Військовослужбовець має право не продовжувати службу після завершення контракту — позиція суду

У військовий час порядок та підстави звільнення з військової служби залишаються предметом активних спорів, зокрема у випадках завершення строку контракту, оскільки після змін до законодавства військові частини та самі військовослужбовці нерідко по-різному трактують умови застосування нових підстав для звільнення.

У справі № 200/1900/26 від 11 травня 2026 року Донецький окружний адміністративний суд розглянув спір щодо правомірності відмови у звільненні військовослужбовця після завершення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Основним питанням у справі стало те, чи має військовослужбовець право на звільнення після завершення контракту, укладеного під час воєнного стану, та яку редакцію законодавства слід застосовувати до таких правовідносин.

Обставини справи

Позивач безперервно проходив військову службу з 2018 року. Після проходження курсів офіцерського складу у Військовій академії в Одесі 19 січня 2024 року між військовослужбовцем та Міністерством оборони було укладено контракт про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу строком на два роки.

Пізніше, 23 листопада 2025 року військовослужбовець подав рапорт, у якому повідомив про небажання продовжувати військову службу після завершення строку контракту.

Позивач 31 січня 2026 року повторно звернувся з рапортом про звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» — у зв’язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Командування направило відповідне подання до вищого органу військового управління, однак листом від 15 лютого 2026 року у звільненні було відмовлено. Військова частина вказувала, що:

— контракт був укладений з порушенням вимог щодо мінімального строку служби офіцерського складу;

— дія контракту продовжується на час особливого періоду;

— норма про звільнення після завершення контракту не поширюється на правовідносини, які виникли до набрання чинності Законом №3633-IX.

Позивач оскаржив цю відмову до адміністративного суду.

Позиція місцевого суду

Згідно з частинами другою та третьою статті 23 Закону №2232-XII для осіб офіцерського складу встановлюються різні строки контрактної військової служби залежно від підстав отримання офіцерського звання та виду підготовки — від 1 до 10 років.

Закон №2232-XII також передбачає особливості визначення строків контрактної служби в особливий період та під час дії воєнного стану, зокрема можливість укладення контракту на визначений законом строк або до оголошення демобілізації.

Пункт 2 частини дев’ятої статті 23 Закону №2232-XII передбачає, що під час особливого періоду та дії воєнного стану контракт військовослужбовця продовжується понад встановлений строк, крім випадків звільнення, визначених пунктом 3 частини п’ятої статті 26 цього Закону.

Суд зазначив, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на дату подання рапорту 31 січня 2026 року) виникає за наявності таких обставин: 1) укладання контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Водночас, суд звернув увагу відповідача, що в межах цієї справи не є спірним питанням підстави укладання та зміст контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, який укладено між військовослужбовцем та Міністерством оборони в особі начальника Військової академії (м. Одеса) 19 січня 2024 року, тому суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що такий контракт укладено з відступом від загальних вимог законодавства щодо встановлення тривалості строків військової служби, як безпідставні та необґрунтовані.

Крім того, суд зауважив, що матеріали розглядаємої справи не містять доказів того, що контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, який укладено між військовослужбовцем та Міністерством оборони в особі начальника Військової академії (м. Одеса) 19 січня 2024 року, або окремі його положення визнавались у судовому порядку недійсними, та були нечинними на дату звернення позивача до суду із цим позовом.

Окремо звернуто увагу на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд констатував, що спірні правовідносини у цій справі безпосередньо виникли саме у зв'язку із поданням 31 січня 2026 року позивачем рапорту про звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII, а не у зв`язку із укладенням контракту (19 січня 2024 року).

Отже, з огляду на викладене, до спірних правовідносин належить застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача від 31 січня 2026 року.

Також суд прямо відхилив аргументи відповідача про неможливість застосування нової редакції закону до контракту, укладеного до 18 травня 2024 року.

Суд зазначив, що станом на 31 січня 2026 року військовослужбовець мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він й реалізував, звернувшись до командира роти безпілотних авіаційних комплексів із відповідним рапортом.

Більш того, зміни внесені до Закону №2232-XII Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» гармонізували між собою положення пункту 2 частини восьмої та підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII, а саме для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відмова Військової частини у задоволенні рапорту військовослужбовця від 31 січня 2026 року, викладена в листі від 15 лютого 2026 року №2657/2811/дск, є протиправною.

Таким чином, Донецький окружний адміністративний суд у даній справі сформував підхід, за яким право військовослужбовця на звільнення за підпунктом «ж» пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону №2232-XII оцінюється виходячи з редакції закону, чинної на момент подання та розгляду рапорту про звільнення.

Суд також фактично підтвердив, що сама по собі обставина укладення контракту до набрання чинності Законом №3633-IX не виключає можливості звільнення, якщо контракт був укладений під час дії воєнного стану, строк його дії завершився, а військовослужбовець не бажає продовжувати службу.

Читайте також — виплати військовим при звільненні: які суми передбачені і кому можуть відмовити.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.