Короткочасне відвідування лікаря саме по собі не підтверджує поважність відсутності на роботі — Верховний Суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 761/40281/20 щодо законності звільнення працівниці за прогул без поважних причин та перевірив правильність застосування судами норм трудового законодавства.
Касаційний перегляд стосувався постанови апеляційного суду, якою було відмовлено у поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку.
Суть справи
Позивачка працювала на посаді помічника вихователя у Київському державному хореографічному училищі з 2008 року. Наказом від 11 листопада 2020 року її було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України — за прогул без поважних причин у період з 4 по 7 листопада 2020 року.
Позивачка оскаржила звільнення, зазначаючи, що у вказані дні була відсутня з поважних причин: 4 та 6 листопада вона зверталася до лікаря у зв’язку зі станом здоров’я, про що повідомляла роботодавця, а 5 та 7 листопада були її вихідними днями відповідно до тимчасового графіка роботи. На підтвердження цього вона надала виписку з медичної карти амбулаторного хворого та посилалася на практику Верховного Суду, відповідно до якої поважність причин відсутності може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й іншими доказами.
Згідно з матеріалами справи, позивачка перебувала на прийомі у сімейного лікаря 04 та 06 листопада 2020 року протягом приблизно 15 хвилин кожного дня, після чого на роботу не з’являлася.
Відповідач зазначав, що позивачка була відсутня на роботі без належного підтвердження поважності причин, не надала листка непрацездатності, а надані документи лише підтверджують факт короткотривалого відвідування лікаря.
Крім того, відповідач заперечував наявність зміненого графіка роботи, посилаючись на правила внутрішнього трудового розпорядку та табелі обліку робочого часу.
Рішення судів
Суд першої інстанції частково задовольнив позов, визнав наказ про звільнення незаконним, поновив позивачку на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу. Суд виходив із того, що відсутність на роботі була зумовлена поважними причинами, підтвердженими медичними документами, а також врахував тимчасовий графік роботи.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року зазначене рішення апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку, що перебування у лікаря протягом короткого часу не підтверджує поважність відсутності протягом усього робочого дня, а наданий позивачкою тимчасовий графік не підтверджує зміну правил внутрішнього трудового розпорядку.
Крім того, позивачка не надала належних доказів повідомлення роботодавця про неможливість виконання трудових обов’язків та не підтвердила тимчасову непрацездатність у встановленому порядку.
Апеляційний суд також врахував, що матеріали справи не містять доказів повернення позивачки на роботу після відвідування лікаря.
Суд виходив із табелів обліку робочого часу, відповідно до яких позивачка працювала за загальним режимом роботи, встановленим правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників установи був встановлений шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем, що спростовує доводи позивачки про інший режим роботи.
Правові позиції Верховного Суду
Верховний Суд виходив із того, що відповідно до статті 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення, водночас працівник зобов’язаний дотримуватися трудової дисципліни та виконувати трудові обов’язки відповідно до вимог законодавства.
Згідно з положеннями статей 139, 147, 149 Кодексу законів про працю України порушення трудової дисципліни може тягнути застосування дисциплінарного стягнення, у тому числі звільнення, за умови дотримання встановленої процедури.
Звільнення за прогул відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України можливе у разі відсутності працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня. Вирішальним для оцінки правомірності такого звільнення є встановлення поважності причин відсутності.
Верховний Суд наголосив, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому їх оцінка здійснюється з урахуванням конкретних обставин справи. Поважними можуть визнаватися лише ті причини, які об’єктивно унеможливлюють виконання працівником трудових обов’язків.
Суд також звернув увагу, що тимчасова непрацездатність працівника, як правило, підтверджується листком непрацездатності, водночас інші документи можуть використовуватися як докази поважності причин відсутності, однак у кожному конкретному випадку суд оцінює, чи підтверджують вони об’єктивну неможливість виконання працівником трудових обов’язків протягом усього робочого часу.
У цій справі встановлено, що позивач зверталася до лікаря 4 та 6 листопада 2020 року протягом короткого часу, після чого на роботу не з’являлася, при цьому листок непрацездатності їй не видавався. Надані докази не підтверджують неможливість виконання трудових обов’язків протягом усього робочого дня. Також не доведено зміну встановленого правилами внутрішнього трудового розпорядку режиму роботи.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно встановив відсутність поважних причин невиходу на роботу та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд наголосив, що відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює переоцінку доказів та перевіряє лише правильність застосування норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги зводилися, зокрема, до посилань на стан здоров’я позивача, тривалість лікування та обставини, що ускладнювали можливість з’явитися на роботу, однак ці аргументи були відхилені як такі, що не підтверджені належними доказами.
У зв’язку з цим касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
