ЄСПЛ визнав порушення права власності українця через арешт його авто у справі третіх осіб

Європейський суд з прав людини став на бік українця, у якого вилучили автомобіль у межах кримінального провадження відносно третіх осіб. Суд дійшов висновку, що тривале утримання майна без належної процесуальної активності порушило право на володіння майном, про це йдеться у справі LEVCHENKO v. UKRAINE.

Обставини справи

За даними справи, заявник придбав уживаний автомобіль у 2014 році, однак згодом з’ясувалося, що авто було продане за підробленою довіреністю. У травні 2015 року поліція вилучила авто як таке, що перебуває в розшуку. Клопотання про арешт було задоволено без повідомлення заявника. Заявник намагався оскаржити арешт автомобіля, він наголошував, що за нормами Кримінального процесуального кодексу, клопотання про арешт майна має подаватися протягом доби після вилучення, інакше майно слід повернути власнику. Втім у цій справі слідчий звернувся до суду лише через місяць. Тож заявник вважав обмеження непропорційним.

Апеляційний суд залишив арешт у силі, зазначивши, що суд першої інстанції діяв у межах закону, а остаточного власника автомобіля не встановлено.

Згодом заявника визнали потерпілим у кримінальному провадженні. У 2016 році суд передав авто на зберігання власнику, але залишив заборону на відчуження.

Лише у 2019 році арешт повністю скасували. Національний суд констатував, що розслідування фактично не велося — протягом кількох років не було жодних слідчих дій і нікому не повідомлено про підозру. При цьому право власності заявника не ставилося під сумнів. А у 2020 році кримінальне провадження остаточно закрили через неможливість встановити підозрюваних.

Що встановив СЄПЛ

ЄСПЛ розглянув скаргу виключно в контексті права на мирне володіння майном і визнав, що втручання держави було формально спрямоване на забезпечення належного функціонування правосуддя, тобто переслідувало легітимну мету. Водночас ключовим стало питання пропорційності.

Європейський суд з прав людини зазначив, що національні суди фактично не розглянули ключовий аргумент заявника — порушення процесуальних гарантій під час арешту майна. Йшлося про норму КПК, яка зобов’язує слідчого або звернутися до суду з клопотанням про арешт майна протягом доби після його вилучення, або негайно повернути майно власнику. За обставин справи заявник мав підстави сумніватися у дотриманні цих вимог.

Водночас Суд не став давати остаточну оцінку дотриманню національного законодавства, зосередившись на ключовому питанні — чи було втручання пропорційним.

ЄСПЛ визнав, що саме по собі вилучення автомобіля переслідувало легітимну мету — забезпечення належного функціонування правосуддя. Однак цього недостатньо, оскільки будь-яке обмеження права власності має бути виправданим і пропорційним у конкретних обставинах справи.

Оцінюючи ситуацію, Суд врахував тривалість втручання, яка перевищила чотири роки і п’ять місяців, характер обмежень — від повного позбавлення доступу до автомобіля до заборони розпоряджатися ним, а також те, що розслідування тривалий час фактично не здійснювалося, тоді як транспортний засіб поступово втрачав свою вартість

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання було непропорційним, а отже мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Заявнику присуджено 3000 євро моральної шкоди та 2348 євро судових витрат.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER и WhatsApp, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.