Договір позики вважається неукладеним за відсутності факту передання коштів — ВС у справі про борг у 30 тисяч доларів
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 477/1340/23 залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими з відповідача стягнуто 30 000 доларів США за договором позики, оформленим розпискою.
Касаційну скаргу сторони захисту, яка наполягала на відсутності факту отримання коштів, суд відхилив як таку, що зводиться до переоцінки доказів.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду, стверджуючи, що у 2020 році передав відповідачу 30 000 доларів США у борг. Факт передачі коштів, за словами позивача, підтверджувався розпискою, у якій відповідач зобов’язаний був повернути суму до кінця 2020 року. Оскільки гроші повернуті не були, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості.
Суди першої та апеляційної інстанцій стягнули з відповідача 30 000 доларів США що дорівнює сумі в еквіваленті понад 1 108 500,00 грн, судові витрати та витрати на правничу допомогу.
Також з відповідача на користь позивача було стягнуто судовий збір у 11 085,00 грн та 1 073,60 грн — за подання заяви про забезпечення позову.
Суди відхилили доводи відповідача про недоведеність факту отримання ним грошових коштів за договором позики, а також його посилання на те, що спірні кошти були передані в рахунок оплати за договором купівлі-продажу корпоративних прав на частку у статутному капіталі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю. Суди зазначили, що як факт передачі грошових коштів, так і дійсний характер правовідносин, що склалися між сторонами, підтверджуються безпосередньо змістом розписки.
Рішення Верховного Суду
Суд касаційної інстанції наголосив, що відповідно до статей 626, 627 Цивільного кодексу України договір є домовленістю сторін, а сторони є вільними у його укладенні та визначенні умов, однак така свобода обмежується вимогами закону. При цьому за змістом статті 1046 ЦК України договір позики має реальний характер і вважається укладеним лише з моменту передання грошових коштів або речей, визначених родовими ознаками. Саме факт передачі коштів є визначальним для виникнення зобов’язання. Верховний Суд звернув увагу на вимоги статті 1047 ЦК України, відповідно до якої підтвердженням договору позики та його умов може бути розписка боржника, яка одночасно засвідчує як факт укладення договору, так і факт отримання коштів.
Таким чином, розписка має не лише доказове значення, а й підтверджує сам факт виникнення зобов’язання.
Також Суд підкреслив, що у справах цієї категорії суди зобов’язані встановлювати реальний зміст правовідносин між сторонами та перевіряти, чи дійсно мало місце передання коштів, оскільки від цього залежить висновок про укладеність договору позики. У разі відсутності факту передання коштів договір позики вважається неукладеним.
Верховний Суд зазначив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається, а суд оцінює докази в їх сукупності за внутрішнім переконанням. При цьому жодні докази не мають наперед встановленої сили, але письмові докази у вигляді розписки мають вирішальне значення у справах про позику.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що між сторонами фактично склалися правовідносини позики. Це підтверджується власноручно складеною боржником розпискою, яка містить підтвердження отримання 30 000,00 доларів США та обов’язок їх повернення до кінця 2020 року. Саме зміст розписки, на думку суду, свідчить про наявність боргового зобов’язання та спростовує доводи відповідача щодо іншої правової природи переданих коштів.
Суд також відхилив аргументи заявника про те, що кошти були передані в рахунок оплати за договором купівлі-продажу корпоративних прав, оскільки такі доводи не підтверджуються змістом розписки, а позивач не був стороною відповідного правочину. Відтак суди обґрунтовано виходили з того, що реальний характер правовідносин визначається саме змістом письмового документа, який був складений відповідачем.
Крім того, Верховний Суд відхилив посилання на показання свідка як доказ непередання коштів, зазначивши, що відповідно до статті 1051 ЦК України та норм ЦПК України у випадку письмової форми договору позики свідчення свідків не можуть бути належним доказом заперечення факту отримання коштів, за винятком випадків обману, насильства чи інших прямо передбачених законом обставин. У цій справі таких обставин не встановлено.
Верховний Суд підкреслив, що встановлення фактичних обставин справи та оцінка доказів належать до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не має права переоцінювати докази, якщо не встановлено істотних порушень норм процесуального права.
За результатами розгляду справи Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, також вирішив питання про розподіл судових витрат на користь позивача.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
