Чи є дійсним електронний кредитний договір

Будь-який договір, передбачений Цивільним та Господарським кодексами України, може мати електронну форму і необов’язково повинен бути створений у вигляді окремого електронного документа, допускається і спрощена форма. Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 524/5556/19  за позовом особи до Товариства з обмеженою відповідальністю  (ТОВ), правонаступником якого є інше Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) про визнання кредитного договору недійсним.

Обставини справи

У липні 2019 року особа звернулася до суду з позовом до ТОВ про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2019 року їй почали надходити дзвінки від працівників відповідача, з яких вона довідалась про укладення начебто між нею та ТОВ договору про надання фінансового кредиту від 13 травня 2019 року.

У червні 2019 року жінка отримала від відповідача копію договору про надання фінансового кредиту, за умовами якого товариством надано позичальнику фінансовий кредит у розмірі 6 700,00 грн, строком на 15 днів, але у будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором, тобто строк дії договору не встановлено у розумінні положень ЦК України. У пункті 1.3 договору про надання фінансового кредиту визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує 693,5 % річних від суми кредиту розрахунку 1,9 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Особа вказала, що договір про надання фінансового кредиту нею не підписаний, сторони не погодили всі істотні його умови. Оспорюваний договір містить несправедливі умови, суперечить принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків, направлених на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Також відсутні докази передачі їй відповідачем кредитних коштів, тому договір не може вважатися укладеним. Крім того, оспорюваний договір про надання фінансового кредиту суперечить положенням Закону України «Про споживче кредитування», оскільки у пункті 4.3 договору передбачена компенсація за порушення позичальником виконання зобов`язань щодо погашення суми кредиту або процентів у вигляді пені у розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але у будь-якому випадку не більше 100 календарних днів, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, тому наявні підстави для визнання вказаного пункту недійсними.

З урахуванням викладеного позивач просила суд визнати недійсним пункт 4.3 договору про надання фінансового кредиту від 13 травня 2019 року та визнати цей договір у цілому недійсним.

Відповідно до інформаційної довідки ТОВ проведена успішна транзакція типу «виплата» на картку, що відповідає номеру картки, який вказано позивачем при заповненні заявки на кредит. Рішенням Автозаводського районного суду Кременчука Полтавської області, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду,  у задоволенні позову відмовлено.

Верховний Суд залишив без змін судові рішення з огляду на таке.

Суд вказав, що електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Верховний Суд зауважив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним,  у зв’язку з недодержанням письмової форми відповідно до прямої вказівки закону. Суд вказав, що необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти у спрощеній формі, а можна класично – у вигляді окремого документа. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Суд вказав, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Постановою Верховного Суду рішення Автозаводського районного суду Кременчука Полтавської області від 3 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року залишено без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.