Пасивна поведінка позивача та проживання за кордоном не є поважною причиною для поновлення строку оскарження санкцій: позиція ВП ВС

У справах щодо оскарження указів Президента України, зокрема про застосування санкцій, ключовим стає питання, з якого моменту особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Особливо гостро це проявляється в умовах воєнного стану, коли санкції активно застосовуються, у тому числі до осіб, які перебувають за кордоном і фактично живуть в іншому інформаційному просторі, що ускладнює визначення моменту їх обізнаності про такі обмеження.

У справі № 990/491/25 від 26 березня 2026 року Велика Палата Верховного Суду розглянула питання, чи впливає фактична необізнаність особи про указ Президента, а також її проживання за межами України, на початок перебігу шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Обставини справи

Позивач звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України про скасування указу у частині застосування до нього санкцій. Позов було подано 17 жовтня 2025 року, одночасно із заявою про поновлення строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи пропуск строку, позивач зазначав, що випадково дізнався про застосування санкцій лише у липні 2025 року під час звернення до нотаріуса в Україні для оформлення довіреності. Саме тоді, за результатами перевірки, нотаріус повідомив про наявність санкцій щодо позивача в Державному реєстрі.

Позивач наполягав, що постійно проживає у Республіці Кіпр, є її громадянином і податковим резидентом, не має майнових чи правових зв’язків з Україною, не був індивідуально повідомлений про застосування санкцій та не мав реальної можливості дізнатися про указ. Окремо зазначалося, що офіційні друковані видання України, в яких здійснюється оприлюднення указів, не поширюються за межами держави, а отримання інформації через інтернет вимагало б постійного моніторингу, що не є обґрунтованою вимогою.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що указ був офіційно опублікований 14 березня 2023 року та набрав чинності в день опублікування. Відповідно, перебіг строку на звернення до суду розпочався 15 березня 2023 року і закінчився 15 вересня 2023 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавство не передбачає обов’язку індивідуального повідомлення особи про указ Президента, а інформація про санкції є публічною і доступною, зокрема через Державний реєстр санкцій. Крім того, з огляду на характер санкцій як обмежувальних заходів, що мають реальні правові наслідки, особа не могла тривалий час не знати про їх застосування.

У зв’язку з цим суд визнав причини пропуску строку неповажними, відмовив у його поновленні та повернув позовну заяву.

Позивач оскаржив це рішення до Великої Палати Верховного Суду, зауваживши, що оспорюваний указ не є нормативно-правовим актом і на нього не розповсюджується «презумпція знання» у зв`язку із самим лише фактом його опублікування, то слід дійти висновку, що перебування за кордоном, тобто в іншому інформаційному просторі, суттєво знижує можливість конкретної особи в ході повсякденного життя дізнатись про факт ухвалення відносно себе акта індивідуальної дії органом державної влади іноземної країни, тим більше, що такий акт є заходом екстраординарним за своєю природою.

Позиція ВП ВС

Суд нагадав, що початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом на відповідність принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

ВП ВС підкреслила: «Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності».

Однак сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливіше було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд наголосив: «Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє указ, зокрема, при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку».

ВП ВС зазначила, що опублікування оскаржуваного Указу, тобто його оприлюднення, презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.

Тож ВП ВС вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку КАС ВС стосовно моменту, з якого позивач мав можливість дізнатись про порушення його прав спірним Указом.

Також Суд вказав, що порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.

Велика Палата Верховного Суду відхилила безпідставні доводи скаржника про те, що характеристика інформаційного простору України та обставини опублікування оспорюваного Указу не дають встановити безумовну можливість іноземця безперешкодно дізнатись про факт застосування санкцій, оскільки позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували обмеження його фізичного доступу до джерел офіційного оприлюднення чи фактичну ізоляцію від інформації про публічний акт, що стосується його правового статусу.

Отже, твердження позивача про його необізнаність щодо застосування до нього санкцій протягом тривалого часу не узгоджується з правовою природою обмежувальних заходів, які за своєю суттю спрямовані на істотне обмеження правового статусу особи; суперечить суті застосованих обмежувальних заходів, які мають реальні майнові, організаційні та правові наслідки, та публічному характеру рішень про застосування санкцій, які публікуються в офіційних джерелах і є загальнодоступними.

Суд також відхилив доводи щодо проживання за кордоном.

ВП ВС вказала: «Проживання позивача за межами України, його іноземне громадянство чи відсутність доступу до друкованих видань не є об'єктивними та непереборними перешкодами для ознайомлення з публічним актом Президента України, який був офіційно оприлюднений у встановлений законом спосіб».

Щодо поважності причин — Суд підкреслив, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.

Підсумовуючи, ВП ВС констатувала, що обставини, на які посилається позивач на обґрунтування недотримання ним строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення, тому апеляційна скарга залишена без задоволення.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду закріпила підхід, за яким офіційне оприлюднення указу Президента створює презумпцію обізнаності особи та визначає початок перебігу строку на його оскарження. Фактична необізнаність, проживання за кордоном чи відсутність персонального повідомлення не визнаються об’єктивними перешкодами.

Ця правова позиція забезпечує єдність практики та посилює принцип юридичної визначеності у спорах щодо санкцій.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.