Кримінальна відповідальність за одержання неправомірної вигоди службовою особою: постанова ККС ВС

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційні скарги захисників двох працівників інспекції з благоустрою, засуджених за ч. 3 ст. 368 КК України, скасувала ухвалу апеляційного суду і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Про повідомляє прес-служба суду.

У касаційних скаргах захисники вказали, зокрема, на відсутність у діях осіб складу злочину, передбаченого згаданою статтею цього Кодексу. Крім того, один із захисників стверджував, що була провокація злочину.

Як зазначено в постанові ККС ВС, апеляційний суд залишив поза увагою те, що відповідальність за одержання неправомірної вигоди настає лише за умови, коли службова особа одержала її за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або таких дій, які вона не уповноважена була вчиняти, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Якщо ж службова особа, вчиняючи будь-які дії, використовує не можливості, пов’язані з її посадою, а, наприклад, особисте знайомство, дружні, а не службові зв’язки тощо, то в її діях немає складу злочину, передбаченого ст. 368 КК України.

Суд установив, що двоє працівників інспекції з благоустрою одержали від особи неправомірну вигоду в розмірі 3000 грн за нескладання стосовно неї адміністративного протоколу за ст. 152 КУпАП (порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів), а також за безперешкодний вивіз будівельних відходів на полігон твердих побутових відходів.

Отже, для з’ясування того, з використанням яких саме повноважень або можливостей, зумовлених займаною посадою, особи вчиняли дії з метою одержання неправомірної вигоди, апеляційний суд мав би перевірити, чи в їхній компетенції було складати протоколи про адміністративні правопорушення за вивіз будівельних відходів на полігон твердих побутових відходів і видавати дозвільні документи на вивіз сміття на цей полігон.

Апеляційний суд не надав оцінки показанням свідків, зокрема, про те, що до повноважень головних спеціалістів — інспекторів з благоустрою не належить контроль за дотриманням державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів на території полігону твердих побутових відходів, а також прийняття рішення про надання громадянам дозвільних документів на вивіз сміття на вказаний полігон.

До того ж апеляційний суд формально визнав безпідставними та голослівними доводи скаржників, котрі зазначили, що у вироку міститься неповний виклад показань свідків, які, на їхню думку, свідчили про невинуватість обвинувачених.

Крім того, суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводів про наявність провокації злочину за критеріями розмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів, визначеними у практиці Європейського суду з прав людини. Відповідно до цієї практики у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод усі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими. 

Проте апеляційний суд без належного обґрунтування та відповідних мотивів свого рішення відхилив доводи скаржників про наявність об’єктивних сумнівів у відсутності провокації злочину.

Із повним текстом постанови ККС ВС у справі №332/2723/15-к (провадження №51-1579км19) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ККС ВС пояснив різницю між розбоєм та вимаганням.