КАС ВС розповів, як платити ЄСВ, якщо рахунки арештовані

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 360/5480/19 визнала правильним здійснення платежів з ЄСВ за договором доручення.

До таких висновків суд дійшов виходячи з такого.

Згідно з частиною дев`ятою статті 25 Закону № 2464 передача платниками єдиного внеску своїх обов`язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Колегія суддів вказує, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що Закон № 2464 покладає на позивача, як платника єдиного внеску, безумовний, пріоритетний (частина дванадцята статті 9) обов`язок зі сплати єдиного внеску шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів (частина п`ята статті 9) з його банківського рахунку (частина сьома статті 9).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у позивача виникли обставини, які унеможливлюють виконання ним зазначеного обов`язку (арешт коштів) у спосіб, визначений Законом № 2464, тобто шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів.

Разом з тим Законом № 2464 не врегульовано випадки наявності обставин, що виключають (унеможливлюють) виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску, що в свою чергу свідчить про те, що у спеціальному законі наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого законом обов`язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов`язку.

Суд вказує, що наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов`язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів у частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).

Відтак, колегія суддів уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що складання позивачем з ТОВ договору доручення по сплаті, зокрема, ЄСВ мало на меті виконання покладеного на нього безумовного та пріоритетного обов`язку зі сплати єдиного внеску, а тому здійснювало пошук шляхів виконання цього обов`язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.

Ураховуючи вищевикладене, Суд не погоджує твердження відповідача щодо імперативності заборони передачі платниками єдиного внеску своїх обов`язків з його сплати третім особам у випадках, коли своєчасне виконання обов`язків щодо сплати податків і зборів унеможливлено наявністю арешту коштів такого платника.

Суди зробили правильний висновок, що в результаті реалізації між позивачем та його повіреним їхніх взаємовідносин за договорами доручення не відбулося передачі третім особам обов`язку платника (позивача) зі сплати єдиного внеску, що заборонено частиною дев`ятою статті 25 Закону № 2464.

При цьому сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев`ятої статті 25 Закону № 2464.

Колегія суддів також підтримує висновки судів попередніх інстанцій про те, що у випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті (Законі № 2464) щодо порядку (способу) виконання обов`язку платника зі сплати єдиного внеску, за умов об`єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов`язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов`язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.