Які вимоги до індивідуально-правових актів породжують права та обов’язки осіб

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб’єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Про це зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухваленій за результатами перегляду в касаційному порядку справи за позовом Державної установи Національний антарктичний науковий центр, яка оскаржила висновок Державної аудиторської служби України у тій частині, де встановлено порушення позивачем законодавства щодо неправомірного обрання та застосування процедури державної закупівлі дослідницьких послуг з матеріально-технічного забезпечення Українських антарктичних експедицій за переговорною процедурою Prozorro, йдеться на сайті ВС.

Держаудитслужба зазначила, що Національний антарктичний науковий центр на порушення п. 2 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» застосував переговорну процедуру закупівлі, мотивуючи це відсутністю конкуренції на відповідному ринку, та уклав договір про закупівлю з постачальником. Однак за результатами моніторингу закупівлі була встановлена наявність альтернативної компанії, що висловила готовність взяти участь у тендері, тож позивач мав здійснити закупівлю із застосуванням процедури відкритих торгів. З огляду на це позивача було зобов’язано вжити заходів щодо усунення виявлених порушень.

 Позивач заперечив проти того, що порушив законодавство, обравши переговорну процедуру закупівлі, а також зазначив, що висновок відповідача про наявність порушень є необґрунтованим, у констатуючій частині не містить конкретних зобов’язань з усунення порушень та вказівки, які саме порушення мають бути усунені. Просив визнати висновок відповідача про результати моніторингу закупівлі протиправним і скасувати його.

Верховний Суд задовольнив позовні вимоги, зазначивши, що зміст спірного висновку, який є індивідуально-правовим актом і породжує права та обов’язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним у ст. 2 КАС   України, відповідно до яких обґрунтованість є однією з обов’язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб’єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

Системний аналіз установлених обставин справи дав змогу дійти висновку, що з метою виконання вимоги щодо обґрунтованості спірного висновку відповідачеві не достатньо вказати у його змісті на факт відповідного правопорушення. Відповідач зобов’язаний навести опис порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявленого(их) за результатами моніторингу закупівлі (ст. 7-1 Закону України «Про публічні закупівлі», розд. ІІІ Порядку заповнення форми висновку про результати моніторингу закупівлі, затвердженого наказом Держаудитслужби України від 23 квітня 2018 року № 86 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 червня 2018 року за №  654/32106).

У цій справі, як встановили суди, відповідач обмежився лише вказівкою на невідповідність інформації, наведеної в повідомленні про намір укласти договір, процедурі закупівлі. Проте жодних фактичних обставин, на підставі яких відповідач дійшов таких висновків, у спірному висновку не наведено.

 Крім цього, зазначивши у висновку про необхідність «усунути порушення законодавства в сфері публічних закупівель», відповідач не конкретизував, яких саме заходів має вжити позивач, не визначив способу усунення виявлених під час моніторингу порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність.

Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб’єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанта поведінки), яких слід вжити уповноваженій особі замовника для усунення порушень.

Спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, яких саме заходів слід ужити для усунення виявлених порушень, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.

Зазначене є порушенням вимог закону в частині змісту висновку як акта індивідуальної дії.

Верховний Суд визнав, що зобов’язальний характер вимоги щодо усунення правопорушення свідчить про встановлення цього порушення і про визначення імперативного обов’язкового способу його усунення.

Постанова Верховного Суду від 5 березня 2020 року у справі № 640/467/19.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала, що КАС ВС роз’яснив, що є доказом порушення правил зупинки автомобіля.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.