Суд зобов’язав виплатити винагороду військовому: СЗЧ не скасовує право за наказом
Харківський окружний адміністративний суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників адміністративну справу № 520/20425/25 за позовом фізичної особи до двох військових частин про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії щодо нарахування і виплати грошового забезпечення.
Суд дослідив матеріали справи та надав оцінку правовідносинам, що виникли у зв’язку з невиплатою додаткової грошової винагороди військовослужбовцю.
Суть справи
Позивач проходив військову службу у військовій частині з березня 2022 року по листопад 2024 року. На підставі наказу командира цієї військової частини від 04.11.2024 № 510 та додатку до нього позивача було включено до переліку військовослужбовців, яким підлягає виплата додаткової винагороди за жовтень 2024 року, зокрема за періоди з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024.
Після видання зазначеного наказу позивач самовільно залишив місце служби. У подальшому наказами командира було оголошено про призупинення виплати грошового забезпечення та затверджено результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини.
Позивач звернувся до військової частини із заявою про виплату належного грошового забезпечення, однак отримав відповідь про те, що додаткова винагорода нарахована, але її виплата можлива лише після повернення до місця служби, при цьому відповідач фактично не заперечував, що відповідні суми позивачу виплачені не були.
Фінансове забезпечення військової частини, у якій проходив службу позивач, здійснюється іншою військовою частиною. При цьому відповідні кошти позивачу фактично виплачені не були.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з вимогами, зокрема, щодо визнання протиправною бездіяльності однієї військової частини, яка полягала у ненаданні іншій військовій частині документів для нарахування додаткового грошового забезпечення.
Позиції та висновки суду
Суд виходив із того, що право позивача на отримання додаткової винагороди підтверджене чинним наказом командира військової частини від 04.11.2024 № 510 та додатком до нього, якими визначено конкретні періоди, за які така винагорода підлягає виплаті.
При цьому суд застосував норми законодавства про військову службу та грошове забезпечення військовослужбовців, зокрема положення відповідних законів і Порядку № 260.
Зазначений наказ є чинним, не скасованим та не визнаним недійсним у встановленому законом порядку, а відповідачами не надано доказів, які б спростовували його обов’язковість або підтверджували виконання передбачених ним зобов’язань.
Суд зазначив, що сам факт подальшого призупинення виплати грошового забезпечення у зв’язку із самовільним залишенням військової частини не скасовує правових наслідків раніше виданого наказу про виплату додаткової винагороди за визначені періоди.
Крім того, суд звернув увагу на відсутність доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо самовільного залишення позивачем місця служби, а також на те, що питання про призупинення військової служби позивача у встановленому законом порядку вирішено не було.
Разом із тим, матеріали справи не містять належних доказів того, що військовою частиною, у якій проходив службу позивач, допущено бездіяльність у частині ненадання документів для нарахування відповідних виплат, у зв’язку з чим у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню через відсутність належних і допустимих доказів такої бездіяльності.
Суд встановив, що обов’язок щодо фінансового забезпечення та здійснення виплат покладено на іншу військову частину, яка не виконала свій обов’язок щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої наказом.
З огляду на це суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності цієї військової частини, що полягала у ненарахуванні та невиплаті позивачу додаткової винагороди за періоди з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024, та про необхідність зобов’язання її здійснити відповідні нарахування і виплати.
Окрім того, суд зазначив, що виплата такої винагороди має здійснюватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог чинного законодавства.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
