Гонорар успіху: оприлюднено рішення Великої Палати Верховного Суду

08:05, 21 сентября 2020
Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Гонорар успіху: оприлюднено рішення Великої Палати Верховного Суду

Як вже писала «Судово-юридична газета» 12 травня Велика Палата Верховного Суду ухвала рішення у справі, яка була передана на її розгляд Касаційним господарським судом у складі ВС з огляду на наявність виключної правової проблеми.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень, нарешті опублікована постанова Великої Палати Верховного Суду.

Так, вирішуючи виключну правову проблему, ВП ВС зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Виключна правова проблема

Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що виключна правова проблема полягає у відсутності чітких правових підходів у питанні можливості віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого «гонорару успіху». Обґрунтовуючи підстави передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, про те, що суди попередніх інстанцій відмовляючи в частині стягнення додаткової винагороди адвоката за досягнення позитивного рішення у справі у розмірі 5 000 грн, керувалися тим, що за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що оскільки законодавство України не містить чіткого врегулювання поняття «гонорар успіху» та за відсутності чітких правових підходів в цьому питанні у судовій практиці про стягнення судових витрат, передбачених договором про надання правничої допомоги у залежності від результатів розгляду справи, зазначене питання складає виключну правову проблему, що є підставою для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Висновок Великої Палати Верховного Суду

Звертаючись до суду із заявою про винесення додаткового судового рішення задля вирішення питання про судові витрати, ПрАТ «Р» вказало на те, що відповідно до пункту 3.3 договору про надання правової допомоги від 3 січня 2018 року № 4 та додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року до договору про надання правової допомоги № 4 адвокат за дорученням клієнта і за винагороду (гонорар) надав клієнту правову допомогу, передбачену Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме: представництво інтересів клієнта в Господарському суді Дніпропетровської області у справі № 904/4507/18; доказом сплати адвокату відповідної винагороди є платіжне доручення.

ВП ВС зазначила, що відповідно до пункту 4.1 додаткової угоди № 2 за надання правової допомоги, передбаченої цією додатковою угодою, клієнт, незалежно від того, чи досягнуто мету представництва, сплачує адвокату за представництво: в господарському суді першої інстанції - 5 000 грн; в господарському суді апеляційної інстанції - 1 000 грн; в господарському суді касаційної інстанції - 1 000 грн (Верховному Суді).

За умовами пункту 4.2 додаткової угоди № 2 в разі якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення з ТОВ «Б» заборгованості у повній сумі та штрафних санкцій), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 5 000 грн.

Частково задовольняючи вимоги заявника, суди погодились, що законним вимогам щодо адвокатського гонорару відповідає визначений сторонами у пункті 4.1 додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року розмір загальної вартості послуг адвоката, тож, здійснивши перерахунок витрат на послуги адвоката пропорційно сумі задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для задоволення заяви в цій частині.

Разом з тим, щодо визначеної пунктом 4.2 додаткової угоди № 2 суми додаткової плати за успішний кінцевий результат суди дійшли одностайного висновку, що «додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору у розумінні статей 632, 903 ЦК України, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат».

ВП ВС підкреслила, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

ВП ВС наголосила, що Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тошо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначити розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов’язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Велика Палата Верховного Суду відзначила, що у цій справі підставою для звернення із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи статей 126, 129, 244 ГПК України, і вимога ПрАТ «Р» обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.

Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому пунктом 4.2 додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності  з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 12 000 грн., що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.

Отже, додаткове судове рішення про відмову в стягненні 5 000 грн слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відшкодування позивачу цих витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

 Раніше «Судово-юридична газета» писала, про розподіл процесуальних витрат у кримінальному провадженні: позиція ВП ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Атестація прокурорів місцевих прокуратур: враження прокурорів від іспиту
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Ирина Шевченко
    Ирина Шевченко
    судья Сумского окружного административного суда
  • Александр Мамалуй
    Александр Мамалуй
    судья Кассационного хозяйственного суда Верховного Суда
  • Татьяна Вивдиченко
    Татьяна Вивдиченко
    судья Шестого апелляционного административного суда
загрузка...