Чоловік став співборжником за позикою дружини: ВС пояснив, хто має доводити, що гроші не пішли на сім’ю
Спори щодо відповідальності подружжя за борги залишаються поширеними у судовій практиці. У таких справах вирішальне значення має те, чи була позика отримана в інтересах сім’ї та чи спростував другий із подружжя сімейний характер такого зобов’язання.
У справі № 372/893/23 від 2 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду підтвердив дію презумпції спільності інтересів подружжя та роз’яснив, за яких умов чоловік або дружина можуть стати співборжниками за договором позики, навіть якщо особисто його не підписували.
Обставини справи
У березні 2023 року позикодавець звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення боргу з позичальниці та її чоловіка.
Суди встановили, що у лютому 2020 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким позичальниця отримала 9 087 960 грн, що на момент укладення договору відповідало 372 000 доларів США. Строк повернення коштів було визначено до лютого 2021 року.
На підтвердження отримання грошей позичальниця власноруч написала розписку. Водночас її чоловік надав письмову нотаріально посвідчену згоду на укладення договору позики.
Позичальниця не здійснила жодного платежу та не повернула отримані кошти у визначений договором строк. Після безрезультатних вимог про повернення боргу позикодавець звернувся до суду.
Суд першої інстанції стягнув заборгованість солідарно з обох відповідачів. Апеляційний суд погодився з висновком про солідарну відповідальність подружжя, однак скасував рішення в частині стягнення неустойки через дію спеціальних карантинних норм цивільного законодавства.
У касаційній скарзі чоловік позичальниці просив скасувати рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд. Серед іншого він стверджував, що позивач не довів використання отриманих коштів в інтересах сім’ї, а сума боргу мала визначатися виходячи з курсу долара США на момент укладення договору позики, а не на дату звернення до суду.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд нагадав, що законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
Суд нагадав, що частина третя статті 61 СК України передбачає: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, майно, отримане за таким договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Суд сформулював ключовий висновок щодо виникнення боргових зобов’язань у другого з подружжя.
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
ВС вказав, що поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Окремо Верховний Суд звернув увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо характеру таких зобов’язань.
Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Оцінюючи обставини конкретної справи, Верховний Суд звернув увагу, що чоловік позичальниці надав нотаріально посвідчену згоду на укладення договору позики, однак не зміг довести, що отримані кошти були використані виключно для особистих потреб дружини.
ВС вказав, що чоловік не надав належних і допустимих доказів того, що кошти, отримані за договором, були використані не в інтересах сім'ї, а на особисті потреби його дружини, тобто відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя.
З огляду на це Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про наявність підстав для солідарного стягнення боргу з обох відповідачів та залишив касаційну скаргу без задоволення та підтвердив законність солідарного стягнення заборгованості з позичальниці та її чоловіка.
Окремо Верховний Суд наголосив, що закон не забороняє сторонам визначати борг у прив’язці до іноземної валюти. Якщо договором передбачено повернення суми, еквівалентної певній кількості доларів США, боржник має сплатити гривневий еквівалент цієї суми за курсом, визначеним умовами договору на момент платежу.
У цій справі Суд дійшов висновку, що належним виконанням зобов’язання є повернення у гривнях суми, еквівалентної 372 000 доларів США на момент здійснення платежу.
Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що другий із подружжя може стати співборжником за договором позики, якщо договір укладено в інтересах сім’ї, а отримані кошти використовувалися на сімейні потреби. За наявності нотаріальної згоди та відсутності доказів протилежного борг може бути стягнутий солідарно з обох членів подружжя.
Читайте також у матеріалі «Судово-юридичної газети» про справу, в якій теща намагалася стягнути з колишнього зятя борг у розмірі 15 тисяч євро за квартиру, однак програла суд, оскільки договір позики не містив підпису чоловіка, а сам він заперечував як факт укладення такого договору, так і використання коштів в інтересах сім’ї.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
