Рада готується схвалити зміни до закону про доступ до безоплатної правничої допомоги

Комітет Верховної Ради з питань правової політики 13 лютого рекомендував прийняти у другому читанні та в цілому законопроект 7473-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення доступу до безоплатної правничої допомоги». Станом на вечір 14 лютого порівняльна таблиця поправок до другого читання відсутня.

У тій версії, яку депутати пропонували до першого читання, пропонується відкоригувати термінологічний апарат, а саме – замість терміну «правова допомога» пропонується використовувати термін «правнича допомога». Це приведе приписи Закону у відповідність з Конституцією України.

Також передбачено:

• надання центрами правничої допомоги як первинної, так і вторинної правничої допомоги та відповідного перейменування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги на центри з надання безоплатної правничої допомоги;
• уточнення повноважень центрів правничої допомоги та надання їм деяких нових повноважень, зокрема, щодо забезпечення надання послуг з медіації, здійснення правопросвітництва;
• вдосконалення порядку подання звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, зокрема, можливості подання електронного звернення;
• звернення особисто дітей, які досягли 14 років, щодо питань, звернення з якими до суду дозволяється з 14 років;
• удосконалення порядку розгляду звернень про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, зокрема, залучення центрами перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися, у тому числі, перекладача жестової мови, за рахунок коштів державного бюджету у разі, коли суб’єкт права на безоплатну вторинну правничу допомогу не володіє державною мовою та/або має порушення слуху та інше.

У новій редакції ст. 14 Закону пропонується розширити коло суб’єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу.

Крім того, у проекті пропонується розширення повноважень центрів з надання безоплатної правничої допомоги, що, вочевидь, також потребуватиме додаткових витрат бюджетних коштів, як і залучення перекладачів до надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Мінюсту надається повноваження затверджувати «порядок укладання контракту з директором центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги та типову форму такого контракту».

У проекті пропонується виключити ст. 22 Закону «Надання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі договору», яка регламентує укладення Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги договору з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. Натомість, в оновленому приписі п. 8 ч. 1 ст. 17 Закону передбачено, що центр з надання безоплатної правничої допомоги «укладає договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, для надання такої допомоги».

При цьому, залишається загальне повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і умови укладення договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу.

Пропонується доповнити Закон новою ст. 28-1 «Координаційний центр з надання правничої допомоги та його повноваження», де врегульовуються питання утворення, правового статусу та повноважень зазначеного органу.

Зазначається, що Координаційний центр утворюється Кабінетом Міністрів, до його повноважень віднесено управління системою надання безоплатної вторинної правничої допомоги; внесення на розгляд Міністерства юстиції України пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у сфері безоплатної правничої допомоги» та інше, а, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 16 Закону, його повноваження поширюються на всю територію України, оскільки вказується на існування регіональних та місцевих центрів з надання безоплатної правничої допомоги, що «є територіальними відділеннями Координаційного центру».

«Ці та інші положення проекту дають підстави для висновку, що Координаційний центр має ознаки центрального органу виконавчої влади, а тому порядок його створення та правила діяльності мають відповідати законодавству України про центральні органи виконавчої влади.

Зокрема, необхідно враховувати, що відповідно до п. 9-1 ст. 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Тобто, право утворювати центральні органи виконавчої влади є чітко визначеним Конституцією України повноваженням Кабінету Міністрів України, яке не може скасовуватись чи змінюватись за рішенням Верховної Ради України або здійснюватись законодавчим органом замість Уряду.

Отже, передбачений у ч. 1 запропонованої нової ст. 28-1 Закону імперативний припис про утворення Урядом Координаційного центру та інші положення проекту стосовно правового статусу цього органу мають ознаки втручання у конституційну компетенцію Кабінету Міністрів України та не повною мірою узгоджуються з положеннями законодавства України про центральні органи виконавчої влади», - зазначили у ГНЕУ ВР.

«Вважаємо за необхідне наголосити, що законами України має здійснюватися нормативно-правове регулювання суспільних відносин, визначення меж повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб, способів їх діяльності, а не вирішуватись питання щодо створення конкретних органів виконавчої влади.

Необхідно також зазначити, що Координаційний центр вже створений і діє на підставі Положення про Координаційний центр з надання правової допомоги і така модель відповідає конституційним положенням та вимогам чинного законодавства про центральні органи виконавчої влади і не потребує регулювання на законодавчому рівні (як це пропонується у проекті)», - вважає Головне науково-експертне управління Ради.

«Пункт 1 ч. 2 пропонованої нової ст. 28-1 Закону пропонує віднести до повноважень Координаційного центру «управління системою надання безоплатної вторинної правничої допомоги». Проте, зі змісту даного та інших положень проекту складно встановити, що саме розуміється під даним повноваженням з «управління» та в який спосіб воно повинно реалізовуватися. Адже, виходячи зі змісту як чинних положень Закону, так і положень проекту, центри з надання правничої допомоги є окремими організаціями з чітко визначеними (в тому числі, на законодавчому рівні) повноваженнями, у здійсненні яких Координаційний центр участі загалом не бере. Тому, вважаємо, що дана норма потребує деталізації, особливо в контексті наявності п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону (в редакції проекту), який передбачає, що Міністерство юстиції України «здійснює загальне управління у сфері надання безоплатної первинної правничої допомоги та безоплатної вторинної правничої допомоги», - додали експерти.

Також у новій ч. 5 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу пропонується передбачити, що у разі, коли особа не залучила адвоката, суд залучає його через орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Рішення суду про доручення призначити представника негайно надсилається відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правничої допомоги, для виконання.

«Однак, в ЦПК немає положення, яке передбачає обов’язкову участь у цивільному провадженні представників сторін, які мають бути професійними юристами», - висловили думку у Головному науково-експертному управлінні.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.