальну цивільно-правову категорію.
Водночас, етичні стандарти в Україні існують — але вони фрагментовані за професіями та сферами. Але єдиного загальнообов’язкового кодексу моралі або етики для всіх суб’єктів права — немає. Виникає питання: якщо особа не належить до професії, для якої існує окремий етичний кодекс, що саме вважатиметься доброзвичайною поведінкою?
Тому коли в законі з’являється посилання на «доброзвичайність» чи мораль, воно не ґрунтується на єдиному універсальному етичному документі, у таких випадках зміст норми набуває оціночного характеру.
Крім того, невизначеність виникає через те, що у проєкті Цивільного кодексу доброзвичайність формулюється як загальна засада регулювання приватних відносин. При цьому проєкт Цивільного кодексу охоплює не лише майнові та договірні відносини, а й регулює питання, що стосуються сімейної сфери. Зокрема передбачається системне оновлення загальних положень, які можуть впливати і на правовідносини у сфері сімейного права.
Навіщо кодифікують доброзвичайність
Формальне закріплення цієї категорії може надати судам додатковий інструмент для оцінки поведінки сторін у випадках, коли закон або договір не містять прямої відповіді. Доброзвичайність може дозволити протидіяти зловживанню правом, формально законним, але недобросовісним діям та спробам використання прогалин у правовому регулюванні.
У своїй суті ця конструкція не є новою для української правової системи — суди вже застосовували принципи добросовісності, справедливості та розумності як загальні засади цивільного права. Новація полягає у виокремленні доброзвичайності як окремої норми.
Основне застереження стосується відсутності чітких критеріїв наповнення змісту цієї категорії.
Оскільки закон не деталізує, які саме стандарти вважаються «усталеними у суспільстві», зміст доброзвичайності фактично формуватиметься через судову практику. Це створює простір для ширшого розсуду та потенційно різного тлумачення в подібних спорах.
Нагадаємо, «Судово-юридична газета» системно аналізує проєкт нового Цивільного кодексу України. Зокрема, у документі пропонується закріпити положення про соціальну функцію власності. Йдеться про те, що під час здійснення речового права його суб’єкт має враховувати інтереси національної безпеки держави, охорони довкілля та збереження культурної спадщини.
Також проєкт ЦК України пропонує запровадити можливість розірвання шлюбу не лише через суд, а й у нотаріуса або органу державної реєстрації за умови нотаріального посвідчення договору щодо розподілу батьківської відповідальності та виконання обов’язку з утримання дитини. Під час посвідчення такого договору нотаріус має перевірити, чи враховані інтереси дитини.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
