Реформа кримінального процесуального законодавства: що змінилося, порівняльна таблиця

Тетяна Слуцька,
к. ю. н., Заслужений юрист України

16 жовтня 2019 року в газеті «Голос України» опубліковано Закон України від 4 жовтня 2019 року №187-ІХ  «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства» (далі — Закон), який набуває чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто сьогодні — 17 жовтня 2019 року.

Що ж змінилося? Для відповіді на це запитання зробимо короткий аналіз прийнятого документа. Так, Законом:

виключено застереження щодо можливості суду визнавати доказом показання з чужих слів виключно у випадку, якщо сторони погоджуються визнавати їх доказами. Іншими словами, нині така згода сторін не потрібна;

врегульовано питання щодо суб’єкта надання дозволу на проведення обшуку у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду. Статтю 234 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) доповнено положенням, відповідно до якого в означених кримінальних провадженнях обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду;

змінено порядок призначення експертизи. Встановлено право сторін кримінального провадження самостійно залучати експерта для проведення експертизи, а також визначено порядок його залучення слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 КПК;

розширено перелік підстав, що слугують закриттю кримінального провадження. Зокрема, ч. 1 ст. 284 КПК доповнено новим п. 3-1, відповідно до якого кримінальне провадження  закривається у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Слід звернути увагу, що кримінальне провадження з цієї підстави закривається виключно судом за клопотанням прокурора (п. 1-1, ч. 2 та абз. 3 ч. 4 ст. 284 КПК);

змінено порядок початку судового розгляду. Так, попередньо (до набрання чинності цих змін), якщо учасники судового провадження заявили відповідні клопотання, судовий розгляд починався з оголошення прокурором обвинувального акта в повному обсязі. Так само за клопотанням учасників судового провадження у повному обсязі оголошувалася позовна заява, якщо в кримінальному провадженні пред’явлено цивільний позов. Нині ж сторони позбавляються можливості звертатися з відповідними клопотаннями. Можливим є виключно короткий виклад прокурором обвинувального акту. Крім того, передбачена можливість суду, з врахуванням розумних строків, обмежити тривалість оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, а також оголошення короткого викладу позовної заяви.

Варто також звернути увагу на зміни до ст. 349 КПК, відповідно до яких головуючий для визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, має надати сторонам право оголосити вступні промови в яких має зазначатися, якими доказами сторона підтверджуватиме наведені нею обставини, порядок дослідження доказів;

доповнено перелік обов’язкових складових змісту угоди про визнання винуватості умовами застосування спеціальної конфіскації. Отже, тепер сторони угоди про визнання винуватості (прокурор та підозрюваний/обвинувачений) зобов’язані, крім іншого, узгоджувати не лише міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо домовленості щодо такого звільнення мали місце та сторони дійшли згоди), а й умови застосування спеціальної конфіскації. Якщо ж  угода про визнання винуватості не буде вміщувати в собі умови застосування спеціальної конфіскації (при умові, що спеціальна конфіскація мала застосовуватися у даному кримінальному провадженні), суд, зважаючи, що їх наявність є обов’язковою, а не субсидіарною, складовою змісту угоди, має відмовити в затвердженні такої угоди. При цьому слід зважати на ч. 1 ст. 5 КПК, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Тож для вирішення питання, за якою редакцією процесуального закону має розглядатися угода про визнання винуватості, визначальними є дата надходження до суду такої угоди, а також дата набуття чинності означених змін до КПК;

врегульовано питання здійснення письмового повідомлення про підозру Генеральним прокурором (виконувачем обов’язків Генерального прокурора), його заступником тощо. Так, ст. 481 КПК доповнено ч. 2, відповідно до якої Генеральний прокурор (виконувач обов’язків Генерального прокурора), його заступник, керівник регіональної прокуратури може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним ч. 1 ст. 481 КПК (депутатам, адвокатам, суддям тощо). Зауважимо, що раніше, за відсутності конкретизації через використання у нормах законів формулювання «письмове повідомлення про підозру здійснюється…», такі норми неоднозначно тлумачилися при практичному застосуванні;

уточнено адміністративні повноваження Директора Національного бюро, введено посади негласних штатних працівників, встановлено спеціальні положення для проведення конкурсу на зайняття посад негласних штатних працівників Національного бюро, тощо.

Для кращого розуміння змін, що передбачені цим Законом, пропонуємо ознайомитися з порівняльною таблицею, у якій наведено положення законодавчих актів, що зазнали змін, у чинній та попередній редакціях.