ВП ВС виявила створення штучних перешкод з боку ВРП у справі судді, право на відставку якого було проігноровано

07:30, 30 квітня 2026
telegram sharing button
facebook sharing button
viber sharing button
twitter sharing button
whatsapp sharing button
Верховний Суд визнав необґрунтованою вимогу проходити кваліфікаційне оцінювання для суддів, які вже офіційно заявили про намір завершити кар'єру.
ВП ВС виявила створення штучних перешкод з боку ВРП у справі судді, право на відставку якого було проігноровано
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Чи може Вища рада правосуддя використовувати свої процедурні повноваження для того, щоб дочекатися більш несприятливого приводу для звільнення судді, замість того, щоб задовольнити його конституційне право на відставку ? В цьому питанні розбиралася Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/98/25.

Історія судді Кіровського районного суду міста Кіровограда розпочалася з його наміру скористатися своїм правом на відставку. Маючи необхідний стаж роботи, 16 вересня 2024 року він подав відповідну заяву до Вищої ради правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 116 Закону «Про судоустрій і статус суддів», ВРП мала рівно один місяць на розгляд цього питання — до 16 жовтня 2024 року.

На момент подання заяви суддя був «чистим» перед законом у контексті процедур звільнення: жодного рішення про його невідповідність посаді не існувало. Проте саме тут розпочався ланцюжок подій, які Велика Палата згодом назве «штучними перешкодами».

  1. ВРП не розглянула заяву у визначений законом місячний термін.
  2. Лише 22 жовтня 2024 року (вже після завершення строку на розгляд відставки) Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) ухвалює рішення про те, що суддя не відповідає займаній посаді за результатами оцінювання.
  3. 3 грудня 2024 року ВРП зупиняє розгляд відставки. Приводом стає дисциплінарна скарга прокуратури, яка лежала в ВРП без руху ще з квітня 2024 року.
  4. У лютому 2025 року ВРП остаточно звільняє суддю, але не у відставку, а на підставі рекомендації ВККС, а саме - невідповідність займаній посаді.

Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС), розглядаючи апеляцію ВРП, наголосила: правом на відставку суддя може скористатися, якщо до моменту подання заяви він не вчинив дій, які є безумовною підставою для звільнення. У випадку судді на момент 16 вересня 2024 року таких підстав не було. ВРП, затягуючи розгляд, фактично дала можливість «дозріти» іншому рішенню — рекомендації ВККС.

ВП ВС чітко вказала: негативні наслідки помилок або бездіяльності державних органів не можуть перекладатися на приватну особу. Якщо держава в особі ВРП не спромоглася розглянути заяву вчасно, вона не має права використовувати цю затримку для того, щоб згодом застосувати до судді більш сувору процедуру.

Особливу увагу суд приділив ухвалі ВРП від 3 грудня про зупинення провадження. ВРП аргументувала це тим, що скарга прокуратури може призвести до звільнення судді за істотний проступок. Проте, як виявилося в суді, представники Ради не змогли довести обґрунтованість таких побоювань.

Велика Палата зазначила: сам факт наявності скарги не є «червоним світлом» для відставки. ВРП повинна оцінити, чи є в цій скарзі очевидні та обґрунтовані підстави для звільнення. У цій справі скарга прокуратури використовувалася як формальний привід для зупинення розгляду, що ВП ВС визнала непропорційним втручанням у права судді.

Ще один «камінь спотикання» — старе дисциплінарне стягнення судді від 2018 року, яке передбачало підвищення кваліфікації та повторне оцінювання. Це стягнення не було виконане протягом років не через саботаж судді, а через те, що ВККС тривалий час не функціонувала або не призначала процедуру.

ВП ВС сформулювала важливий висновок: оцінювання має на меті перевірити здатність судді здійснювати правосуддя в майбутньому. Якщо ж людина йде у відставку і більше не планує працювати в суді, то мета оцінювання втрачається. Отже, вимога «спочатку пройди оцінювання, а потім іди у відставку» у випадку нереалізованого стягнення є нелогічною та репресивною.

Одним із найважливіших аспектів рішення є роз’яснення поняття «дискреційних повноважень». ВРП часто апелює до того, що вона має право самостійно вирішувати черговість розгляду справ та доцільність зупинення проваджень.

Проте Велика Палата нагадала про європейські стандарти (справи «Волохи проти України», «Мелоун проти Сполученого Королівства»): надання органам влади необмежених повноважень є несумісним із принципом верховенства права.

 ВП ВС визначила чотири критерії, за якими суд перевіряє дискрецію ВРП:

  • Чи була мета легітимною?
  • Чи дотримано процедурних гарантій?
  • Чи належно вмотивоване рішення?
  • Чи не є рішення свавільним або явно несправедливим?

У зазначеній справі дії ВРП не пройшли цей тест. Суд визнав, що ВРП діяла непослідовно та суперечливо, надавши пріоритет розгляду документа, який надійшов останнім (рекомендація ВККС), ігноруючи заяву, яка надійшла першою.

Суд також звернувся до принципу in dubio pro tributario — пріоритету найбільш сприятливого для особи тлумачення норми права. Якщо норми закону дозволяють множинне трактування (як у випадку з конфліктом між правом на відставку та процедурою звільнення за результатами оцінювання), держава зобов’язана тлумачити закон на користь громадянина (в даному випадку — судді як суб’єкта приватного права в його відносинах із державою).

Штучне створення умов, за яких суддя позбавляється права на відставку через зволікання органу влади, Велика Палата назвала порушенням балансу між правами особи та цілями держави.

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

XX з’їзд суддів України – онлайн-трансляція – день перший