Звинувачення у плагіаті у Facebook — це оспорення авторства: Верховний Суд про належний спосіб захисту
У постанові від 28 квітня 2026 року у справі №643/8610/23 Верховний Суд розглянув питання, чи є публічні заяви у Facebook про плагіат оспоренням авторського права та який спосіб захисту є ефективним у таких випадках.
У цифрову епоху соціальних мереж будь-яке звинувачення може вплинути на репутацію автора та призвести до проблем із розповсюдженням його твору. Тому питання допустимості таких заяв і способів їх судового спростування має практичне значення для авторів і видавців.
Обставини справи
Позивачка — авторка науково-популярного твору — звернулась до суду з вимогами про визнання за нею авторського права та припинення порушення цього права шляхом заборони відповідачці поширювати інформацію про нібито плагіат.
Підставою звернення став допис відповідачки у соціальній мережі Facebook, у якому стверджувалося, що твір позивачки є плагіатом її власної книги. Зазначений допис також був продубльований в Instagram.
Після публікації у Facebook та Instagram позивачка отримала численні негативні повідомлення, а її книга була вилучена з продажу видавництвом до з’ясування обставин.
Суд першої інстанції та апеляційний суд (під час першого розгляду) відмовили у задоволенні позову, вважаючи, що авторство не оспорюється, а обраний спосіб захисту є неефективним.
Після скасування цих рішень Верховним Судом та нового апеляційного розгляду позов було задоволено: визнано авторське право позивачки та заборонено відповідачці поширювати недостовірну інформацію про плагіат. Також стягнуто витрати на експертизу.
Відповідачка подала касаційну скаргу з мотивів неправильного застосування норм права та недослідження доказів. Вона вважала, що її допис у Facebook не порушує авторських прав позивачки, а спір стосується лише недостовірної інформації, яку слід було спростовувати, а не визнавати авторство. Також вона заперечувала ефективність заборони поширення інформації на майбутнє та оскаржувала стягнення витрат на експертизу як необґрунтованих.
Позиція Верховного Суду
Суд нагадав, що право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності належить до особистих немайнових прав інтелектуальної власності (пункт 1 частини першої статті 423 ЦК України).
Плагіат — це опублікування твору або його частини у незмінному або видозміненому вигляді, включаючи опублікування перекладу іншомовного твору або його частини, під іменем особи, яка не є автором цього твору.
ВС вказав, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за захистом авторського права або суміжних прав, а також права особливого роду (sui generis) у встановленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції мають право звертатися суб’єкти авторського права або суб’єкти суміжних прав для захисту свого авторського права або суміжних прав.
Апеляційний суд під час первісного розгляду передчасно дійшов висновку про відсутність оспорення авторського права та помилково визнав обраний спосіб захисту неналежним, оскільки звинувачення у плагіаті фактично заперечує авторство, а заборона поширення такої інформації в інтернеті є належним способом захисту.
ВС підтвердив належність способу захисту у вигляді заборони поширення інформації. У разі поширення інформації в мережі Інтернет, яка порушує особисте немайнове право особи, вимога про заборону (припинення) їх розповсюдження в мережі Інтернет є належним способом захисту.
Водночас Суд підтримав висновок апеляційного суду щодо необхідності визнання авторського права, оскільки відповідачка публічно не визнавала авторське право позивачки на твір, стверджуючи про наявність плагіату при його створенні, таке невизнане право підлягає судовому захисту шляхом визнання за позивачкою авторства.
ВС погодився з висновком апеляційного суду про можливість заборони поширення недостовірної інформації, встановивши, що відповідачка за відсутності судової заборони не позбавлена можливості повторно (безліч разів) поширити недостовірну інформацію аналогічного змісту, апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку про можливість задоволення вимоги щодо заборони відповідачці поширювати недостовірну інформацію.
Таким чином, Суд підтвердив допустимість обраного способу захисту порушеного права шляхом визнання за нею авторського права та припинення порушення таких прав, передбачений приписами статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Верховний Суд залишив у силі рішення апеляційного суду, яким визнано авторське право позивачки та заборонено поширення недостовірної інформації про плагіат.
Отже Суд фактично підтвердив підхід, що публічне звинувачення у плагіаті в Facebook чи Instagram є формою невизнання авторського права, що дає підстави для його судового захисту. Водночас заборона поширення такої інформації є належним способом припинення порушення та запобігання його повторенню.
Ця позиція є орієнтиром для практики у спорах, пов’язаних із цифровими комунікаціями, де навіть один допис може мати суттєві правові наслідки для автора.
Практику Верховного Суду щодо меж допустимості електронних доказів, таких як цифрові відбитки, Jira та ChatGPT — читайте у матеріалі «Судово-юридичної газети».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
