Верховний Суд підтвердив позбавлення батьківських прав: батько звернувся до суду лише після загибелі військового заради отримання виплат

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду 8 липня 2026 року у справі № 569/14213/16-ц розглянув спір щодо застосування пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України про позбавлення батьківських прав у зв'язку з ухиленням батька від виконання обов'язків із виховання дитини.

Предметом касаційного перегляду стало рішення про позбавлення батьківських прав, ухвалене ще у 2016 році, яке батько почав оскаржувати лише через багато років.

Ця постанова вкотре окреслює критерії, за яких тривале самоусунення від виховання може свідчити про винну поведінку батьків, а також пояснює значення подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав.

Обставини справи

У листопаді 2016 року Служба у справах дітей, діючи в інтересах малолітнього хлопчика, звернулася до суду з позовом про позбавлення його батька батьківських прав.

Суди встановили, що з 2014 року дитина проживала разом із батьком, однак неодноразово самовільно залишала місце проживання. Після того як батько забрав сина із притулку, хлопчик утік від нього та пояснив, що не хоче з ним жити. Надалі дитина неодноразово перебувала у притулку та центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, тоді як батько не відвідував її, не підтримував зв'язок із працівниками закладу та не займався вихованням.

У серпні 2016 року комісія з питань захисту прав дитини попередила батька про можливість позбавлення його батьківських прав. Уже у вересні 2016 року, коли хлопчика вкотре помістили до центру реабілітації, батько повідомив, що відмовляється забирати його до сім'ї. Після цього суд позбавив його батьківських прав.

Лише у 2024 році батько звернувся із заявою про перегляд заочного рішення, а після відмови суду подав апеляційну та касаційну скарги, стверджуючи, що не ухилявся від виконання батьківських обов'язків, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суди встановили, що після позбавлення батьківських прав відповідач протягом восьми років не цікавився життям і долею сина.

Апеляційний суд зазначив, що рішення 2016 року він почав оскаржувати лише після того, як звернувся до відповідних органів для отримання грошової виплати у зв'язку із загибеллю сина. Цю обставину сам відповідач зазначив у заяві про перегляд заочного рішення та підтвердив під час судового засідання. При цьому, як зафіксував суд, відповідач не зміг повідомити дату загибелі сина.

Також суди встановили, що відповідач не надав жодних доказів того, що після ухвалення рішення про позбавлення його батьківських прав він підтримував із сином спілкування, утримував його або будь-яким чином виявляв батьківський інтерес до його життя.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Суд зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Оцінюючи обставини справи, ВС зазначив, що суди встановили: син із 2014 року проживав із батьком, неодноразово самовільно залишав місце проживання та більшість часу перебував під опікою держави.

Попри попередження про можливе позбавлення батьківських прав, батько не відвідував сина в центрі соціально-психологічної реабілітації, не контактував із психологами та зрештою відмовився забирати його до сім'ї, фактично самоусунувшись від виконання батьківських обов'язків.

Верховний Суд погодився з висновком суду про наявність підстав для позбавлення батьківських прав, оскільки відповідач не займався вихованням сина, не виявляв до нього батьківського піклування, тобто ухилився від виховання дитини.

Суд дійшов правильного висновку про винну поведінку батька та свідоме нехтування ним своїми обов'язками.

Окрему увагу Верховний Суд приділив доводам про те, що сам факт незгоди з позовом нібито підтверджує інтерес батька до дитини.

Суд зазначив, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини.

Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

Щодо поведінки відповідача після ухвалення рішення 2016 року Верховний Суд підтримав висновки апеляційного суду та зазначив, що той факт, що батько нібито не знав про позбавлення його батьківських прав ще в 2016 році, характеризує його як особу, яка зовсім не цікавилась сином, його життям та долею.

Також Суд наголосив, що відсутні будь-які докази того, що відповідач продовжував утримувати та виховувати сина, що між ним та сином існувало спілкування, прояв батьківського інтересу до долі сина після листопада 2016 року.

Підсумовуючи, ВС зазначив, що при вирішенні спору у цій справі апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками з виховання дитини, а тому у цій справі наявні виключні обставини для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Таким чином, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Суд підтвердив, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності доведеної винної поведінки батьків та систематичного свідомого ухилення від виконання ними своїх обов'язків.

Читайте також: виплата у зв’язку з загибеллю військового: чому одні родини отримують 15 млн, а інші — 2 млн.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.