Як розмежовуються цивільні і трудові правовідносини у сфері надання стоматологічних послуг: позиція КАС ВС

Особа, яка виконує обов`язки медичної сестри зі стоматології, не може вважатися такою, що надає послуги за умовами цивільно-правової угоди, оскільки така діяльність має всі ознаки роботи, що повинна виконуватися на умовах трудового договору.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління Держпраці (ГУ Держпраці) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

Суть цієї справи полягає у тому, що позивач є суб`єктом господарської діяльності, здійснює медичну практику на підставі ліцензії. ГУ Держпраці на підставі доповідної записки заступника начальника управління та направлення на проведення перевірки здійснило інспекційне відвідування товариства на предмет перевірки додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин. За наслідками перевірки було виявлено факт виконання особою обов’язків медичної сестри без укладення з нею трудового договору та відповідного оформлення. Вважаючи це порушенням законодавства про працю, а саме частини першої та третьої статті 24 КЗпП України, ГУ Держпраці винесло постанову про накладення штрафу на позивача. 

Позивач не погодився із правомірністю цієї постанови та звернувся до суду із вимогами про визнання її протиправною та скасування, мотивуючи позов тим, що зазначена особа надавала послуги на умовах цивільно-правової угоди, а тому відсутні підстави вважати її такою, що виконує трудову функцію.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено з огляду на те, що відповідачем доведено факт існування трудових відносин між позивачем та виявленою інспекційним відвідуванням найманою працівницею, оскільки така виконувала роботу, яка збігається з видом економічної діяльності суб`єкта господарювання, в тому на позивача правомірно накладено штрафні санкції за допущення працівника до роботи без укладення трудового договору.

Постановою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу товариства задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами факту існування трудових відносин між товариством та фізичною особою, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладена позивачем з фізичною особою угода не була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій, а спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини.

Проте Верховний Суд не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції та у ході касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції дійшов висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема, статей 21, 24 КЗпП України, та скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону. З огляду на таке, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

На підставі аналізу статей 21, 23, 24 КЗпП України та статей 626, 837, 901 та 902 ЦК України, Верховний Суд констатував, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Оцінюючи правильність застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій з урахуванням вищезазначених висновків, колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходила з того, що особа, яка виконує обов`язки медичної сестри зі стоматології, повинна мати відповідну кваліфікацію (неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або базова вища освіта (бакалавр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Сестринська справа», «Лікувальна справа» або «Акушерська справа». Спеціалізація за фахом «Стоматологія»).

Крім того, суд врахував, що в акті інспекційного відвідування зафіксовано, що цивільно-правовим договором не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, також у ньому не міститься відомостей щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик. Також Верховний Суд виходив з того, що згідно з угодою замовник зобов`язувався забезпечити виконавця безпечними і не шкідливими умовами праці для виконання прийнятих на себе зобов`язань, обладнати робоче місце відповідно до вимог, надати необхідний інвентар, робочий одяг, що теж свідчить про здійснення організації роботи працівника саме роботодавцем, а не виконавця робіт замовником.

При цьому у цій справі колегія суддів врахувала концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment), яка знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення № 198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави - члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота: 1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; 2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; 3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи; 4. виконується працівником особисто; 5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; 6. має характерну тривалість/продовжуваність; 7. вимагає особисту присутність працівника; 8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

Верховний Суд зазначив, що висновок про існування між сторонами саме трудових правовідносин ґрунтується на тому, що відповідна особа виконувала конкретну трудову функцію - сестра медична зі стоматології, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер), а саме - виконання обов`язків медичної сестри у стоматологічному центрі. При цьому, відповідно до інструкції для посади «Сестра медична зі стоматології» (під визначення якої підпадає посада «медична сестра у стоматологічному центрі»), затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року № 117, медична сестра зі стоматології бере участь у лікувально-діагностичному процесі; виконує призначення лікаря-стоматолога; асистує лікарю під час проведення стоматологічних операцій тощо, що є ознакою трудових правовідносин.

Постанова Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 380/1563/20 (адміністративне провадження № К/9901/33340/20).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.