ВС роз’яснив, чи є надання останнього слова без присутності захисника істотним порушенням

15:41, 13 ноября 2020
Надання останнього слова без присутності захисника: позиція ВС.
ВС роз’яснив, чи є надання останнього слова без присутності захисника істотним порушенням

Хоча надання останнього слова і відбулось без присутності захисника, це порушення не є істотним у розумінні ст. 412 КПК, адже воно не звузило гарантованого права на таке звернення й не перешкодило і не могло перешкодити суду постановити справедливе рішення.

На цьому наголосила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 332/2462/14-к.

Обставини справи

За вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя особу було засуджено за ч.1 ст. 115 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років, а на підставі ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком вказаного суду від 4 грудня 2013 року й визначено остаточне – у вигляді позбавлення волі на строк 10 років.

З матеріалів справи відомо, що вона у стані алкогольного сп’яніння під час сварки з особою на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з метою вбивства умисно завдала останній не менше п’яти ударів молотком по голові, заподіявши тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпіла померла в медичному закладі.

Апеляційний суд Запорізької області вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 1 вересня 2015 року скасував на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України згадане рішення апеляційного суду через порушення ст. 419 вказаного Кодексу і призначив новий розгляд у цьому суді.

За наслідками нового розгляду Апеляційний суд Запорізької області ухвалою вирок змінив, виключив із його мотивувальної частини як докази обвинувачення: показання підозрюваної, надані нею в ході досудового розслідування, та свідка, які він надав під час судового провадження. У решті вирок залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що згідно з наявним у матеріалах справи записом ходу її розгляду до початку допиту свідків, виконуючи приписи ч. 1 ст. 352 вказаного Кодексу,  серед іншого суд  роз`яснив їм їхні права й обов`язки, а також попередив про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.

Зважаючи на це, додаткове неодержання від свідків усної присяги (підтвердження) говорити правду не можна вважати істотним порушенням вимог указаного кодексу, а, виходячи з положень статей 87, 412 КПК, допущена процедурна неправильність не тягне за собою безумовного визнання доказів недопустимими і скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, про що йдеться в касаційних скаргах.

У контексті викладеного доводи скаржників про відсутність належних й допустимих доказів винуватості засудженої є неприйнятними.

Що стосується посилань захисника на помилкову кваліфікацію вчиненого діяння за ч. 1 ст. 115 КК, то з ними ВС також не погодився.

З юридичної точки зору для відмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК)  беруться до уваги докази щодо змісту та спрямованості умислу винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та причин припинення посягання. При Цьому згідно з усталеною правозастосовною практикою, у тому числі відповідно до орієнтирів, наведених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», основним критерієм є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві, на відміну  від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання  охоплюється умислом винного; якщо винний діяв із умислом на вбивство, тривалість часу, що минув із моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

У цій справі встановлено, що засуджена умисно завдала молотком не менше п’яти ударів у голову особі, заподіявши похилого віку потерпілій тілесних ушкоджень, які за тяжкістю та навіть за зовнішніми ознаками (відкриті черепно-мозкова травма й перелом кісток склепіння черепа) по суті вже в момент їх заподіяння, вочевидь, не могли бути сумісними з життям.

Ураховуючи сукупність указаних обставин, суд правильно вирішив, що вона, цілеспрямовано завдаючи таку кількість ударів молотком у життєво важливий орган, не могла не усвідомлювати суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбачала його наслідки й свідомо допускала настання саме смерті потерпілої, тобто мала непрямий умисел (ч. 3 ст. 24 КК) на вбивство.

Тому самі собою сприяння у виклику швидкої допомоги після вчинення зазначених дій та факт настання смерті потерпілої в лікарні, як і родинні стосунки, не впливають на кваліфікацію злочину й не виключають притягнення засудженої до кримінальної відповідальності за протиправне позбавлення життя іншої людини.

Таким чином, за встановлених фактичних обставин кримінального провадження  суспільно небезпечне діяння обґрунтовано отримало юридично-правову оцінку за ч. 1 ст. 115 КК, натомість аргументи сторони захисту про необхідність його кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК не є  слушними.

Також є непереконливими доводи скаржників про істотне порушення права особи на захист унаслідок надання їй останнього слова за відсутності в судовому засіданні захисника.

ВС підкреслив, що за змістом ст. 365 КПК останнє слово є персоніфікованим етапом судового провадження і полягає в особистому зверненні обвинуваченого до суду. Як убачається з матеріалів справи, а саме, зафіксованих на технічному носії інформації даних про перебіг судового засідання, у своєму останньому слові коротко впродовж 2,5 хвилин  засуджена заперечила провину і не повідомила жодних обставин. Отже, вона не змінила раніше узгодженої із захисником позиції, а суть звернення не потребувало відмовлення судового слідства. Тому, хоча надання останнього слова і відбулось без присутності захисника, це порушення не є істотним у розумінні ст. 412 КПК, адже воно не звузило гарантованого права на таке звернення й не перешкодило і не могло перешкодити суду постановити справедливе рішення.

Верховний Суд залишив вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що охоплює поняття судової дискреції у кримінальному судочинстві.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Реформа системи оплати праці державних службовців: коментар голови НАДС
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Инна Коваленко
    Инна Коваленко
    судья Днепровского районного суда Киева
загрузка...