Після зникнення тата на війні дві сестри попросили позбавити матір батьківських прав: чому суд став на іншу позицію

Чи достатньо тривалого невиконання батьківських обов’язків і значної заборгованості зі сплати аліментів для позбавлення матері батьківських прав? Сумський апеляційний суд у цій справі дав чітку відповідь: ні, якщо не доведено свідомого, винного та систематичного ухилення від виховання дітей і відсутності можливості змінити поведінку.

Суд розглянув ситуацію, у якій дві неповнолітні дівчини, фактично виховані батьком і бабусею, наполягали на розірванні правового зв’язку з матір’ю. Попри складні життєві обставини, зокрема зникнення батька безвісти під час служби, апеляційний суд погодився з висновком першої інстанції: підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, у цій справі немає.

Обставини справи №583/2426/25

До суду звернулися неповнолітні доньки з позовом про позбавлення матері батьківських прав. Позов подано через представника.

Позивачки зазначали, що після розірвання шлюбу батьків у 2016 році вони постійно проживали з батьком і бабусею. За їхніми твердженнями, з 2015 року мати фактично не брала участі у їх вихованні, не цікавилася навчанням і станом здоров’я, не забезпечувала матеріально. Водночас заборгованість зі сплати аліментів станом на початок 2025 року перевищувала 169 тис. грн.

На підтвердження своєї позиції позивачки посилалися, зокрема, на висновок органу опіки та піклування Чернеччинської сільської ради, який визнав доцільним позбавлення матері батьківських прав, а також на власну узгоджену позицію щодо небажання підтримувати правовий зв’язок із матір’ю.

Судом також встановлено, що батько дітей, який забезпечував їх утримання та виховання, у 2025 році зник безвісти під час виконання військового обов’язку.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Суд водночас попередив матір про необхідність належного виконання батьківських обов’язків.

Доводи апеляційної скарги

Позивачки оскаржили рішення, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. У скарзі зазначалося, що тривале невиконання матір’ю обов’язків щодо виховання та утримання дітей має системний характер і є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Апелянти також наголошували на тому, що суд першої інстанції не врахував їхню позицію як дітей, які досягли відповідного рівня зрілості, а також неправильно оцінив значення заборгованості зі сплати аліментів.

Оцінка апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, детально виклавши правові критерії застосування інституту позбавлення батьківських прав.

Суд виходив із того, що відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України підставою для позбавлення батьківських прав є, зокрема, ухилення від виконання обов’язків щодо виховання дитини, однак таке ухилення повинно мати свідомий, винний та систематичний характер. Саме по собі неналежне виконання обов’язків або обмежена участь у житті дитини не є достатньою підставою для застосування такого крайнього заходу.

Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що поведінка відповідачки є результатом свідомого нехтування батьківськими обов’язками. Зокрема, відсутні дані про застосування до неї заходів впливу з боку уповноважених органів, проведення профілактичної роботи, притягнення до адміністративної відповідальності або винесення офіційних попереджень щодо неналежного виконання батьківських обов’язків.

Надані довідки навчального закладу та інші письмові докази, на думку суду, свідчать про фактичне виховання дітей батьком і бабусею, однак не підтверджують наявності саме винної поведінки матері.

Окремо суд наголосив, що наявність заборгованості зі сплати аліментів, навіть значної, не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки механізм стягнення аліментів сам по собі спрямований на забезпечення права дитини на належне утримання.

Апеляційний суд також критично оцінив висновок органу опіки та піклування, зазначивши, що він не містить достатнього обґрунтування наявності винної поведінки матері та необхідності застосування саме такого крайнього заходу. Суд підкреслив, що цей висновок має рекомендаційний характер і підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

Щодо позиції самих дітей, суд визнав, що вона має бути врахована, однак не може бути визначальною за відсутності належних доказів підстав для позбавлення батьківських прав.

Важливим для висновку суду стало також те, що відповідачка заперечувала проти позову, що, на переконання суду, свідчить про наявність інтересу до дітей і можливість відновлення сімейних зв’язків.

Суд застосував підхід, сформований у практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якого розрив сімейних зв’язків допускається лише за виняткових обставин і за умови, що це беззаперечно відповідає найкращим інтересам дитини. У цій справі таких обставин встановлено не було.

Рішення суду

Сумський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.