Суддя з невисокою заробітною платою може в дійсності дуже дорого обходитися суспільству

Алла Лесько,

суддя Верховного Суду у відставці, член Вищої ради правосуддя 2015-2018 рр.

Неодноразово мені видавалося потрібним викласти деякі тези щодо сутності таких категорій як «заробітна плата судді» та «довічне грошове утримання судді». Наразі це питання в черговий раз набуло актуальності в світлі новітніх законодавчих ініціатив з приводу регулювання цих величин та  судових спорів, в яких позивачами є як працюючі  судді різних інстанцій, так і судді у відставці, які зазнали поділу на різні категорії.

Надихнуло мене також і повторне вивчення Звіту за результатами соціологічного дослідження «Ставлення громадян України до судової системи» (2017 рік), проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова спільно з проектом Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні» та за підтримки Ради суддів України.

Цей Звіт по часу співпадає із запровадженням в Україні судової реформи 2016-2017  років, про чергову судову реформу із владних кабінетів  лунають заяви й нині.

Принагідно зауважу, що результати цього дослідження засвідчили помітну різницю у ставленні до судової системи між населенням України в цілому та громадянами, які мають безпосередній нещодавній досвід спілкування з судами.

      Як зазначено у цьому Звіті, більшість (54,7%) громадян України отримують інформацію про діяльність українських судів лише із засобів масової інформації; 22,1% поєднують інформацію, отриману із досвіду своїх родичів, друзів та знайомих, з інформацією, отриманою із ЗМІ; 8,7% поєднують власний досвід з інформацією, отриманою із досвіду своїх родичів, друзів та знайомих, та інформацією, отриманою зі ЗМІ.

І лише 3,6% судять про діяльність судів на основі власного досвіду та досвіду своїх родичів, друзів і знайомих».

У Звіті  зроблено  висновок, що «високий рівень негативного ставлення до судів значною мірою формується двома чинниками: негативним інформаційним полем та чинником фінансово-політичного впливу на суддів.

Результати дослідження показали, що «вплив першого чинника досить ефективно усувається при спілкуванні громадян з судами. Вплив другого чинника можна зменшити, запроваджуючи заходи для підвищення реальної незалежності суддів».

Я сміливо користуюся дещо застарілими дослідженнями 2017 року, оскільки вважаю, що висновки Звіту не втратили актуальності: частота називання різних джерел інформації статистично значуще не відрізняється від результатів, отриманих Центром Разумкова у листопаді 2012 року.

Зауважу, що цей Звіт показав, що серед громадян, які мають нещодавній досвід спілкування з судами, переважає довіра до судової системи (47%), рівень довіри цієї ж категорії громадян  до саме  місцевих судів   склав навіть  51,5%.

Однак, у цьому Звіті (нагадаю, що більшість громадян України отримують інформацію про діяльність судів зі ЗМІ) мене більше зацікавили такі результати дослідження:

• 81,1% респондентів вважають, що більше шансів виграти справу у громадянина з високим рівнем доходів;
• 74,7% опитаних вважають, що більшість шансів виграти справу у роботодавця, а не у працівника;
• 78,1% опитаних вважають, що більше шансів виграти справу має представник влади, якщо інша сторона – громадянин.

Думаю, що проведення дослідження дійсної частоти виграшу справу роботодавцем порівняно з робітником; або дійсної  можливості співставлення рівня доходів сторін у цивільних справах з результатами розгляду судами справ з їх участю, не підтвердили б такі уявлення громадян. 

Однак таких досліджень ніхто не робив, і навряд чи зробить найближчим часом.

І все ж , чому громадяни так вважають?  Тому, що вони не вірять у непідкупність судді.

Зауважу, що результати цього дослідження  також показали, що показник  зневіри громадян  у непідкупність прокуратури, податкової та митної служби є не меншим ніж показник зневіри у непідкупність суду.   Але я не маю на меті зупинятися  на цьому аспекті дослідження.

Я поставлю запитання: «Як ви думаєте, громадяни більше віритимуть  у непідкупність та сподіватися на незалежність судді, який має низьку заробітну плату?»

Моя відповідь:  «Не віритимуть!»

Обсяг повноважень судді, який ухвалює рішення, яке за законом єдине має найвищу  зобов’язуючу силу, у позовах про виконання зобов’язань на суми в десятки мільйонів доларів, кримінальних справах про обвинувачення у злочинах, якими заподіяна шкода на мільярди гривень,  не можна порівнювати по рівню корупційних ризиків з  жодною іншою професією.

І крім відмінних морально-психологічних якостей судді тут потрібен такий важливий антикорупційний запобіжник як висока заробітна плата.

Суддя з належним професійними та мотиваційно-вольовими якостями буде цінувати стабільність своєї високооплачуваної   роботи, безпечність та надійність свого статусу.

Перебування у цьому статусі до того ж накладає на суддю значну кількість передбачених законом зобов’язань: щодо декларування доходів, дисциплінарної відповідальності, суддівської етики, декларування родинних зв’язків та пряму заборону протягом продуктивного періоду життя суміщати посаду судді з іншими видами трудової діяльності, яка може бути джерелом доходу.

Тож, на мій погляд, негативні порівняння заробітних плат суддів та розміру довічного грошового утримання судді із меншими за розмірами заробітними платами та  соціальними пенсіями в певній мірі носять маніпулятивний характер.

 У своєму Висновку №1(2001) Консультативна рада європейських суддів відзначила, що саме на суддів «покладається відповідальність приймати остаточне рішення з питань життя людини, свобод, прав, обов’язків та власності громадян». Судова влада «забезпечує відповідальність урядів та органів державного управління за свої дії».

У Рекомендації №(94)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам передбачається, що «грошова винагорода суддів повинна гарантуватися законом» і «співвідноситися з гідністю їхньої професії та обсягом відповідальності». В Європейській хартії про статус суддів (8-10 липня 1998 року) міститься важливе, сміливе й реалістичне визнання ролі відповідної оплати праці суддів як чинника захисту «від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їхні рішення та загалом на їхню поведінку» (п.14 Висновку).  

Отже,  Європейське співтовариство, без зайвих замовчувань понад два десятиліття послідовно визначає високу заробітну плату судді як важливий  антикорупційний чинник. Звичайно, не єдиний.  Однак  часті законодавчі зміни в регулюванні розміру винагороди судді змусило мене зупинитися саме на цьому аспекті. На інших я зупинюся згодом.

Однак,  замість того, щоб сказати суспільству, що суддя є відповідальною, при цьому високооплачуваною професією, яка також передбачає низку істотних обмежень, але гарантує пристойне утримання після сумлінної двадцятирічної роботи, і цим самим заохочувати до зайняття посад суддів найкращих представників юридичної професії, лунають просто порівняння цих гарантій суддівської незалежності з деякими існуючими в державі непристойно малими соціальними виплатами.

При цьому абсолютно не береться  до уваги ні дії (бездіяльність) урядових структур, ні тим більше законодавчого органу, які відповідальні як за встановлення  належного рівня соціального захисту кожного громадянина, так і за його забезпечення.  

Замість встановлення для інших категорій працівників державних установ належних гнучких умов оплати праці, та створення належних умов для малого й середнього бізнесу, які дають можливість надбання заощаджень на майбутнє, в суспільстві систематично  звучать нарікання на високі заробітні плати суддів.

Тому ще раз хочеться звернути увагу на суттєву відмінність правової природи заробітної плати судді та заробітної плати громадян, які працюють в інших галузях та в умовах підприємництва.

Консультативна рада Європейських суддів (КРЕС) у своєму Висновку №21(2018) «Про запобігання корупції серед суддів» вчергове наголосила «неналежні умови праці, які включають недостатню заробітну плату та соціальні пільги, погану інфраструктуру й обладнання, а також значно недоукомплектовані судові органи тощо, можуть мотивувати суддів із легкістю приймати неправомірні пропозиції» (п.14).  У цьому Висновку КРЕС закликала «компетентні органи завжди забезпечувати судову гілку влади належним рівнем заробітної плати, пенсіями й іншими соціальними виплатами.» У цьому контексті КРЕС зазначила, що «відповідна заробітна плата, соціальні пільги й обладнання для працівників суду, які не є суддями, настільки ж важливі для вільної від корупції судової системи, як і належні умови роботи для самих суддів.» 

Я припускаю, що мої доводи переконають далеко не всіх. Хтось довіку вважатиме кожного суддю хабарником.  Таких я би спитала: «А ви хочете, щоб було інакше?» 

Тоді, може, досить дорікати суддям заробітними платами, правом на  довічне грошове утримання, а почати оцінювати їх винятково за рівнем фахової підготовки, морально-психологічними якостями та справедливим додержанням прав учасників  при розгляді справ у судах.

Адже суддя з низькою заробітною платою може врешті-решт дуже дорого обійтися суспільству.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.