НАЗК назвало істотні корупціогенні ризики у законопроєкті про захист бізнесу

НАЗК дослідило проєкт Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення гарантій захисту суб’єктів господарювання під час здійснення кримінального провадження № 12439 та знайшло в ньому корупціогенні фактори. 

 Про це повідомляється на сайті НАЗК.

 Під сумнів законопроєкт ставлять чотири ключові зауваження.

1. Відсутність належного рівня правової визначеності та передбачуваності кримінально-правових норм

Законопроєкт містить оціночні поняття, які можуть довільно тлумачити правоохоронці. Йдеться, зокрема, про зміни до ч. 1 ст. 214 КПК, які наділяють слідчого, дізнавача та прокурора дискреційними повноваженнями визначати наявність «достатніх даних» для внесення відомостей до ЄРДР.

Таке регулювання, на думку НАЗК, сприяє вибірковій реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та створює ризик корупційних зловживань.

2. Ризик уникнення кримінальної відповідальності через роз’яснення держорганів

Запропонована в законопроєкті зміна ст. 41-1 КК України передбачає, що діяння, вчинене на підставі роз’яснень центральних органів виконавчої влади, не є кримінальним правопорушенням. Однак стаття не визначає суб’єктів, уповноважених надавати такі роз’яснення, характер і строк їх надання та критерії оцінки правомірності.

НАЗК зазначає, що такі роз’яснення можуть використовуватись як інструмент для уникнення кримінальної відповідальності — тобто можуть бути завідомо протиправними або суперечити чинному законодавству.

3. Непрозорі дискреційні повноваження керівника органу прокуратури

Пропоноване доповнення ч. 8 ст. 214 КПК встановлює особливий порядок внесення відомостей до ЄРДР керівником органу прокуратури у справах про кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, а також злочинах, передбачених ст. 191 КК України.

НАЗК наголошує, що це може вплинути на неоднаковість правозастосування та загальну ефективність здійснення досудового розслідування.

4. Несистемне звуження підстав для невідкладного обшуку

Зміни до ч. 3 ст. 233 КПК пропонують обмежений перелік злочинів, за якими допускається невідкладний обшук. До переліку включено ст. 368 КК України («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою»), але не охоплено інші склади зі співмірною суспільною небезпечністю — зокрема ст. 369 КК («Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі»).

НАЗК кваліфікує такий підхід як необґрунтований.

Законопроєкт також розкритикували у Національному антикорупційному бюро України (НАБУ) та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (САП), зазначивши, що деякі запропоновані зміни “створюють серйозні перешкоди для боротьби з топкорупцією”.

Окремі громадські організації заявляли, що прийняття цієї версії законопроєкту №12439 фактично означатиме легалізацію безкарності у сфері економічних та корупційних злочинів під прикриттям “захисту бізнесу”, а також сприятиме недоброчесним слідчим і прокурорам.

Головне юридичне управління ВР звертає увагу, що законопроєкт запроваджує статтю 411 КПК «Дотримання офіційних позицій органів державної влади», яка фактично звільняє від кримінальної відповідальності осіб, що діяли відповідно до роз’яснень органів влади щодо податкового, митного законодавства та публічних закупівель.

Експерти наголошують, що така норма не є кримінальною, оскільки не містить ознак кримінального правопорушення, а Конституція України не передбачає обов’язку додержуватися «офіційних позицій» органів влади.

Також на думку юристів:

• Розширення статті 96 КПК щодо перевірки достовірності показань потерпілого суперечить принципам кримінального процесу і може обмежити захист постраждалих.
• Положення про строк розгляду клопотань про тимчасовий доступ до речей та документів (15 днів) є невідповідним до реальних строків досудового розслідування.
• Запропоновані положення про відмову підозрюваного чи потерпілого від апеляційної скарги можуть обмежувати участь захисника або представника у процесі.

Не залишилося в стороні і ГНЕУ, яке зазначало у висновку, що позитивним, але «сирим» виглядає положення про те, що при арешті майна юрособи суд має враховувати необхідність виплати зарплат та податків. Це життєво важливо для виживання бізнесу. Проте без чіткого механізму, які саме кошти вважати «зарплатними», ця норма ризикує залишитися декларативною або стати інструментом для виведення капіталу з-під арешту.

Також законопроєкт пропонує передавати арештоване майно власнику на «відповідальне зберігання». Ідея чудова — техніка не повинна іржавіти на майданчиках поліції. Але знову ж таки: у проєкті не вказано, кому саме і за якими критеріями воно передається, що відкриває простір для корупційного фаворитизму.

Досить дискусійною виглядає спроба дозволити використовувати «погану репутацію» потерпілого

(минулі судимості за шахрайство чи обман) як аргумент для недовіри до його показань. Експерти ГНЕУ нагадують: Конституція захищає кожного. Якщо людину пограбували або обманули, її минуле не повинно автоматично робити її беззахисною перед законом у новій справі. Достовірність показань має перевірятися фактами, а не «ярликами».

Певні побоювання ГНЕУ викликає зміна до ст. 214 КПК. Вимога реєструвати заяву лише за наявності «достатніх даних» може стати інструментом для службових зловживань. Слідчі отримають законну підставу на власний розсуд вирішувати, чи достатньо інформації у заявника, що може призвести до масових необґрунтованих відмов у відкритті кримінальних справ.

Вимога виносити постанову про визнання об’єкта речовим доказом не пізніше звернення за арештом майна названа непослідовною. Це може створити умови для зловживань, особливо у випадках, коли для визначення статусу майна необхідна тривала експертиза.

Нагадаємо, що раніше Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності рекомендував парламенту прийняти в цілому проєкт Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення гарантій захисту суб’єктів господарювання під час здійснення кримінального провадження № 12439 .

Депутати пояснюють необхідність змін зростанням кількості випадків тиску на підприємців з боку правоохоронних органів, особливо в умовах воєнного стану.

Документ пропонує:

• деталізувати порядок тимчасового доступу до речей і документів;
• уточнити правила тимчасового вилучення та повернення майна;
• встановити чіткі вимоги до клопотань про арешт майна;
• розширити можливості оскарження рішень слідчих і прокурорів.

Також передбачено, що у клопотанні про арешт майна обов’язково мають міститися докази направлення копії документа власнику майна або його представнику.

 Законопроєкт передбачає окремі зміни до процедури арешту коштів підприємств.

Зокрема, пропонується дозволити накладати арешт на гроші суб’єктів господарювання у фактових кримінальних провадженнях, тобто навіть тоді, коли підозрюваних ще не визначено.

Арешт може стосуватися:

• готівкових коштів,
• безготівкових грошей,
• коштів на банківських рахунках,
• цінностей у банках та фінансових установах.

При цьому строк такого арешту не може перевищувати чотири місяці, але може бути продовжений у межах строків досудового розслідування.

Під час підготовки документа до другого читання з нього вилучили норми, які передбачали строковість арешту майна загалом.

Таким чином, залишено лише окремі положення щодо строків арешту коштів, але не всього майна.

 Законопроєкт також розширює процесуальні права потерпілих. Зокрема, вони зможуть:

• отримувати письмову інформацію про сутність підозри або обвинувачення;
• збирати та подавати докази;
• отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
• отримувати постанову про початок досудового розслідування.

 Документ уточнює правила проведення обшуків.

Сторона захисту, потерпілий або їхні представники отримають право безперешкодно фіксувати перебіг обшуку за допомогою аудіо- та відеозапису.

 Крім того, законопроєкт деталізує:

• порядок визнання речових доказів;
• правила оформлення протоколів;
• процедуру доступу до матеріалів досудового розслідування.

Окремою новацією може стати інститут окремої ухвали слідчого судді або суду.

Вона може виноситися у випадках, коли учасники кримінального провадження:

• порушують процесуальні обов’язки;
• неналежно виконують процесуальні дії.

Проєкт також розширює застосування письмового провадження, яке дозволяє судам розглядати окремі процесуальні питання без проведення судового засідання та без участі сторін.

Такі рішення ухвалюватимуться на підставі матеріалів справи у випадках, передбачених законом.

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.