ВС висловився щодо визнання будинку спільним майном подружжя

При встановленні юридичного статусу майна (особисте чи спільне) визначальним є те, коли мали місце факт і дата набуття (створення) такого майна, а не факт реєстрації прав на нього, що може мати місце після розірвання шлюбу.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 355/1060/16.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на ½ частку будинку; визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку; визнати за нею право власності на ½ частку вказаної земельної ділянки.

На обґрунтування позову зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу відповідач приватизував земельну ділянку, на якій вони у 1991 році побудували житловий будинок, погріб, прибудову, вбиральню та колонку.

Посилаючись на те, що хоча будинок і належить сторонам на праві спільної сумісної власності, однак вони не можуть домовитися про порядок поділу нерухомого майна, позивач просила позов задовольнити.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Висновок Верховного Суду

У справі, що переглядалася, порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

ВС підкреслив що згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу,  є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, набуття майна за час шлюбу є підставою для виникнення у подружжя права спільної сумісної власності на це майно. У разі коли презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно набуте за особисті кошти одного з подружжя, таке майно ввжається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Встановивши, що 18 грудня 2015 року відповідач зареєстрував за собою право власності на спірний будинок, проте будинок фактично побудований у 1991 році, тобто в період шлюбу сторін у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що будинок є спільним майном подружжя, тому підлягає поділу в рівних частках. Правильним є і висновок судів про визнання за позивачем права власності на ½ частку земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, адже відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України при переході права власності на будівлі і споруди разом з цими об’єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.

В оцінці наведених обставин необхідно виходити з того, що визначальним юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце після розірвання шлюбу, а факт набуття (створення) майна, в даному випадку – зведення будинку під час шлюбу, що було доведено позивачем та встановлено судом. При цьому під час розгляду судами справи відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу – будівництво будинку у 1991 році. Твердження відповідача про те, що протягом 2010-2016 років він проводив певні роботи, що збільшили вартість майна, належними і допустимими доказами не підтверджені.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про визначення місця проживання дітей: ВС висловися щодо з’ясування думки дитини.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.