Рішення ЄСПЛ у справі про конфіскацію готівки під час митного контролю: як застосовується до подібних справ, позиція ВП ВС

До Великої Палати звернувся захисник заявника, що вимагав переглянути рішення українських судів у зв’язку з постановленням ЄСПЛ рішення у справі «Яремійчук та інші проти України», яке стосувалося співвідношення з Конвенцією обов’язкової конфіскації суми незадекларованої готівки у повному обсязі.

Рішення ЄСПЛ

Як відомо, у грудні 2021 року Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Яремійчук та інші проти України» (CASE OF YAREMIYCHUK AND OTHERS v. UKRAINE, Заява № 2720/13 та 6 інших заяв).

Так, під час проходження митного контролю заявники скористалися «зеленим коридором», не задекларувавши готівкові кошти, які вони перевозили у сумі, що перевищувала 10 000 євро.

Національні суди, розглянувши справи заявників, визнали їх винними у порушенні митного законодавства України та порядку проходження митного контролю у зоні спрощеного митного контролю. На заявників було накладено різні штрафи у розмірі, передбаченому статтею 471 Митного кодексу України, а також застосовано у кожній справі конфіскацію частини готівки, яка перевищувала 10 000 євро, за винятком заяви №38071/13, в якій було вилучено готівку заявника у повному обсязі. Суди проігнорували або відхилили аргументи заявників стосовно неумисного недекларування та законності отримання заявниками відповідних коштів.

У липні 2021 року Конституційний Суд України визнав неконституційною частину статті 471 Митного кодексу України, яка передбачала обов’язкову конфіскацію суми незадекларованої готівки у повному обсязі. Суд встановив, що такий захід не був здатен забезпечити необхідний баланс між суспільними інтересами і правом особи на мирне володіння своїм майном, а тому суперечив принципу верховенства права.

До Європейського суду з прав людини заявники скаржилися за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що накладення на них штрафів внаслідок недекларування, а також конфіскація у повному обсязі їхніх коштів, отриманих законним шляхом, було незаконним і поклало на заявників непропорційний тягар. Деякі із заявників також скаржилися за пунктом 1 статті 6 Конвенції і статтею 13 у поєднанні зі статтею 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на несправедливість проваджень у справах про адміністративні правопорушення, в результаті яких було ухвалено постанови про конфіскацію.

Розглянувши скарги заявників за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд зазначив, що втручання у право власності заявників було законним, окрім у справі за заявою № 38071/13, в якій у заявника було конфісковано готівку у повному обсязі, а не лише ту суму, яка перевищувала 10 000 євро, що суперечило загальній практиці розгляду подібних справ національними судами.

Водночас, стосовно пропорційності такого втручання Європейський суд зауважив, що стаття 471 Митного кодексу України не залишала органам влади свободи розсуду щодо стягнення, яке підлягало застосуванню, оскільки конфіскація суми, яка перевищувала дозволену, була обов’язковою без винятків.

Ввезення в Україну та вивезення іноземної валюти з території України не заборонялося українським законодавством і обмежень на суму, якщо кошти були задекларовані, не було. До того ж національні органи влади не встановили, що конфіскована готівка була незаконно отримана заявниками.

З огляду на те, що обов’язковий характер конфіскації у повному обсязі готівки, яка перевищувала дозволену суму, та накладення штрафу не дозволяли національним органам влади здійснити належний аналіз щодо застосування доречного заходу за обставин кожної окремої справи, Європейський суд дійшов висновку, що втручання у право власності заявників було незаконним у заяві № 38071/13 та поклало непропорційний тягар на решту заявників. Європейський суд констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на свої висновки за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд зауважив, що він розглянув основне питання скарг заявників, тому немає необхідності у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті тверджень про порушення статей 6 і 13 Конвенції.

Що вирішила ВП ВС

Аргументуючи рішенням ЄСПЛ, до Великої Палати Верховного Суду звернувся захисник однієї з осіб, яка теж зверталася до ЄСПЛ, про перегляд постанови Апеляційного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

ВП ВС у постанові від 8 грудня 2022 року (провадження № 13-62зво22) встановила наступне.

Солом'янський районний суд Києва 20 березня 2015 року визнав заявника винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 471 Митного кодексу України, і наклав на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 1700 грн. без конфіскації безпосереднього предмету порушення митних правил.

Зазначену постанову Апеляційний суд міста Києва 29 квітня 2015 року скасував у частині адміністративного стягнення і прийняв нове рішення, яким на особу було накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 1700 грн. із конфіскацією безпосередніх предметів правопорушення - 9000 дол. США. У решті постанову місцевого суду було залишено без змін.

Захисник заявника у зверненні до ВП ВС посилається на практику Європейського суду з прав людини, насамперед рішення у справі «Яремійчук та інші проти України» від 9 грудня 2021 року, яке, на його думку, постановлене на користь заявника, ураховуючи Додаток до заяви № 2720/13 та 19 інших заяв, серед яких заява його підзахисного № 36205/15 під №17.

Також заявник посилається на рішення ЄСПЛ у справі «Садоха проти України» від 11 липня 2019 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата дійшла таких висновків.

Підстави і порядок перегляду Верховним Судом судових рішень у справах про адміністративні правопорушення передбачено Главою 24-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 297-1 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.

Заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення, за змістом ч. 1 ст. 297-1 КУпАП, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною.

Проте, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Яремійчук та інші проти України» від 9 грудня 2021 року, текст якого розміщено на офіційному сайті Міністерства юстиції України, його було постановлено на користь інших осіб і безпосередньо заявника воно не стосується.

Посилання захисника на Додаток до заяви № 2720/13 та 19 інших заяв, серед яких заява заявника № 36205/15 під №17, є неприйнятним, адже за інформацією на офіційному сайті ЄСПЛ, такий документ є лише повідомленням осіб про звернення з відповідними заявами до Суду та не свідчить про їх вирішення по суті. Даних про те, що наразі ЄСПЛ постановлено рішення на користь заявника у суду немає. Не міститься таких відомостей й у поданій заяві.

Крім того, безпосередньо не стосується заявника й рішення ЄСПЛ від 11 липня 2019 року, на яке посилається захисник у своїй заяві.

Таким чином, наведені у заяві захисника обставини не можуть слугувати підставою для здійснення провадження за правилами глави 24-1 КУпАП, а справа за заявою не підлягає допуску до провадження, зазначила ВП ВС.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.