Боргова розписка не гарантує визнання вимог у справі про банкрутство: позиція ВС
Справи про неплатоспроможність фізичних осіб в Україні дедалі частіше стають предметом правових спорів щодо співвідношення реальної заборгованості та її можливого штучного формування. Одним із ключових питань у цій категорії справ залишається оцінка доказової сили боргової розписки. Чи може боргова розписка як письмовий документ сама по собі бути достатньою підставою для включення вимог кредитора до реєстру вимог кредиторів на значні суми, за відсутності належного підтвердження факту реального фінансового зобов’язання.
«Судово-юридична газета» продовжує серію публікацій, присвячених цікавим рішенням у справах про неплатоспроможність. Аналізуємо Топ-5 кейсів ВС і сьогодні фокус на постанову Палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у справі N 902/221/22 в якій йдеться про підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство.
Розписка — це не абсолютний доказ
Однією з найбільш розповсюджених схем у справах про неплатоспроможність фізичних осіб є створення штучної кредиторської заборгованості за допомогою розписок. Подібні дії можуть бути спрямовані на зміну балансу голосів у процедурі банкрутства або на створення передумов для перерозподілу активів боржника, що потенційно впливає на права реальних кредиторів.
Предметом розгляду і у цій справі стала заява кредитора про визнання грошових вимог до боржниці-фізичної особи у розмірі 5 000 000,00 грн, що виникли на підставі договору безвідсоткової позики та відповідної розписки.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у визнанні цих вимог, оскільки інший кредитор висловив обґрунтовані сумніви щодо реальності боргу, а заявник не зміг підтвердити свою фінансову спроможність надати таку значну суму. Верховний Суд сформулював важливі висновки щодо застосування норм ЦК України та КУзПБ.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд наголосив, що розгляд кредиторських вимог у процедурі банкрутства суттєво відрізняється від звичайного позовного провадження. У справах про неплатоспроможність існує високий ризик недобросовісної поведінки кредитора та боржника з метою створення фіктивної заборгованості для впливу на збори кредиторів та ліквідаційну масу, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Судова палата ВС роз’яснила, що специфіка банкрутства вимагає перевірки не лише форми, а й змісту — реальності передачі коштів. Це необхідно для захисту прав добросовісних кредиторів.
У разі сумнівів сторін, самого лише договору позики чи розписки недостатньо. Кредитор повинен надати документальне підтвердження джерел походження коштів.
У цій справі рішення були мотивовані тим, що вимога кредитора має ознаки фіктивності, при чому заявник фактично не довів належними письмовими доказами свою вимогу. Так, надані на запит суду Головним управлінням державної податкової служби свідчать, що сума доходу, задекларованого в податковій декларації про майновий стан і доходи, становить 788 489,00 гривень водночас, що явно не відповідало можливості позичити 5 млн грн.
У даній справі кредитор намагався відмовитися надавати дані про доходи, посилаючись на комерційну таємницю. Суд таку позицію відхилив, зазначивши, що обов’язок доказування обґрунтованості вимог лежить саме на заявнику.
Скаржник апелював до того, що договір позики є чинним, а отже, за ст. 204 ЦК України, його вимоги є правомірними. Проте Верховний Суд зазначив, що презумпція правомірності правочину не спростовує обов’язку кредитора надати сукупність доказів на обґрунтування вимог у справі про банкрутство.
Суд може надати правову оцінку реальності зобов’язань, не досліджуючи недійсність самого правочину (що виходить за межі розгляду заяви з вимогами), а базуючись на фінансовій спроможності кредитора.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передання грошей. Розписка підтверджує як укладення договору, так і факт отримання коштів. Однак у банкрутстві обов’язок суду — перевірити, чи дійсно ці кошти існували у кредитора та були передані.
Важливо: Наявність офіційних доходів у кредитора стає важливим для захисту його вимог у суді. Суд має право самостійно витребовувати відомості та зобов’язувати кредитора з’явитися особисто для пояснень. Посилання кредитора на те, що його доходи є комерційною таємницею, суд відхиляє як неспівмірні з інтересами процедури неплатоспроможності.
Про те, чому дата укладання оспорюваного договору не є визначальною для класифікації кредиторських вимог читайте в попередньому матеріалі «Судово-юридичної газети».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
