Заброньованого чоловіка не випустили за кордон через нібито непідтверджену мету поїздки: суд оцінив законність дій прикордонників
Львівський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом громадянина до прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо оскарження рішення про відмову у перетині державного кордону та зобов'язання провести прикордонний контроль під час виїзду з України.
Суд дійшов висновку, що рішення прикордонного органу про відмову в перетині державного кордону є протиправним та підлягає скасуванню, однак відмовив у задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо пропуску через державний кордон під час майбутнього виїзду.
Суть справи
Позивач, який працював менеджером з постачання відділу постачання сировини товариства з обмеженою відповідальністю, прямував у службове відрядження до Естонської Республіки. Відрядження було оформлене наказом роботодавця з метою проведення переговорів щодо нових бізнес-проєктів із закупівлі та транспортування продукції, вирішення виробничих питань та розвитку подальшої співпраці з естонською компанією.
Під час проходження прикордонного контролю громадянин подав паспорт для виїзду за кордон, лист-запрошення від іноземної компанії, наказ про направлення у відрядження, посвідчення про відрядження, документи про працевлаштування, довідки з місця роботи, військово-обліковий документ із відомостями про бронювання, витяг із застосунку «Резерв+», документи на транспортний засіб та міжнародне страхування.
За результатами прикордонного контролю уповноважена службова особа Державної прикордонної служби України відмовила громадянину у перетині державного кордону, зазначивши підставою те, що не підтверджено мету виїзду за кордон в умовах дії воєнного стану.
Позивач звернувся до адміністративного суду, вважаючи таке рішення необґрунтованим і протиправним. На його думку, всі необхідні документи були надані, вони підтверджували як законні підстави для виїзду, так і службову мету відрядження.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що для надання дозволу на перетин державного кордону недостатньо лише документів, які підтверджують право на виїзд. На думку прикордонного органу, особа також повинна підтвердити мету поїздки, а її непідтвердження відповідно до Правил перетинання державного кордону України є підставою для прийняття рішення про відмову в перетині державного кордону.
Під час розгляду справи позивач також повідомив суд, що у вересні 2025 року успішно здійснив аналогічне службове відрядження до Республіки Молдова через інші пункти пропуску, що, на його думку, свідчить про безпідставність тверджень відповідача щодо використання службового відрядження як способу уникнення мобілізації.
Позиція та висновки суду
Суд зазначив, що стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, а його обмеження можливі виключно у випадках, визначених законом. Отже, органи державної влади, реалізовуючи свої повноваження, повинні діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Суд звернув увагу, що Закон України «Про прикордонний контроль» визначає прикордонний контроль як комплекс дій, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону, а рішення про відмову у перетині державного кордону повинно бути обґрунтованим та містити конкретні причини відмови.
Також суд навів положення Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57, зазначивши, що під час воєнного стану окремі категорії військовозобов'язаних осіб, які не підлягають призову під час мобілізації, мають право на перетин державного кордону за умови подання передбачених законодавством документів.
Суд підкреслив, що під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України перевіряють не лише документи, а й мету поїздки.
Разом із тим суд встановив, що позивач подав повний пакет документів, зокрема лист-запрошення іноземної компанії, наказ про відрядження, посвідчення про відрядження, документи про працевлаштування, військово-обліковий документ із відомостями про бронювання та інші документи, які підтверджували службовий характер поїздки.
На переконання суду, зазначені документи підтверджували мету відрядження, а тому твердження відповідача про її непідтвердження не знайшло свого підтвердження.
Суд зазначив, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення. Орган державної влади повинен надати правову оцінку кожній із таких обставин, а у разі їх відхилення — навести належне мотивування, особливо якщо прийняте рішення є несприятливим для особи.
Принцип обґрунтованості рішення, як наголосив суд, вимагає врахування не лише тих обставин, на які прямо вказує закон, а й інших фактів, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень повинен ретельно дослідити всі матеріали, які мають доказове значення, та не може обмежуватися припущеннями або неперевіреними висновками.
Суд констатував, що відповідач не надав жодних доказів того, які саме документи, окрім уже поданих позивачем, повинні були підтвердити мету поїздки, а також не пояснив, яких саме документів бракувало під час проходження прикордонного контролю.
Крім того, суд наголосив, що загальними вимогами до індивідуального акта є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних фактичних і юридичних підстав його прийняття. Невиконання цих вимог свідчить про протиправність відповідного рішення.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що рішення про відмову у перетині державного кордону є протиправним і підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначив, що скасування рішення про відмову не означає автоматичної протиправності будь-яких майбутніх рішень прикордонного органу. Суд звернув увагу, що правовідносини щодо перетину державного кордону 7 травня 2025 року вже завершилися, а тому прикордонний контроль може здійснюватися лише під час нового звернення особи щодо перетину державного кордону.
З цієї причини суд відмовив у задоволенні вимоги про зобов'язання прикордонного органу провести прикордонний контроль та прийняти рішення щодо пропуску позивача через державний кордон у майбутньому, оскільки судовому захисту підлягають лише вже порушені права, а не права, які можуть бути порушені в майбутньому.
За результатами розгляду справи суд частково задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним та скасував рішення про відмову у перетині державного кордону, відмовив у задоволенні решти позовних вимог та стягнув із прикордонного загону на користь позивача сплачений судовий збір.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
