Обмеження доступу до судового рішення на підставі постанови слідчого: що вирішила Велика Палата Верховного Суду

Як раніше писала «Судово-юридична газета», після початку повномасштабного вторгнення був закритий публічний доступ до Реєстру судових рішень, а після його відкриття правозахисники виявили, що з відкритої частини Реєстру зникла значна частина судових рішень, у тому числі тих, які не стосуються питань безпеки та оборони, а стосуються, наприклад, корупційних правопорушень.

У певній частині рішень доступ обмежується адміністратором – ДП «Інформаційні судові системи» (підприємство, підконтрольне ДСА) на виконання постанов слідчих чи прокурорів. Раніше ми писали, що наприкінці 2021 року Вища рада правосуддя назвала обмеження доступу до текстів судових рішень на підставі звернень прокурорів неправомірним. Тоді ВРП наказала відкрити всі рішення у Реєстрі, крім тих, доступ до яких обмежений безпосередньо законами «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю» та Порядком ведення реєстру.

Втім, зараз ця вказівка, вочевидь, вже неактуальна, і з посиланням на війну з публічної частини Реєстру виключають все більше рішень. Розібратися, яка частина з них дійсно виключається обґрунтовано, а яка – ні, досить непросто.

Дане питання регулюється Законом «Про доступ до судових рішень». Втім, існують також відповідні норми КПК.

КАС Верховного Суду побачив в одній з таких справ виключну правову проблему (Справа № 200/257/20-а).

Обставини справи

У січні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ДП «Інформаційні судові системи», у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування;

- зобов`язати відповідача утриматись від обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР) на підставі постанови слідчого.

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 9 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.

Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що з урахуванням приписів статей 3, 40, 110, 222 Кримінального процесуального кодексу України, якими передбачено обов`язковість виконання постанов слідчого, ДП «Інформаційні судові системи» мало виконати постанову слідчого про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, також зазначив, що надання оцінки постанові слідчого не входить до компетенції суду адміністративної юрисдикції, натомість доказів її оскарження чи скасування немає.

Не погодившись із указаними судовими рішеннями позивач подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 2 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Через два роки, ухвалою від 30 листопада 2022 року, КАС ВС передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі наявності виключної правової проблеми.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд ВП ВС, КАС ВС послався на те, що спірні правовідносини регулюються одночасно Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (Закон № 3262-IV) та КПК України.

Зокрема, статті 2, 4 Закону № 3262-IV (тут і далі - у редакції від 15 грудня 2017 року) визначили випадки обмеження загального доступу до судових рішень, внесених до ЄДРСР. Натомість статті 40, 110, 222 КПК України установили правила обов`язковості постанов слідчого для виконання юридичними особами та недопустимості розголошення відомостей досудового розслідування.

На думку колегії суддів КАС ВС, в цій справі існує виключна правова проблема, а саме: яка норма права є спеціальною у спірних правовідносинах і, відповідно, норми якого акта (Закону № 3262-IV чи КПК України) мають переважне застосування до спірних правовідносин.

Своєю чергою, у межах цієї проблеми підлягає вирішенню й питання, чи можуть посадові особи ДП «Інформаційні судові системи» не виконувати постанову слідчого, посилаючись на норми Закону № 3262-IV.

Колегія суддів КАС ВС також зазначила, що стосовно підходів до розв`язання схожих питань, то в практиці касаційних судів свого часу зазначалося, що при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається, чи є ця норма (її частина) спеціальною або загальною.

Про такий підхід йдеться у пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07 квітня 2008 року № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», й така позиція неодноразово застосовувалася судами.

З урахуванням цього можна дійти висновку, що за відсутності в Законі № 3262-IV норми, яка встановлює його спеціалізацію в цілому перед іншим законом, практика застосування цього Закону з КПК України може враховувати конкретно-нормативний (стосовно кожної норми) спосіб визначення загальних та спеціальних приписів при наскрізному аналізі законодавчих актів.

Беручи до уваги зміст статей 2, 4 Закону № 3262-IV у питанні підстав обмеження відкритості судових рішень, які містять таємницю досудового розслідування, ці норми можна трактувати як загальні, а положення статей 40, 110, 222 КПК України - як спеціальні. Натомість у питанні обов`язковості постанов слідчого загальними можна вважати норми КПК України, а приписи Закону № 3262-IV - спеціальними.

Отже, за висновком колегії суддів КАС ВС, з одного боку, за правилами КПК України постанова слідчого про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування може розглядатися як обов`язкова для ДП «Інформаційні судові системи» підстава обмеження доступу до судових рішень, унесених до ЄДРСР. З іншого боку, за нормами Закону № 3262-IV подібна постанова слідчого відсутня серед переліку підстав для обмеження відповідного доступу.

Законодавче регулювання і конкретно-нормативний спосіб визначення загальної та спеціальної норми в обставинах цієї справи не дають однозначної відповіді на окреслену проблему правозастосування.

Складність вирішення питання про перевагу однієї з конкуруючих норм передовсім пов`язана з балансуванням прав людини та суспільних інтересів, позаяк у цій справі праву приватної особи на інформацію протистоїть публічний інтерес усунення реальної чи потенційної загрози заподіяння шкоди дієвості кримінального провадження.

Указані норми Закону № 3262-IV та КПК України були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між цінностями, принципами права та інтересами сторін. Тож є необхідність забезпечення в публічних правовідносинах справедливого балансу між приватними інтересами окремих осіб та публічними інтересами суспільства, які репрезентує держава, у питанні правомірності обмеження доступу до судових рішень, внесених до ЄДРСР.

На переконання колегії суддів КАС ВС, складність вирішення питання про перевагу однієї з конкуруючих норм полягає також у тому, що натепер ані наукою, ані судовою практикою не розроблено загальних правил подолання різних видів конкуренції норм адміністративного та кримінально-процесуального права. Утім вироблення підходу до питання різновидів конкуренції таких норм і обов`язкових правил їхнього подолання сприяло б розвитку права та суттєво полегшило б роботу судів.

Зрештою, про існування виключної правової проблеми може свідчити й та обставина, що проблематика підстав обмеження загального доступу до судових рішень в ЄДРСР була предметом звернення Національної асоціації адвокатів України від 27 січня 2021 року, адресованого Вищій раді правосуддя як органу, який законом уповноважений затверджувати Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Як свідчать відомості, викладені в мотивувальній частині рішення ВРП від 23 грудня 2021 року № 2364/0/15-21 «Про затвердження Змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень», із 2017 року ДП «Інформаційні судові системи» отримало до виконання 1 790 постанов слідчих органів щодо обмеження повного та загального доступу до електронних копій судових рішень у ЄДРСР. На виконання зазначених постанов слідчих органів ДП «Інформаційні судові системи» обмежило повний та загальний доступ до 60 080 електронних копій судових рішень, що містяться в ЄДРСР.

Ці статистичні показники дають колегії суддів підстави для припущення, що аналогічні спори стосовно правомірності обмеження доступу до судових рішень на основі постанови слідчого неминуче виникатимуть у майбутньому.

Узагальнюючи викладені обставини й міркування, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку про те, що розв`язання означеної правової проблеми здатне забезпечити справедливий баланс між публічними й приватними інтересами сторін, привнести правову визначеність у діяльність ДП «Інформаційні судові системи», забезпечити розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики судів під час вирішення спорів стосовно правомірності обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови слідчого.

Втім, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для прийняття справи до свого розгляду (ухвала від 14 грудня 2022 року).

ВП ВС вважає, що дане питання може бути вирішено самим КАС ВС. При цьому Велика Палата Верховного Суду не вбачає колізії між нормами статей 2, 4 Закону № 3262-IV та нормами статей 40, 110, 222 КПК України.

«Аналіз відомостей ЄДРСР не дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці в справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами», - вважає ВП ВС.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведене в ухвалі КАС ВС від 30 листопада 2022 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 200/257/20-а, і повернула справу до Касаційного адміністративного суду для розгляду у відповідній колегії.

9 лютого 2023 року КАС ВС закінчив підготовчі дії у справі і призначив до розгляду в порядку попереднього судового засідання.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.