Справи про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком – 8 з 19 суддів Великої Палати Верховного Суду, які розглядали проблему, висловили окрему думку

Як раніше писала «Судово-юридична газета», Велика Палата Верховного Суду розглянула питання долі справ про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Так, у постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22 ВП ВС вказала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, «оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини».

На думку ВП ВС, встановлення факту самостійного виховання дитини батьком не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, а «інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право».

Дану справу розглядало 19 суддів ВП ВС. При цьому 8 суддів висловили окрему думку, в якій не погодилися з такою позицією.

Зокрема, ці судді в окремій думці підкреслили, що суди, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання дитини, мали б досліджувати обставини у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад, особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Обставини справи

Отже, в цій справі у серпні 2022 року чоловік звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини. З лютого 2022 року він та його дружина почали проживати окремо, син залишився проживати з ним, а мати дитини виїхала за кордон.

У травні 2022 року між ним та дружиною укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, згідно з яким визначено місце проживання дитини разом із батьком.

6 липня 2022 року райсудом видано судовий наказ про стягнення з жінки аліментів на утримання сина. Рішенням суду 21 липня 2022 року шлюб розірвано.

Чоловік вказував, що він разом із сином і його дочкою від першого шлюбу проживають разом. Мати дитини з лютого 2022 року не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує.

Стверджував, що він є батьком, який самостійно виховує дитину. Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, а також отримання відстрочки від мобілізації. Просив суд встановити юридичний факт самостійного виховання ним дитини.

Рішенням райсуду в задоволенні заяви відмовлено, а апеляційний суд скаргу залишив без задоволення. Чоловік звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. У вересні 2023 року КЦС передав справу на розгляд Великої Палати у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему.

Підстави передачі на Велику Палату

Передаючи справу на розгляд ВП ВС, КЦС керувався тим, що існує правова проблема, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану, у значній кількості поданих заяв, позовів про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від мобілізації).

На думку КЦС, виключна правова проблема полягає у визначенні предметної юрисдикції та можливості розгляду справ про встановлення фактів за правилами адміністративного судочинства. Так, між чоловіком та ТЦК (який заявник вказав зацікавленою особою) може виникнути спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

У цій справі заявник звернувся із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема, з метою отримання соцдопомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації.

На думку колегії суддів КЦС, заявлені у справі вимоги, враховуючи їх мету, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання за особою певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з цивільними правами та обов`язками. Відповідно, такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВП ВС вказала, що оскільки законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито – закриває.

Отже, на думку ВП ВС, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення – позасудовий і судовий, які є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним ч. 2 статті 2 КАСУ, а відповідач, суб`єкт владних повноважень, повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу – батька, який самостійно виховує дитину.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо) і не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Оскільки в СК чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У цій справі батьки, уклавши 25 травня 2022 року нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав, узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина. Зокрема, обумовили, що чоловік бере на себе усі зобов`язання, пов`язані з утриманням дитини, її фінансовим та матеріальним забезпеченням. Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт – у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у статті 165 СК визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, на думку ВП ВС, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право – зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

Отже, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить батько, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Також, на думку ВП ВС, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

Врешті Велика Палата вирішила, що факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву батька слід залишити без розгляду.

ОКРЕМА ДУМКА

Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в окремому провадженні, оскільки за установлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. І питання, заявлене батьком, може вирішуватись у рамках спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Однак 8 суддів Великої Палати Верховного Суду по цій справі висловили окрему думку, в якій не погодилися з вказаною позицією ВП ВС про залишення позову без розгляду.

Зокрема, як вказали судді в окремій думці, ВП ВС не надала відповіді на поставлені КЦС питання, залишивши позов без розгляду.

«На наше переконання, слід було вирішити правову проблему щодо визначення юрисдикції спорів про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації / звільнення з військової служби), яка постала під час дії правового режиму воєнного стану.

Залишаючи заяву без розгляду, ВП ВС виснувала про те, що у розглядуваній справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про існування спору про право між батьками, оскільки:

• по-перше, протягом розгляду справи будь-яких заперечень від матері щодо обставин, викладених у заяві про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, не надходило;
• по-друге, до судів попередніх інстанцій також не надходило жодних клопотань про розгляд справи за її участю чи без неї.

Вважаємо, що батько звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини для отримання відстрочки від мобілізації (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову (мобілізації) на військову службу під час мобілізації / звільнення з військової служби). Вказане питання постало під час дії правового режиму воєнного стану безвідносно спору з матір`ю дитини щодо належного виконання батьківських обов`язків» - зазначили судді в окремій думці.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

«Зауважуємо, що поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають у реалізації права» - зазначили вони.

У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що матір бере участь в утриманні дитини та відсутні докази того, що матір умисно ухиляється від участі у вихованні чи утриманні дитини, також не встановлено наявності фактів, які перешкоджають матері виконувати свої батьківські обов`язки, а підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне йому для отримання відстрочки від мобілізації.

Тобто у цьому випадку йде мова не про спір між батьками, а щодо встановлення існування певних обставин в умовах війни, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, які перешкоджають реалізації одним із батьків своїх прав та обов`язків, визначених СК України, а іншому з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав та інтересів необхідне рішення суду, що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Крім того, не може бути спору про право на отримання відстрочки від призову між батьком та ТЦК, оскільки останній не є суб`єктом отримання такої відстрочки, а на виконання своїх повноважень приймає рішення стосовно надання чи відмови у наданні особі відстрочки відповідно до наданого нею переліку необхідних документів.

«Наголошуємо, що наведений у статті 315 ЦПК перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом якщо законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення», зазначено в окремій думці.

ВП ВС у постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 вже викладала висновок, що факти, які мають юридичне значення, встановлюються у позасудовому та судовому порядку. Рішення суб`єктів владних повноважень стосовно встановлення фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК.

При вирішенні питання щодо юрисдикції справи суди мають враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено позасудовий порядок встановлення певних фактів, та факти, які можуть бути встановлені лише рішенням суду.

Отже, при розгляді цієї справи насамперед необхідно з`ясувати, у якому порядку (позасудовому чи судовому) підлягає вирішення питання про встановлення факту самостійного виховання дитини.

У цій справі метою встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивач зазначив оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.

Повноваження суб`єктів владних повноважень визначені Конституцією та законами України. При здійсненні своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства вони діють на підставі та в межах наданих їм повноважень, у тому числі й щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Такі повноваження щодо встановлення того чи іншого факту мають бути чітко визначені у відповідних нормативно-правових актах. Встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідним суб`єктом владних повноважень виключає повноваження суду щодо встановлення такого факту в судовому порядку.

Саме тому ВП ВС в постановах від 8 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц виснувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Оскільки факт самостійного виховання та/або утримання дитини не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.

Ураховуючи, що у цих правовідносинах відсутній будь-який орган влади, до повноважень якого належить встановлення факту самостійного виховання та/або утримання дитини, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту самостійного виховання та/або утримання дитини, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 та частини другої статті 315 ЦПК.

«Підсумовуючи наведене, наголошуємо, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, перелік яких не є вичерпним. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження» - зазначили судді в окремій думці.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21.

Щодо юрисдикції цієї справи та розгляду її в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, частиною другою цієї статті визначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження. Теорія цивільного процесуального права виходить із того, що окреме провадження є різновидом проваджень цивільного судочинства, в якому, як і в інших провадженнях, здійснюється правосуддя у цивільних справах.

На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом.

Отже, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. За таких умов у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Іншими словами, якщо під час розгляду справи про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересованими особами буде заявлений спір про право, то суд залишає таку заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Слід зауважити, що таке застереження стосується виключно цивільних спорів, розгляд яких визначається ЦПК, і спрямоване на спрощення розгляду конкретної цивільної справи у розумні строки.

При цьому, з`ясовуючи питання щодо можливості встановлення юридичного факту судами адміністративної юрисдикції, слід нагадати, що у разі оскарження до суду відмови відповідного органу вчинити певні дії чи прийняти рішення, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАСУ повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ураховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Крім того, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто, у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 ВП ВС виснувала про те, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження.

Щодо встановлення факту самостійного виховання дитини [без участі іншого з батьків (інших осіб) у вихованні та утриманні дитини] для отримання відстрочки від мобілізації

За висновком ВП ВС, факт самостійного виховання дитини батьком не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право між батьками дитини, який за загальним правилом може вирішуватися у позовному провадженні.

«Разом з тим вважаємо, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через існування (настання) обставин,  в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється [наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо].

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Таким чином, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, висновок ВП ВС стосовно можливості розгляду заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини лише в межах справи при наявності спору між батьками щодо зміни обсягу їх батьківських прав та обов`язків суперечить правовій меті законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу» в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560. У вказаному Порядку зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини» - зазначили судді.

Так, у цій справі факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 статті 23 Закону «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

«Разом з тим, з огляду на встановлений статтею 65 Конституції України конституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, надаючи оцінку доводам і доказам у вказаній категорії справ стосовно самостійного виховання і утримання одним з батьків дитини, суди мали б обережно застосовувати таку процедуру, не допускаючи ситуацій, за яких виникав би сумнів у пред`явленні позовів військовозобов`язаних / військовослужбовців з метою штучного створення умов та обставин, які могли б бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та / або звільнення з військової служби на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Тому, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, суди мали б досліджувати обставини (події), які є виключними (непереборними / винятковими / неординарними / особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

На наше переконання, в умовах особливого періоду (воєнного стану) не можна допускати зловживання процесуальними правами шляхом застосування способів захисту сімейних прав, інтересів дитини тощо з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо залишення заяви без розгляду» - зазначили судді в окремій думці.

З огляду на викладене, судді, які висловили окрему думку, вважають, що Велика Палата Верховного Суду мала розглянути заяву батька про встановлення факту самостійного виховання дитини з наданням оцінки доказам та доводам, що підтверджують чи спростовують такий юридичний факт.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.