Одинокой пенсионерке удалось в суде разорвать договор пожизненного содержания и доказать, что сиделка не выполнила договоренностей

В суд с иском о расторжении договора пожизненного содержания обратилась жительница Каменец-Подольского района.

Как сообщили в пресс-службе Хмельницкого апелляционного суда, женщина рассказала, что после смерти мужчины осталась одинокой, при этом болела и нуждалась в уходе. В это время к нее начала заходить знакомая: приносила продукты, лекарства. Поверив, что она сможет ее надлежаще ухаживать, решила заключить с ней договор пожизненного содержания.

За умовами договору, жінка передала доглядальниці у власність свій будинок, земельну ділянку для його обслуговування та ще одну – для ведення особистого селянського господарства. Та, натомість, узяла на себе зобов’язання, зокрема, зберегти за нею вказану у документі кімнату, забезпечувати продуктами, ліками, одягом, взуттям, надавати побутові послуги тощо. Вартість матеріального забезпечення на місяць була визначена у сумі 1700 грн.

За словами позивачки, доглядальниця з часом перестала цікавитися її життям: не забезпечувала ні належного харчування, ні догляду, навіть з кімнати відселила її на веранду. Тому у травні 2022 року вона перейшла жити до своєї сестри й подала позов про розірвання договору.  

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд його задовольнив – розірвав договір довічного утримання. Виходив з того, що відповідачка не довела факт належного виконання своїх зобов`язань за договором довічного утримання.

Скасувати це рішення та відмовити у позові – такі вимоги апеляційної скарги відповідачки (доглядальниці). Вона вважає, що суд безпідставно розірвав договір, оскільки вона належно виконувала узяті за ним зобов’язання – щодня у її підопічної була свіжа їжа, при потребі купувала їй одяг чи взуття, а на веранду вона переселилася з власної волі, бо там більш свіже повітря.

Двоє свідків у суді підтвердили: літню жінку справді не виселяли з закріпленої за нею кімнати – вона сама була змушена перебратися на веранду, бо в її кімнаті ставили сушку і сушили одяг дитини.

Тому, на думку колегії суддів ХАС, місцевий суд правильно констатував, що відповідачка не виконала зобов`язання щодо забезпечення користування позивачкою визначеною житловою кімнатою.

Вона також не надала жодних доказів щодо забезпечення пенсіонерки продуктами харчування, одягом та взуттям, необхідними ліками та медичною допомогою на визначену суму матеріального забезпечення – 1700 грн щомісячно.

Ба більше, за словами свідків, вони на прохання бабусі купували їй продукти, одяг та взуття й бачили, як вона віддавала гроші за продукти, які купляла доглядальниця.

«З врахуванням наведеного суд першої інстанції правильно констатував, що апелянтка не виконувала своїх зобов`язань за договором довічного утримання щодо надання позивачці догляду у вигляді безоплатного пожиттєвого проживання у визначеній житловій кімнаті та належного забезпечення продуктами харчування, одягом та взуттям, необхідними ліками та медичною допомогою на визначену суму. Ці обставини є достатньою підставою для розірвання договору довічного утримання», – зазначив апеляційний суд у постанові, залишивши без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду – без змін.

З постановою апеляційного суду у справі № 676/2246/22 можна ознайомитися у ЄДРСР.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.