Який порядок повернення помилково переведених коштів: роз’яснення КГС ВС

Банк, звернувшись в суд з позовом до ГУ Державної фіскальної служби у місті Києві, просив визнати право власності на грошові кошти та зобов'язати вчинити дії. Про це повідомляє Центр дослідження судової практики.

 Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у результаті технічного збою у програмному забезпечені банку за платіжним дорученням № 443 від 12.09.2018 клієнта банку – Державного підприємства "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", було здійснено подвійне перерахування коштів у сумі 127 473,16 грн. (податок на землю згідно ППР) на рахунок Управління державної казначейської служби України у Солом'янському районі міста Києва. Оскільки помилкове повторне перерахування коштів у сумі 127 473,16 грн. здійснено з кореспондентського рахунку банку, тому банк звернувся до казначейської служби та ДФС з вимогою про повернення помилково перерахованих коштів у розмірі 127 473,16 грн. Проте, підтвердивши подвійне зарахування коштів за одним і тим же платіжним дорученням, ДФС не здійснила відповідного повернення, у зв'язку з чим банк просить визнати право власності на грошові кошти у сумі 127 473,16 грн. і зобов'язати відповідача підготувати висновок про повернення цих коштів та передати його компетентному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Можна дійти висновку про те, що такий спосіб захисту – позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Він також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом пред’явлення відповідного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають у даному випадку право платнику (банку) скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності органу державної влади шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

За змістом абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права (визнання наявності або відсутності прав).

Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання права власності на грошові кошти, позивач посилався на статтю 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо помилкового перерахованих позивачем коштів з його рахунку до Державного бюджету України та наведених правових положень, ефективним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах буде стягнення грошових коштів з Державного бюджету України, які підлягають захисту на підставі положень статті 1212 ЦК України, і не потребують додаткового обґрунтування відповідно до положень статті 392 ЦК України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню за позовом власника до відповідача саме з Державного бюджету України. При цьому, резолютивні частини рішень у таких спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Крім того слід зазначити, що визначення способу захисту, а саме визначення позовних вимог, обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмету спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв'язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з правовими вимогами та підставами, викладеними саме позивачем.

Виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia – "суд знає закон", при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідних позовних вимог позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту (щодо зобов'язання відповідача підготувати органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, відповідний висновок про повернення банку помилково перерахованих коштів) у цивільних відносинах є неефективним, та з урахуванням положень статті 1212 ЦК України не призводить до повернення йому вказаних грошових коштів, у зв'язку з чим позивачу було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Із повним текстом постанови КГС ВС від 25.11.2019 № 910/1806/19 можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КГС ВС нагадав ознаки фіктивного правочину.