Після втрати паспорта у Бахмуті жінці через суд довелося доводити факт проживання в Україні станом на 1991 рік: що вирішив ВС

Питання підтвердження громадянства України набуло особливої актуальності після повномасштабної війни, коли багато громадян втратили документи внаслідок бойових дій чи окупації. Саме тому судова практика щодо встановлення юридичних фактів, необхідних для оформлення документів, має важливе значення для правозастосування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 червня 2026 року у справі № 189/1806/24 розглянув питання встановлення факту постійного проживання на території України для підтвердження належності до громадянства України після втрати паспорта внаслідок бойових дій.

Обставини справи

У липні 2024 року заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Необхідність звернення до суду виникла після того, як вона втратила паспорт громадянина України під час обстрілу міста Бахмут військами РФ, а при зверненні до органу Державної міграційної служби для отримання нового паспорта їй повідомили про необхідність надати документи, що підтверджують факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня або 13 листопада 1991 року, зокрема відповідне судове рішення.

На підтвердження своїх вимог заявниця надала документи про народження в Україні, укладення шлюбу, народження доньки в Донецьку, а також інші докази, які підтверджували її тривале проживання в Україні.

Суд першої інстанції встановив факт постійного проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.

Головне управління ДМС у Дніпропетровській області подало касаційну скаргу, вважаючи, що доказів проживання недостатньо, а в поясненнях заявниці існують суперечності.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Суд зазначив, що юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Суд наголосив, що для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Цей факт має значення для встановлення належності заявника до громадянства України та в подальшому отримання паспорта громадянина України.

Суд також підкреслив, що одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

ВС зазначив, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд звернув увагу, що встановлені судами обставини підтверджували народження заявниці в Україні, її документування паспортом колишнього СРСР, укладення шлюбу та народження дитини на території України. При цьому матеріали справи не містять відомостей про те, що заявниця залишала територію України чи є громадянином іншої держави.

Окремо Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги про наявність неточностей у датах втрати паспорта громадянина України не спростовують факт її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

У підсумку Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими встановлено факт постійного проживання заявниці в Україні станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня або 13 листопада 1991 року може бути підставою для оформлення належності до громадянства України та подальшого отримання паспорта громадянина України.

Додатково читайте матеріал «Судово-юридичної газети» щодо втрати паспорта на ТОТ та чому відновлення документа може закінчитися судом, як це і відбулося у даній справі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.