Покарання має запобігати ухиленню від призову іншими особами – Верховний Суд погодився з реальним позбавленням волі на 3 роки для ухилянта

Наслідки ухилення від військової служби через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. На це вказав Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 3 грудня 2024 року по справі №591/6556/23.

Обставини справи

Чоловік-студент денної форми навчання як солдат запасу перебував на обліку в ТЦК. 5 грудня 2022 року був визнаний придатним до військової служби за результатами проходження медичного огляду ВЛК та в цей же день працівниками ТЦК було здійснено спробу вручити йому бойову повістку на відправку до військової частини на 8 грудня 2022 року, яку чоловік категорично відмовився отримувати та підписувати, про що було складено відповідний акт. При цьому останнього було усно попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від призову.

Проте чоловік не прибув до ТЦК у визначений час і про причини своєї неявки не повідомив.

Вироком Зарічного райсуду Сум від 16 серпня 2023 року чоловіка засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Разом з тим, суд першої інстанції на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та поклав обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Однак за апеляційною скаргою прокурора Сумський апеляційний суд 3 квітня 2024 року скасував вирок місцевого суду і ухвалив новий, яким визнав  вважати чоловіка засудженим за ст. 336 КК до призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Тобто, до реального відбування покарання у в’язниці.

Адвокат подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій вказав на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і на підставі ст. 75 КК просив звільнити підзахисного від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Адвокат зазначив, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував свого рішення про скасування вироку місцевого суду та необхідність ухвалення нового вироку, за яким чоловіку призначено реальне позбавлення волі.

Також вказав, що апеляційний суд безпідставно погодився з доводами апеляційної скарги прокурора про відсутність у справі пом`якшуючої обставини – щирого каяття засудженого, яка була зазначена в обвинувальному акті, що суперечить вимогам ст. 349 КПК.

Крім того, адвокат просив урахувати, що підзахисний працює на посаді монтажника інформаційно-комунікаційних устаткувань, займається роботами у критично важливих місцях і є студентом денної форми навчання.

На думку захисника, той факт, що чоловік як студент має відстрочку від проходження військової служби свідчить про те, що він не є суспільно небезпечною особою.

За таких обставин вважає безпідставним висновок апеляційного суду в оскаржуваному рішенні про неможливість виправлення без ізоляції від суспільства. На переконання захисника, вирок апеляційного суду не відповідає меті і принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання.

Позиція Верховного Суду

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації судом дій за ст. 336 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Як зазначив ККС ВС, апеляційний суд у своєму рішенні вказав на те, що суд першої інстанції у вироку не мотивував свого висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та доцільність застосування до нього  положень ст. 75 КК, оскільки відмова останнього від захисту Батьківщини свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого ним діяння, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Також колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано не погодилась із висновком суду першої інстанції про наявність у чоловіка щирого каяття, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що він намагався виправити наслідки вчиненого та вживав для цього якісь конкретні дії, а тому визнання ним своєї вини під тиском неспростовних доказів є формальним для уникнення справедливого покарання.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину та правильно зазначив у своєму вироку про те, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закон   «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК.

Такий висновок апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду вважає правильним.

«Встановлені у кримінальному провадженні обставини не дають підстав для застосування положень ст. 75 КК та його звільнення від відбування покарання з випробуванням, адже у такому разі буде досягнуто мету злочину, якої прагне досягнути особа, що ухиляється від призову» - зазначили судді Верховного Суду.

Отже, Верховний Суд касаційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок Сумського апеляційного суду про реальне покарання без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.