КСУ пояснив мотиви рішення щодо неконституційності безальтернативного тримання під вартою військовослужбовців
Конституційний Суд України повідомив, що відбулася онлайн-лекція, присвячена рішенню КСУ від 24 червня 2026 року у справі за конституційною скаргою Сергія Гнезділова.
Предметом конституційного контролю у цій справі була частина восьма статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою „під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402–405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті“. Цим Рішенням Суд визнав оспорюваний припис Кодексу неконституційним.
Розкриваючи конституційні засади, покладені в основу Рішення, суддя-доповідач Василь Лемак зосередив увагу на гарантіях права на свободу та особисту недоторканність, установлених статтею 29 Конституції України. Він наголосив, що ця стаття не лише проголошує відповідне право, а й визначає дієвий механізм його захисту: питання про арешт або тримання під вартою має вирішувати суд на підставі вмотивованого судового рішення.
За словами судді, вимога вмотивованості передбачає, що рішення про застосування запобіжного заходу має ґрунтуватися на законі та індивідуальній оцінці фактичних обставин конкретної справи. Оскільки обставини, ризики та особливості кожного кримінального провадження відрізняються, законодавець не може наперед і безальтернативно визначати єдиний результат судового розгляду.
„Чи може судове рішення бути справді вмотивованим, якщо його результат заздалегідь визначив законодавець? Якщо законом передбачено лише один запобіжний захід – тримання під вартою, суддя фактично позбавлений можливості оцінити конкретні обставини справи та обрати менш суворий захід“, – зазначив доповідач.
Василь Лемак підкреслив, що оспорюваний припис оцінювався не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими положеннями Кримінального процесуального кодексу України, завданнями кримінального провадження та правилами застосування запобіжних заходів. Водночас визначальним стандартом конституційного контролю була саме стаття 29 Конституції України.
Суддя також наголосив, що законодавець не може зводити роль суду до техніко-юридичного оформлення заздалегідь визначеного рішення. Визначення запобіжного заходу належить до правозастосовної діяльності суду, а отже, втручання законодавчої влади у здійснення цих повноважень порушує конституційний принцип поділу державної влади.
Окрему увагу було приділено принципам рівності та людської гідності. Підозра у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема військового, не позбавляє особу конституційних гарантій і не може бути підставою для автоматичного застосування найсуворішого запобіжного заходу. На переконання доповідача, людська гідність належить кожній людині незалежно від її статусу, поведінки чи обставин, у яких вона опинилася.
Суддя підкреслив, що ухвалене Рішення стосується не лише заявника або окремої категорії військовослужбовців. Передусім воно спрямоване на забезпечення конституційних повноважень слідчого судді, який має самостійно визначати належний запобіжний захід у кожній конкретній справі.
Під час лекції також ішлося про співвідношення потреб оборони держави та гарантій прав людини в умовах воєнного стану. Наголошено, що війна не повинна протиставлятися правам людини. Конституція України передбачає особливий правовий режим воєнного стану, однак водночас установлює перелік прав і гарантій, які не можуть бути обмежені навіть за таких умов. Здійснення правосуддя не може бути скасоване, обмежене або передане іншим органам чи посадовим особам.
Суддя Конституційного Суду України Олександр Водянніков, який виклав збіжну окрему думку стосовно Рішення, зосередився на його методологічному та практичному значенні. Він також звернув увагу на відтермінування втрати чинності неконституційним приписом на три місяці. За його словами, такий підхід має забезпечити впорядкований перегляд судами запобіжних заходів, застосованих на підставі оспорюваного припису, та не допустити правової невизначеності в системі кримінальної юстиції.
Окрему думку щодо цього Рішення також виклав суддя Конституційного Суду України Віктор Городовенко.
Суддя Конституційного Суду України Галина Юровська нагадала, що юридичні позиції Конституційного Суду України є обов’язковими для всіх органів державної влади, зокрема для законодавця та судів. Вона також відзначила значення наукових висновків, наданих фахівцями на запит судді-доповідача під час підготовки справи до розгляду.
Підсумовуючи дискусію, судді наголосили, що Рішення № 4-р(ІІ)/2026 розвиває конституційні стандарти захисту свободи, людської гідності, рівності та незалежності судової влади. Воно має важливе значення для формування конституційного права воєнного часу та підтверджує, що навіть за виняткових обставин держава зобов’язана діяти в межах Конституції України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
